Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Туренко С.І.
Справа № 435/6107/13-ц
Провадження № 22ц/782/828/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року м. Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого – судді Туренка С.І.
суддів – Авалян Н.М., Максюти І.О.,
при секретарі – Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 06 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и л а:
В червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, в обґрунтування якої вказала, що 10 січня 2013 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір № 407 на виготовлення меблів. Відповідно до умов договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе обов'язок по виготовленню меблів. Відповідач відповідно п. 2.2 договору, зробила авансовий платіж у сумі 18060 грн., що також прописано у листі-заказі від 15.01.2013 та прибутковому касовому ордері № 932 від 10.01.2013 року, сума доплати по договору № 407 від 10.01.2013 року, яка відповідачем залишилась несплаченою складає 9830 грн. В березні 2013 року позивачем всі роботи по виготовленню меблів, відповідно договору були виконані. 19 березня 2013 року було складено Акт прийому-передачі, згідно якого позивач передає, а відповідач приймає виготовлену згідно Договору № 407 від 10.01.2013 та листу-заказу кухню. Акт прийому-передачі від 19.03.2013 року було підписано сторонами, але сума доплати у розмірі 9830 гривень відповідачем сплачена не була. У п. 6.1 спірного договору зазначено, що у разі порушення строків оплати товару відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. Позивач вважає за потрібне стягнути суму боргу з врахуванням пені, яку розраховано з 19.03.2013 - дати виконання позивачам своїх зобов'язань по 10.06.2013 - дата подачі позовної заяви. Таким чином, сума пені складає 335 грн. 29 коп. Отже, позивач виконав взяте на себе зобов'язання, а відповідач послуги прийняв, але від повної їх сплати відмовився, чим порушив взяте на себе договором зобов'язання по оплаті послуг. Позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором про надання послуг № 407 від 15.01.2013 у розмірі 10165 грн. 29 коп., а також стягнути судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 06 лютого 2013 року позовні вимоги було задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість на суму 10165,29 гривень та судові витрати у розмірі 229,40 гривень.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 06 лютого 2013 року, посилаючись на те, що зазначене рішення незаконне, необґрунтоване, висновки яких дійшов суд не відповідають обставинам справи, апелянт просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати відмовивши у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем 10.01.2013 було укладено договір про надання послуг № 407 про виготовлення меблів.
10 січня 2013 року відповідачка сплатила позивачу аванс, передбачений листом-заказом від 15.01.2013 до договору № 407 від 10.01.2013, у розмірі 18060 грн., зазначене підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №932 від 10.01.2013, також листом-заказом. Сума доплати по договору складає 9830 грн.
19.03.2013 сторони склали акт прийому-передачі меблів (кухні), виготовлення яких передбачено договором № 407 від 10.01.2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості посилаючись на те, що відповідачка в судовому засіданні не довела факт сплати нею позивачу доплати за договором в сумі 9830 гривень, а згідно п. 3.1 договору у разі не повного внесення предоплати замовником термін встановлення меблів може обговорюватись індивідуально, і тому підписання акту прийому-передачі меблів свідчить не про сплату залишку, а про передачу меблів.
Проте, з вказаним висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст.ст.11,213 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Визначення договору як домовленості передбачає, що сторони договору мають домовитися, тобто досягти згоди з усіх умов (пунктів) майбутнього договору. Серед цих умов найголовніше значення мають ті умови, що прямо і безпосередньо стосуються виконання сторонами договору взятих на себе зобов’язань, тобто умови, що містять у собі елементи (їх частини) належного виконання зобов’язання, встановлюють стандарт поведінки сторін зобов’язання на різних стадіях його виконання.
Відповідність поведінки (вчинення певних дій або утримання від дій) зобов’язаної сторони (боржника) умовами договору, яких зафіксовані такі елементи виконання зобов’язання, як предмет, суб’єкти, місце, строк (термін) та спосіб, дає підстави оцінювати її поведінку як виконання зобов’язання належним чином. І навпаки – невідповідність поведінки боржника хоч би одному із параметрів, встановлених умовами договору, є доказом неналежного виконання.
Так, відповідно до умов договору № 407 укладеного 10.01.2013 року - Підрядник ПП ОСОБА_3 взяла на себе зобов’язання виготовити меблі фізичній особі ОСОБА_2
Згідно з п. 2.2. вказаного договору оплата замовлення здійснюється в наступному порядку: 60% передоплата; інша сума сплачується Замовником після виготовлення замовлення, за два дні до його відгрузки. Згідно п. 2.3. доставка товару здійснюється Підрядником в пункт, вказаний Замовником в листі-заказі після повної оплати вартості робіт відповідно з п. 2.2.
Як вбачається з матеріалів справи, факт відгрузки та встановлення меблів підтверджується актом приймання-передачі меблів (кухні) від 19.03.2013 року, виготовлення яких передбачено договором № 407 від 10.01.2013 року.
Таким чином, судова колегія погоджується з доводами апелянта та вважає їх обґрунтованими, оскільки здійснення поставки товару та підписання акту приймання-передачі у відповідності до п. 2.3. договору № 407 від 10.01.2013 року є фактично підтвердженням того, що у виконавця до замовника претензій не було, а ОСОБА_2, оплата послуг проведена належним чином.
Крім того, вказаний договір не містить зауважень щодо підтвердження розрахунків лише відповідними фінансовими документами.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Оскільки ухвалене у справі рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.209,303,307,308,309 ЦПК України судова колегія, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 06 лютого 2014 року скасувати.
Ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: