Головуючий суду 1 інстанції - Котлярова І.Ю.

Доповідач - Масенко Д.Є.

Справа № 2-97/11

Провадження № 22ц/782/1333/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - судді Масенко Д.Є.,

суддів -Коротких О.Г., Орлова І.В.,

при секретарі -Соловей А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 27 січня 2014 року по цивільній справі за поданням державного виконавця Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ про обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України, -

встановила:

У січні 2014 року державний виконавець Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ Кравченко М.Ю. звернувся до суду з поданням, в якому просив застосувати до ОСОБА_2 заходи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування зазначених вимог державний виконавець зазначив, що на виконанні у Кам'янобрідському ВДВС Луганського МУЮ знаходиться виконавчий лист від 17.01.2014 року № 2-97/11 виданий Кам'янобрідським районним судом м. Луганська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ „Брокбізнесбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 695613,70 грн. , яка складається з: заборгованості за основним боргом - 5900 дол. США, заборгованість відсотками - 17826,28 дол. США, пені за відсотками - 6327,31 дол. США, несплаченої комісії за пролонгацію кредитного договору - 5000 дол. США, штрафні санкції - за порушення п. 4.1.9 Іпотечного договору - 30000 грн.

Ухвалою Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 27 січня 2014 року задоволено подання державного виконавця Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ Кравченко М.Ю. та тимчасово обмежено виїзд за межі України ОСОБА_2 до виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська № 2-97/11 від 10.05.2011 року.

Не погодившись із ухвалою суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні подання.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла наступного.

Приймаючи рішення про задоволення подання суд першої інстанції виходив з положень ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та з того, що ОСОБА_2 на виклики державного виконавця та повідомлення про проведення виконавчих дій не з'являється, заборгованість не сплачує, а обмеження боржника у праві виїзду за межі України до повного погашення боргу спонукатиме його погасити борг.

Проте судова колегія не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежене лише законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України».

Положеннями пунктів 2, 5 статті 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (пункт 5); якщо до нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8).

З набранням чинності 09.03.2011 р. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Цивільний процесуальний кодекс України доповнено статтею 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

За змістом пункту 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Виходячи з аналізу законодавства, що регулює ці правовідносини ухиленням є дії (бездіяльність), які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні боржником обов'язків по виконанню рішення суду, однак особа, що має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежного.

Відповідно до положення частини 2 статті 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 377-1ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим більше, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Враховуючи, що Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, суду першої інстанції належало з'ясувати, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Тобто ВДВС повинно надати докази того, що боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього з неповажних причин.

Доказів на підтвердження того, що боржник не виконує свої зобов'язання, які передбачено частиною 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що боржник офіційно не працевлаштований, має на утриманні двох малолітніх дітей, частково здійснює сплату грошей в рахунок погашення заборгованості (а.с. 96-103). Також, в рахунок погашення заборгованості було 04.09.2013 року на аукціоні реалізовано належне ОСОБА_2 арештоване майно, автомобіль Toyota Land Cruiser та перераховано на рахунок Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ 71308 грн. (а.с. 94-95).

Крім того, апелянт зазначив, що Кам'янобрідським ВДВС Луганського МУЮ було накладено арешт на будинок, розташований за адресою: м. Луганськ, вул.. Л.Чаййкіної 29б з метою його подальшої реалізації для погашення заборгованості, однак за рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська право власності на ? частку вказаного житлового будинку було визнано за ОСОБА_4, яка досі не зареєструвала своє право власності, що унеможливлює реалізацію зазначеного майна ВДВС.

Таким чином, судова колегія вважає, що Кам'янобрідським ВДВС Луганського МУЮ не було доведено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.

Згідно з вимогами п.2 ч.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

В силу п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд, змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішення було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

За таких обставин судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням по справі нової ухвали про відмову державному виконавцю Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ Кравченко М.Ю у задоволенні подання.

Керуючись ст.303, п.2 ч.2 ст.307, п.2 ч.1 ст.312, ст.ст.313, 314, 315 ЦПКЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 27 січня 2014 року по цивільній справі за поданням державного виконавця Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ про обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання державного виконавця Кам'янобрідського ВДВС Луганського МУЮ про обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України за необґрунтованістю.

Ухвала набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: