ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

                 

14 липня 2006 р.                                                             Справа  № 11/121

За позовом   Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,  м. Ужгород

До відповідача    Госпрозрахункового  виробничо-торгового  підприємства "Діамант", смт.Міжгір"я Міжгірського району

про  стягнення    2100 грн. штрафних санкцій.

                Суддя Л.М.Якимчук

ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ СТОРІН:

Від позивача:. -   Шибаєв А.М. - представник, довіреність від 17.04.2006.  

Від відповідача:  -  Казибрід Ю.Ю. - заступник директора.

СУТЬ СПОРУ:  Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення         2100грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон). Зокрема, відповідно до вимог вказаної статті відповідач повинен  був працевлаштувати одного інваліда, однак, не працевлаштував, що видно із поданого до відділення звіту (форма 10 ПІ річна  „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік), тому, згідно ст. 20 вказаного Закону повинен відрахувати йому (позивачу)  адміністративно-господарські санкції.

       Відповідач у запереченні на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідно до Закону  на підприємство  покладено  обов"язок  лише створитити  робоче місце для працевлаштування інвалідів, а забезпечення кадрів - це завдання органів працевлаштування інвалідів: районних центрів зайнятості, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів.  Підприємство яке виконало обов"язки щодо створення робочих місць  для працевлаштування інвалідів та повідомило про це Центр зайнятості (звіт форми  №3-ПН), але інваліди  до нього направлені не були,  на його думку, штрафні санкції не повинні сплачувати.

        У судовому засіданні 04.07.2006 оголошувалась перерва до 12.00год. 14.07.2006.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,

СУД ВСТАНОВИВ:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості, про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом  2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідно до  ч.1 ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

     Отже, на підприємство  не покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов’язок створювати робочі місця для працевлаштування  інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

          Відповідач подав суду довідку Міжгірського районного центру зайнятості від 06.07.2006 №224 про те, що   протягом  2005 року в центр зайнятості   інваліди в пошуках роботи не звертались і   для працевлаштування  до ГВТП "Діамант" (відповідача) не направлялись. Крім того, відповідач  у підтвердження того, що він  інформував органи працевлаштування  про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування інваліда, подав суду звіт про навність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на 28.12.2004, де у графі 4 (із гр.2 категорії громадян, відповідно до квоти , а також  пенсіонери, учні, студенти та інваліди) зазначено: " 1  інвалід ІІ-ІІІ групи".

Разом з тим, позивач не подав докази про те, що у 2005 році на підприємство направлялись для працевлаштування інваліди, або ж вони самі звертались до відповідача, а той відмовив їм у працевлаштуванні.

З огляду на викладені обставини, суд не вбачає вини відповідача у тому, що на його підприємстві не працевлаштовано інваліда.

Відповідно до статті 71 Кодексу  адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

       Всебічно дослідивши всі обставини справи суд  прийшов до висновку, що  відповідач, поданими доказами, спростував  твердження позивача, що він у 2005 році не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого  Законом нормативу, а позивач  не довів те, що інваліди направлялись  для працевлаштування на підприємство відповідача і не працевлаштовані останнім.

          Керуючись ст.ст. 17, 18,  21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства,

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні позову вімовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Якимчук Л.М.