Єдиний унікальний номер 259/10078/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3563/2014
Категорія 53
Головуючий в I інстанції Гаврилов В.А.
суддя доповідач Безрученко Ю.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.
суддів Безрученко Ю.О., Могутової Н.Г.
при секретарі Папченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 20 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донбаскабель» про зміну формулювання в трудовій книжці, зміну дати звільнення,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Донбаскабель» про зміну формулювання в трудовій книжці, зміну дати звільнення. Свої вимоги обґрунтувала тим, що їй було запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням на що вона відмовилась. 01 серпня 2013 року її було попереджено про можливість звільнення за прогули, якщо вона не буде знаходитись у «комірчині 2Ч3». Перехід за наказом їй не пропонували, чим не забезпечили роботою та не сплатили платню за це. 12 серпня 2013 року її не було допущено до роботи, про що вона склала акт, а 09 вересня 2013 року їй було повідомлено про звільнення та звільнено. Позивач просила суд змінити в її трудовій книжці запис вказавши замість п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 20 січня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Донбаскабель» про зміну формулювання в трудовій книжці, зміну дати звільнення відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував відповіді, отримані з міськвиконкому та облвиконкому. Відповідач надав суду неправдиві відомості стосовно причини не звільнення позивачки за прогули раніше, а саме заяву про відпустку, розрахунковий лист за липень 2013 року. Судом не враховано наданий позивачкою розрахунковий лист за серпень 2013 року, де зазначена компенсація за невикористану відпустку.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Донбаскабель» Сташевська Ю.Л., діюча за довіреністю (а.с.73) проти доводів скарги заперечувала, просила скаргу відхилити.
Заслухавши доповідача, сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачку було звільнено за прогули, факт вчинення яких позивачкою не оспорюється, у відповідності до діючого законодавства. Вимоги позивачки про зміну записів у трудовій книжці не підлягають задоволенню, оскільки доказів скорочення працівників на ПАТ «Донбаскабель» суду не надано, заяви позивачки про те, що підприємство ліквідовано, передало своє устаткування іншому підприємству, штат скорочено спростовується наданою відповідачем довідкою, згідно з якою підприємство ПАТ «Донбаскабель» є діючим, ліквідації, реорганізації підприємства не відбувається, скорочення штату не відбувалось.
З таким висновком суду в оскаржуваній його частині можна погодитися.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Так, відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 прийнято в цех 05 ВАТ «Донбаскабель» опресовщиком проводів і кабелів пластикатами і резиною з розряду з 18 серпня 20013 року відповідно до наказу № 189/к від 18 серпня 2003 року (а.с. 55, 74).
30 серпня 2013 року наказом ПАТ «Донбаскабель» №107-к позивачку було звільнено з 01 серпня 2013 року за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що зроблено запису трудовій книжці позивачки (а.с. 5).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
ОСОБА_1 дізналася про звільнення 09 вересня 2013 року, коли отримала копію листа та ознайомлена з відповідним наказом (а.с. 74).
В апеляційному суді ОСОБА_1 пояснила, що пропустила місячний термін звернення до суду без поважних причин. Більш того, в апеляційному суді вона пояснила, що неправильне на її думку формулювання причини звільнення в трудовій книжці не перешкоджало її працевлаштуванню.
Факт відсутності на робочому місті саме 01 серпня 2013 року позивачкою не оспорювалося ні в суді першої інстанції ні в апеляційному суді, тому ця обставина не підлягає доказуванню, що відповідає положенням частини першої статті 61 ЦПК України.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч. 2 цієї статті.
Зазначені положення закону суд першої інстанції врахував та у відповідності до норм процесуального права належним чином перевірив доводи позивача щодо вимушеного прогулу внаслідок змін в організації виробництва і праці підприємства й дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині зміни формулювання в трудовій книжці, зміни дати звільнення, оскільки звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1, обґрунтовувала свої вимоги тим, що фактично її не було допущено на її робоче місто та на підприємстві, але матеріали справи не містять відповідних доказів.
Однак, в матеріалах справи міститься акт стосовно не допуску ОСОБА_1 до роботи саме 12 липня 2013 року (а.с. 6) , а не 12 серпня 2013 року і позивачка не зверталась з будь-якими заявами до роботодавця стосовно її не допуску до роботи саме 12 серпня 2013 року, на що суд першої інстанції звернув увагу та прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову по суті позовних вимог за недоведеністю обставин, на які позивачка посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а не з підстав пропущення строку звернення до суду, що відповідає нормам і процесуального і матеріального пава України.
Напроти, факт прогулу підтверджується наданими суду службовою запискою від 02 серпня 2013 року, якою встановлений факт відсутності позивачки на робочому місті; копіями телеграм на адресу позивачки з вимогою з'явитись до ПАТ «Донбаскабель» для надання пояснень про причини відсутності на робочому місці, телеграмою до лікарні, за місцем проживання з запитом про можливе звернення за медичною допомогою, актом про відмову позивачки від дачі пояснень відсутності на робочому місці від 22 серпня 2008 року.
Доводи апеляційної скарги про необхідність зміни формулювання в трудовій книжці на звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України не є обґрунтованими, оскільки доказів скорочення працівників на ПАТ «Донбаскабель» суду не надано, заяви позивачки про те, що підприємство ліквідовано, передало своє устаткування іншому підприємству, штат скорочено спростовується наданою відповідачем довідкою, згідно з якою підприємство ПАТ «Донбаскабель» є діючим, ліквідації, реорганізації підприємства не відбувається, скорочення штату не відбувалось (а.с. 13).
Інших доказів в обґрунтування своїх вимог і заперечень позивачкою не було надано ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Доводи апеляційної скарги щодо представлення неправдивої інформації не обґрунтовані, ніяких доказів в обґрунтування таких доводів апелянт не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги, що суд не прийняв до уваги листи Донецької обласної державної адміністрації від 02 вересня 2013 року та виконавчого комітету Донецької міської ради від 29 листопада 2013 року (а.с. 26-29), то такі доводи не спростовують правильних висновків суду про відмову в задоволенні позову, оскільки не є такими доказами, що свідчать про зміну в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.
Напроти з детальної інформації про юридичну особу, а саме відповідача ПАТ «Донбаскабель» вбачається, що лише 02 квітня 2014 року порушено справу про банкрутство (а.с. 77-78), тобто вже після подій, що є предметом позову та після винесення оскаржуваного рішення, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, що відповідає положенням частини першої статті 303 ЦПК України.
Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що відповідач міг звільнити її раніше, але не зробив це, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо ненадання відповідачем документів на її прохання, то такі докази не стосуються предмета доказування і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд задовольнив клопотання представника відповідача про залучення до матеріалів справи нових доказів, а саме наказу про звільнення (а.с. 74), копію листка непрацездатності (а.с. 75-76) , копії наказів про оплату простою, про встановлення неповного робочого тижня у 2013 році, копії табелів, розрахункових листків, відомостей зарахувань на картрахунки та протокол тимчасового доступу до речей і документів від 08 січня 2014 року, оскільки зазначені докази мають суттєве значення для правильного та всебічного вирішення справи, що відповідає положенням частини другої статті 303 ЦПК України.
Так, з наданих доказів вбачається, що на підприємстві відповідача було скорочено обсяг виробництва, погіршено економічний стан та з метою економії фонду оплати праці встановлено неповний робочий день з понеділка по четвер з 10 лютого 2013 року з оплатою пропорційно відпрацьованого часу, неодноразово видавалися накази про простій без знаходження на території підприємства відповідних працівників 15 липня 2013 року, 22 липня 2013 року, 31 липня 2013 року, що підтверджено відповідними табелями за липень та серпень 2013 року.
Але зазначені докази не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки такі докази не містять інформації щодо простою саме 01 серпня 2013 року.
Таким чином, з урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції зроблені у відповідності норм матеріального і процесуального права; правильно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 20 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: