Справа № 430/272/14-ц

РІШЕННЯ Провадження № 2/430/326/14

іменем України

23.05.2014 р. смт.Станиця Луганська Луганської області

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:

головуючого Соболєва Є.О.,

при секретарі Сухаревській Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» в особі відокремленого підрозділу - вагонне депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача, в якому вказав наступне.

Відповідач ОСОБА_1 з 24.02.1998 року працював у позивача спочатку учнем провідника пасажирських вагонів, а потім начальником пасажирського поїзда. З 08.09.11 р. відповідач у позивача працював начальником поїзда за контрактом.

Наказом по підприємству № 1737-ос від 14.12.13 р. відповідача було звільнено з роботи за систематичне невиконання посадових обов'язків. При звільненні з ним було проведено розрахунок у відповідності до статті 116 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 08.07.13 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі та скасовано наказ про його звільнення. Наказом № 1200-ос від 15.07.13 р. відповідача було поновлено на роботі.

09 серпня 2013 року згідно наказу № 1921-в на підставі статті 79 Кодексу законів про працю України відповідачеві з 23.08.13 р. по 23.09.13 р. була надана щорічна відпустка та 7 днів додаткової відпустки згідно п. 10 контракту за період роботи з 15 грудня 2012 року по 14 грудня 2013 року.

Але рішенням апеляційного суду Луганської області від 22.10.13 р. рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі відповідача було скасоване та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

На підставі вказаного рішення суду відповідач цього ж дня наказом № 1569-ос був звільнений з підприємства.

Таким чином, вказуючи, що ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час набув право лише 9 днів відпустки, тобто 22 дні відпустки йому були надані авансом, за що він отримав заробітну плату в повному обсязі, зазначаючи, що на момент звільнення відповідача останній не заробив достатньо коштів на відрахування з його заробітної плати зайво отриманої зарплатні, позивач на свою користь просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 1132,32 грн..

До початку судового засідання від представника позивача Кулєшової О.О. надійшла письмова заява, в якій вона просила справу розглядати за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, тому суд вважав можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у неї матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом дійсно встановлено і це підтверджується наданими позивачем матеріалами, що відповідач дійсно безпідставно отримав заробітну плату за час який не відпрацював при наданні йому відпустки. При звільненні ОСОБА_1 за рішенням суду та проведенні з ним розрахунку, відрахувань із його заробітної плати не вистачило на покриття отриманих грошей, тому виникла заборгованість на суму 1132,42 грн..

Разом з цим, суд не може погодитись з позивачем, що він має право на примусове повернення вказаної заборгованості в судовому порядку з огляду на наступне.

Відповідно до положень Глави 83 Цивільного кодексу України вказана заборгованість із заробітної плати відповідача перед позивачем належить до безпідставно набутого майна.

Пункт 1 статті 1215 Цивільного кодексу України наголошує про те, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Матеріали справи не містять даних про те, що виплата заробітної плати відповідачу за час невідпрацьованої відпустки сталася внаслідок арифметичної помилки з боку позивача чи недобросовісної поведінки з боку відповідача.

Отже, за таких обставин, позов є необґрунтованим, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Що стосується посилань позивача на положення частини другої статті 127 Кодексу законів про працю України та частину першу статті 22 Закону України «Про відпустки», то ці норми закону в даному випадку неможливо застосовувати як правові підстави для задоволення позову, оскільки вони застосуються працедавцем при звільненні працівника за рахунок наявних коштів для сплати останньому.

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України при відмові у задоволенні позову з відповідача на користь позивача також слід відмовити у відшкодуванні судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства «Донецька залізниця» в особі відокремленого підрозділу - вагонне депо Луганськ ДП «Донецька залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення

Головуючий: