АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

22 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О.

при секретарі - Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року,

встановила:

у червні 2013 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності відповідачам та обгрунтовував свої вимоги тим, що 25 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S12, та з метою забезпечення виконання зобов»язання - договір іпотеки №28705Z73.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04 листопада 2013 року позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 104 627,49 дол. США, що станом на 06.06.2013 становить 836 287 грн. 53 коп. та 56 586 грн. 23 коп., звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та є предметом іпотеки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1подав апеляційну скаргу та просив рішення суду скасувати та закрити провадження по справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 25 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S124, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з загальним лімітом 250 000,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення 15 лютого 2014р. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, та позивачем було укладено іпотечний договір від 25 жовтня 2005 № 28705Z73 із змінами і доповненнями, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 4454к, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Зазначав, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 06. червня 2013 утворилась заборгованість у розмірі 104 627,49 доларів США (836 287,53 грн. згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.06.2013) та 56 586,23 грн., що складається з: 92 422,81 доларів США - заборгованості за кредитом; 12 204,68 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом; 7 502,37 грн. - пені, нарахованої на прострочену заборгованість за процентами; 49 083.86 грн - пені, нарахованої на прострочену заборгованість за кредитом.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04 листопада 2013 року позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 104 627,49 дол. США, що станом на 06.06.2013 становить 836 287 грн. 53 коп., та 56 586 грн. 23 коп., звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та є предметом іпотеки.

Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 525, 526, 572, 589, 590, 610, 612, 624, 1054 ЦК України та ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку».

В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що умови кредитного договору щодо видачі кредиту в іноземній валюті не відповідають вимогам чинного законодавства України. Такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 цього Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Таким чином, операції із розміщення коштів є кредитною операцією, яка може здійснюватись банками на підставі банківської ліцензії.

При цьому, згідно п.1 ч.2 ст.47 вказаного Закону, банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.

В Декреті Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали. Валютними операціями, серед іншого, є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов'язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.

Відповідно до п.2.1 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.2001р. «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до п.5.3 постанови письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Не заслуговують на увагу твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що ухваленим судом першої інстанції рішенням порушено вимоги Конституції України, оскільки згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, визначення грошової одиниці зобов'язання було узгоджено між сторонами та не суперечило вимогам закону.

За таких обставин, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відхилити, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4975/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Гайдук С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.