Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1440/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

21.05.2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Голованя А.М. Черниш Т. В.

при секретарі Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним.

Зазначала, що була власником будинку за адресою: АДРЕСА_1, який 15 січня 2008 року подарувала молодшому сину ОСОБА_6 з метою, щоб він при необхідності ремонтував його, доглядав її, так як їй 70 років, хворіє, інвалід другої групи і потребує інколи допомоги рідних. В цей час син ОСОБА_6 втретє одружився з ОСОБА_3, яка має доньку ОСОБА_7 від першого шлюбу, які почали мешкати в будинку по АДРЕСА_1. Влітку 2012 року її син ОСОБА_6 посварився із своєю дружиною, пояснив, що дружина знайшла собі іншого чоловіка, внаслідок чого ОСОБА_3 із своєю донькою переїхали мешкати в центр міста в орендований будинок та восени 2012 року подала позов про розлучення з сином до Кіровського райсуду м. Кіровограда.

У липні 2012 року син ОСОБА_6 повідомив їй, що хоче знову зійтись жити з ОСОБА_3, але так як він їй не довіряє, не знає чим це примирення закінчиться, то хотів би написати заповіт на неї на все його рухоме і нерухоме майно, яким він володіє, і в першу чергу на будинок, який вона йому подарувала, що він влітку 2012 року і зробив.

Після того як син ОСОБА_6 знову почав мешкати із дружиною ОСОБА_3, він почав дуже багато вживати алкоголь, який йому купувала саме ОСОБА_3, перестав ходити на роботу у взуттєву майстерню, де працював разом із дружиною, почав повністю бути залежним від коштів дружини, яка навмисно споювала його, взуттєву майстерню він потім оформив теж на дружину. Восени вона декілька разів приходила до сина в майстерню, але його на роботі не було, його колега та ОСОБА_3 говорили, що він вдома п'є горілку. Також він лікувався в Кіровоградському наркодиспансері, проходив реабілітацію, за станом здоров'я не міг розуміти своїх дій та керувати ними, після дорожньо-транспортної пригоди цілодобово вживав лікарські та наркотичні препарати, алкогольні напої, не виходив з дому. ІНФОРМАЦІЯ_1 син помер.

Після похорону сина вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак дізналася, що 4 лютого 2013 року син заповів будинок ОСОБА_3 Оскільки стан здоров»я її сина не давав можливості зберігати психологічну самостійність в своїх рішеннях і діях та протистояти будь-якому психологічному впливу з боку інших осіб, і в першу чергу його дружини під час складання заповіту, а за станом здоров'я він не міг розуміти своїх дій та керувати ними, вона і просила визнати цей заповіт недійсним.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3, який посвідчено 4 лютого 2013 року приватним нотаріусом Кіровоградського міською нотаріального округу. Стягнуто на користь позивача з відповідача судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду через порушення норм процесуального та матеріального права. Зазначає, зокрема, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи не відповідає обставинам справи та спростовується показами свідків та іншими матеріалами справи, суд не дав належної правової оцінки показам свідків.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач посилалась, зокрема, на те, що у матеріалах справи достатньо доказів, в тому числі і медичних документів та показань свідків щодо хвороби сина ОСОБА_6, що вказують на наявні у нього психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотиків та алкоголю, синдром залежності, що свідчить про те, що він не міг розуміти своїх дій та керувати ними. Висновок експертизи є повним, зрозумілим та достатньо обґрунтованим, жодним чином не суперечить матеріалам справи та не викликає сумніву у його правильності. Всі докази підтверджують той факт, що заповіт, складений сином на відповідача, є незаконним.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримував доводи скарги, представника позивача, який заперечував проти її доводів, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_2 являлась власником будинку за адресою: АДРЕСА_1, який 15 січня 2008 року подарувала сину ОСОБА_6, а останній в свою чергу 28 серпня 2012 року склав на ім»я матері ОСОБА_2 заповіт, зареєстрований в реєстрі №1039 та посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу (а.с.13,14 т.1).

Також встановлено, що 10 вересня 2012 року до Кіровського районного суду м.Кіровограда звернулась ОСОБА_3 до ОСОБА_6 з позовом про розірвання шлюбу, зареєстрованого 17 липня 2009 року, зазначаючи, що на даний час шлюбні відносини припинені і вони спільно не проживають, який згодом було залишено без розгляду (а. с. 18,177 т.1 ).

4 лютого 2013 року ОСОБА_6 склав заповіт на ім»я ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі №59 та посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу (а. с. 15 т.1).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16 т. 1).

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів.

Відповідно до положень ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Положення вказаної норми закону поширюється на правочини, вчинені особою, за обставин, які свідчать про тимчасову наявність у неї такого стану, який призводить до дефектів у формуванні внутрішньої волі та її волевиявлення.

Згідно положень ст. 203 ЦК України однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, при цьому ч. 1 ст. 225 ЦК України визначено умови фактичного стану, які не дозволяють фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті і недійсним, суду необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: щоб вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за № 9 від 6 листопада 2009 року роз'яснив, що правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №93 від 21 лютого 2014 року, проведеною за ухвалою суду першої інстанції від 29 січня 2014 року, починаючи з 1990 року ОСОБА_6 вживав екстракт макової соломки, при відсутності опіатів зловживав алкоголем, часто вживав одночасно препарати опію і алкоголь. З 2004 року перебував на диспансерному обліку в облнаркоднспансері. Лікувався стаціонарно, останній paз в березні 2012 року. Діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання мета дону та алкоголю, синдром залежності, постійне вживання (стр.101). Останній раз лікувався в облнаркодиспансері з 14 вересня 2012 року по 13 березня 201З pоку. Діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, хронічний гепатит «С». На протязі останнього терміну лікування в облнаркодиспансері тримував замісну підтримуючу терапію метадоном, який заміщає дію наркотичних засобів (морфін, героїн) та яка застосовується для лікування опіоїдної залежності. До побічної дії препарату відноситься порушення концентрації та уваги. З 2002 року хворів на гепатит «С», який на протязі останнього року життя привів до розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності, інтоксикації, появою проявів печінкової енцефалопатії. Значно загальний стан ОСОБА_6 погіршився з січня 2013 року, коли він потрапив в ДТП (03.01.2013), був збитий автомобілем на вулиці, отримав забої, але за медичною допомогою не звертався. Знаходився вдома, зловживав алкоголем, з»являвся в облнаркодиспансер для прийому метадону (06.01.13р., 08.01.2013р., 10.01.2013р., 12.01.2013р., 13.01.2013р., 23.01.2013р., 24.01.2013р., 28.01.2013р., 29.01.2013р., 30.01.2013р. отримання пацієнтом препарату). На підставі вищевикладеного, аналізуючи медичну документацію (медичну карту стаціонарного хворого № 2343, копії медичних карт стаціонарного хворого №706 та 21/725 обднаркодиспансеру, копії висновку експерта судово-медичної експертизи, показів свідків), комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_6 на час складання заповіту 04.02.2013 року виявляв психічні розлади внаслідок вживання опіатів та алкоголю, синдром залежності, постійне вживання, які досягли психотичного рівня з амнестичним синдромом. Вказана патологія була обтяжена цирозом печінки, наростаючої інтоксикації з проявами печінкової енцефалопатії. Враховуючи все вищевикладене, комісія експертів прийшла до висновку, що на час складання заповіту 04.02 2013 року ОСОБА_6 не міг осмислювати свій стан та ситуацію в цілому, передбачати наслідки своїх дій, змістовно осмислювати те, що відбувається.

Матеріалами справи також підтверджується, що згідно медичних документів Кіровоградського обласного наркологічного диспансеру 3.02.2013 року о 10 год. 41 хв. та 4.02.2013 року об 11 год.02 хв.(зразу після підписання заповіту), ОСОБА_6 отримав ліки, що містять синтетичний наркотик опіоїдної дії (а.с. 19, 126, 131, 134, 172 т.1).

Проведеною у справі судовою експертизою комісією експертів було зроблено категоричний висновок про абсолютну неспроможність померлого в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Висновок експертизи підготовлений та оформлений відповідно до встановлених вимог, в тому числі і постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 «Про судову експертизу у кримінальних та цивільних справах», що повністю узгоджується із зібраними та не спростованими доказами, що містяться у матеріалах справи, в тому числі і належними показаннями свідків щодо обставин внутрішнього, психічного стану померлого на час складання заповіту, є повним та достатньо обґрунтованим і переконливим.

Тому посилання представника відповідача щодо невідповідності висновку обставинам справи є безпідставними та не ґрунтуються на доказах, оскільки у самому тексті мотивувальної частини висновку зазначено, що комісією експертів (голови АСПЕ, члена комісії та лікаря-доповідача) досліджувалися як медична документація, так і матеріали справи, в тому числі і пояснення свідків, які приведені із записів дисків. Так, зокрема, у висновку відмічено, що із показань свідка ОСОБА_9 (згідно запису на диску) зазначено, що 3.02.2013 року він з товаришем прийшов до дядька, але він його не впізнав, заявивши, що не знає, хто ми такі (а.с.157, 191).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.58 ЦПК).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), зокрема, висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 лютого 2014 року, дійшов правильного висновку про те, що на момент укладення спірного заповіту ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому такий заповіт відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України є недійсним. Висновки суду сумніву не викликають.

Тому не ґрунтуються на законі та є безпідставними доводи скарги, які не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, вони були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Надані сторонами докази досліджені та оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України.

Посилання у скарзі щодо відсутності оцінки свідків, які не були присутні в день складання заповіту і не могли свідчити про внутрішній, психічний стан ОСОБА_6 в момент вчинення правочину, та їх не можна визнати належними доказами, не спростовує висновків суду та експертизи про абсолютну неспроможність померлого в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на спростування доводів позивача та підтвердження своїх заперечень відповідач не надав, а обставини, на які посилався, не можуть бути достатніми для висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

Інші доводи скарги також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержано, а доводи апеляційної скарги не є істотними. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено (стаття 308 ЦПК).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: