Справа  № 2-681

2008    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 лютого 2008 року,  Оболонський районний суд в складі:

головуючого - судді - Тищук М. Ф.,

при секретарі     - Куценко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Колективного підприємства Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих до ОСОБА_1 про виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих,  третя особа Українське товариство глухих про визнання права користування жилим приміщенням,  а також за позовом Українського товариства глухих до ОСОБА_1 про визнання права власності,  -

встановив:

Позивач Колективне підприємство Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих (КПНВЦ УТОГ) звернувся до суду з позовом про виселення громадянки ОСОБА_1 з квартири № 2 в гуртожитку,  який знаходиться в АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтовував тим,  що відповідачка з лютого 2007 року не проживає в наданій квартирі,  чим грубо порушує пп. 18,  44 Примірного положення про гуртожитки,  затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР 03 червня 1986 року за № 208. Зазначав,  що дана жила площа потрібна для проживання іншим особам,  які працюють на підприємстві. На думку позивача,  факт не проживання ОСОБА_1 в квартирі є свідченням її непотреби в займаній квартирі. З огляду на викладені в позовній заяві обставини просив позов задовольнити,  та виселити ОСОБА_1 з квартири № 2 в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1,  а також стягнути з неї судові витрати по справи: 8, 50 грн. судового збору,  7, 50 інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Представник КПНВЦ УТОГ в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Пояснив,  що у КПНВЦ УТОГ немає жодних претензій до сина відповідачки ОСОБА_3,  який дійсно проживає в квартирі,  і сплачує всі витрати по проживанню. Однак використання всієї квартири для однієї особи є нераціональним,  тому її можна заселити ще кількома особами,  які потребують житла.

Не погоджуючись з позовом КПНВЦ УТОГ,  ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву до КПНВЦ УТОГ,  третя особа Українське товариство глухих (УТОГ) про визнання права користування жилим приміщенням,  яким є квартира № 2 в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1. В поданій заяві ОСОБА_1 зазначала,  що квартира АДРЕСА_1 була надана їй та її сину ОСОБА_3  для проживання рішенням адміністрації КПНВЦ УТОГ 11 серпня 2003 року. На підприємствах УТОГ вона працювала з 1962 року,  в тому числі в КПНВЦ УТОГ з 09 лютого 2004 року. Стверджувала,  що адміністрація КПНВЦ УТОГ вже не одноразово намагалась виселити її з займаної квартири під різними приводами,  тому що вона мала намір приватизувати цю квартиру. Крім того,  ОСОБА_1 вважала,  що будинок гуртожитку не належить ні КПНВЦ УТОГ,  ні УТОГ,  яке за Статутом КПНВЦ УТОГ є власником останнього. Документів,  які свідчили про право власності зазначених осіб суду не надано,  а довідка про знаходження на балансі гуртожитку у КПНВЦ УТОГ є лише підтвердженням оперативного управління ним.  За цих підстав,  вона вважала,  що даний гуртожиток є державною власністю. Для розв'язання спірної ситуації вимушена подати зустрічну позовну заяву,  якою просить визнати за нею право користування квартирою № 2 в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1,  та стягнути з КПНВЦ УТОГ понесені нею судові витрати в

зв'язку   з   розглядом   справи:   8, 50   грн. судового     збору,      7, 50     інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи,  та 1000, 00 грн. на правову допомогу.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову КПНВЦ УТОГ,  а зустрічний позов ОСОБА_1 просив задовольнити. Пояснив,  що відсутні підстави для задоволення первісного позову,  оскільки позивачем не надано жодного доказу про не проживання ОСОБА_1 в названій квартирі. Зазначив,  що ОСОБА_1 та її син дійсно проживають в даній квартирі,  та систематично сплачується плата за проживання в гуртожитку за двох осіб. Іншого житла у відповідачки немає,  окрім квартири в гуртожитку. Відзначив,  що у КПНВЦ УТОГ немає ніяких документів про право власності на гуртожиток,  що є підтвердженням відсутності права власності в нього на цю будівлю. За цих же підстав відсутні права на це майно у УТОГ,  яке є засновником КПНВЦ УТОГ. А тому дані особи не мають права звертатись до суду з подібними вимогами про виселення,  оскільки на це уповноважений тільки власник. Разом з цим висловив думку про те,  що будівля гуртожитку має належати державі,  і ОСОБА_1 має право на приватизацію займаної жилої площі разом із сином.

Третя особа із самостійними вимогами Українське товариство глухих подало самостійний позов на предмет спору до ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлі,  яким просило визнати право власності на об'єкти нерухомості за адресами: м.  Київ,  АДРЕСА_1,  АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3. Свої вимоги УТОГ мотивував тим,  що протягом багатьох років своїми власними коштами та зусиллями будувалась нерухомість за вказаними адресами. Для проведення будівництва спеціально відводились земельні ділянки,  розроблялись проекти,  об'єкти здавались в експлуатацію. В 2005 році Бюро технічної інвентаризації м.  Києва було проведено інвентаризацію об'єктів за вказаними адресами,  і було визначено,  що по АДРЕСА_1 розташована будівля гуртожитку площею 756, 8 кв. м. ; по АДРЕСА_2 розташовані спортивний комплекс площею 1624, 9 кв. м та танцювальна площадка площею 5, 0 кв. м. ; по АДРЕСА_3 розташовані спальний корпус № 1 площею 1173, 9 кв. м та спальний корпус № 2 площею 1058, 2 кв. м; адміністративний корпус площею 325, 1 кв. м; клуб-їдальня площеюі 169, 7 кв. м; гараж площею 197, 8 кв. м; господарчий корпус,  котельня,  гараж площею 436 кв. м; майстерня і овочесховище площею 186, 6 кв. м; теплиця площею 83, 2 кв. м.  Будівля гуртожитку,  яка оспорюється відповідачем,  є лише складовою частиною цілісного майнового комплексу,  який складається із будівель за зазначеними адресами,  а тому УТОГ не може розглядати дані об'єкти як самостійні об'єкти прав,  оскільки всі вони виконують одну важливу функцію,  яка поставлена перед УТОГ - допомога особам (інвалідам),  які страждають від порушень слуху. Крім того,  на всі будівлі УТОГ має однакові документи,  що,  на його думку,  має слугувати доказом про права власності.

На даний час зазначена нерухомість знаходиться на балансі КПНВЦ УТОГ,  який заснований УТОГ. Ніколи і ніким не ставилось під сумнів право власності УТОГ на зазначені об'єкти. Однак ОСОБА_1 не визнає права власності,  зазначаючи,  що гуртожиток має належати державі,  рівно як і всі інші об'єкти по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

Представник УТОГ в судовому засіданні свій позов,  зважаючи на викладені в ньому обставини,  а також позов КПНВЦ УТОГ,  підтримав,  а в зустрічному позові ОСОБА_1 просив відмовити.

Представник КПНВЦ УТОГ підтримав позов УТОГ і просив його задовольнити.

Представник ОСОБА_1 проти задоволення позову УТОГ заперечував.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників,  дослідивши матеріали справи,  оцінюючи в сукупності надані сторонами докази,  суд встановив наступне.

Рішенням адміністрації КПНВЦ УТОГ б/н від 12 серпня 2003 року ОСОБА_1 на період перебування в трудових відносинах з КПНВЦ УТОГ було вирішено надати жилу площу та виданий ордер на вселення (а.с. 12).

Згідно довідки форми 3,  виданої КПНВЦ УТОГ,  в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3  (а.с.  55).

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 стала працювати в КПНВЦ УТОГ на посаді перекладача-дактинолога вищої категорії з 09 лютого 2004 року (а.с. 28-31),  і працює по даний час.  Даний факт не заперечувався сторонами по справі. Окрім цього,  згідно даних цієї ж трудової книжки ОСОБА_1 з 1962 року працювала перекладачем курсової бази УТОГ (а.с. 29),  які були підприємствами,  заснованими УТОГ.

Відповідно до довідки № 176 від 12 грудня 2007 року будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КПНВЦ УТОГ та обліковується на рахунку № 10 «Основні засоби» (а.с.  11).

Рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів № 1380 від 03 жовтня 1980 року було дозволено тимчасове використання п'ятиповерхового 10-квартирного будинку по АДРЕСА_1 під гуртожиток (а.с.  223).

Згідно ч. 1  ст.  57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані,  на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін,  та інших обставин,  які мають значення для вирішення справи. Згідно вимог ч. 1  ст.  60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків,  встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно  ст.  9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,  передбачених законом.

Згідно ч. 2  ст.  132 ЖК України працівників підприємств,  установ,  організацій,  які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою,  може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин,  за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Відповідно до  ст.  130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР. Зокрема,  даний порядок був деталізований в Примірному положенні про гуртожитки,  затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03 червня 1986 року (далі - Положення № 208). Так,  в п. 40-44 даного Положення визначені певні випадки,  коли осіб,  які займають приміщення в гуртожитку,  може бути виселено.

Судом не можуть братись до уваги пояснення позивача КПНВЦ УТОГ щодо не проживання відповідачки ОСОБА_1 в квартирі гуртожитку,  оскільки вони не доведені в судовому засіданні. Також суд вважає,  що відповідачкою ОСОБА_1 не порушуються обов'язки по користуванню квартирою № 2 в гуртожитку,  а тому не можуть бути застосовані положення  ст.  116 ЖК України.

Окрім цього,  вимоги позивача були сформульовані як виселення ОСОБА_1 без надання жилого приміщення. Однак законом не передбачено виселення осіб,  які знаходяться в трудових відносинах із підприємством,  яке надало жиле приміщення в гуртожитку,  без надання іншого жилого приміщення.

Враховуючи наведене,  в позові КПНВЦ УТОГ до ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з цим,  суд вважає,  що зустрічний позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити за таких підстав.

Пунктом 18 Положення № 208 регламентовано всі обов'язки осіб,  які проживають в гуртожитку.

Судом встановлено,  що ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі № 2 в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с.  55). Згідно довідки,  виданої КПНВЦ УТОГ від 30 січня 2008 року (а.с. 56) заборгованості по сплаті витрат за 2007 рік за проживання в квартирі № 2 в гуртожитку немає. Зазначена квартира була надана відповідачці в зв'язку зі знаходженням її у трудових відносинах з КПНВЦ УТОГ,  і є

єдиним помешканням.  Іншого житла у ОСОБА_1 немає. На даний час ОСОБА_1 також працює в КПНВЦ УТОГ на посаді перекладача-дактинолога (а.с.  31).

Згідно ч. 2  ст.  132 ЖК України працівників підприємств,  установ,  організацій,  які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою,  може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин,  за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Враховуючи те,  що ОСОБА_1 на законних підставах набула право користування квартирою № 2 в гуртожитку,  знаходиться у трудових відносинах із КПНВЦ УТОГ та сплачує всі витрати,  пов'язані з проживанням в гуртожитку,  її зустрічний позов має бути задоволений,  і визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою № 2 по АДРЕСА_1 м.  Києві.

Судом береться також до уваги те,  що відповідачка ОСОБА_1 є особою пенсійного віку,  і згідно пп. 4 п. 41 Положення № 208 з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено пенсіонерів по старості.

Згідно ч. 1  ст.  88 ЦПК України стороні,  на користь якої ухвалено рішення,  суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідачкою ОСОБА_1 надано суду копію договору про надання правової допомоги від 09 січня 2008 року,  а також квитанцію прибуткового касового ордеру № 1 про сплату нею згідно вказаного договору 1000, 00 (однієї тисячі) грн. В зв'язку з цим суд вважає необхідним задовольнити вимоги відповідачки по компенсації судових витрат,  та стягнути з КПНВЦ УТОГ на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі 1000, 00 грн. правової допомоги,  8, 50 грн. судового збору,  та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи,  а загалом 1016, 00 (одна тисяча шістнадцять) гривень.

Разом з цим суд вважає,  що позовна заява Українського товариства глухих про також має бути задоволена,  виходячи з наступного.

Судом встановлено,  що Українське товариство глухих (УТОГ) засновано в 1933 році. Згідно Статуту УТОГ,  дослідженого в судовому засіданні,  УТОГ є громадською організацією інвалідів і має право бути засновником підприємств,  які допомагають реалізовувати завдання з допомоги інвалідам зі слуху. Колективне підприємство «Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих» (КПНВЦ УТОГ) було створено Центральним правлінням УТОГ згідно з прийнятою ним постановою від 06.03.1993 року за № 125. КПНВЦ УТОГ є правонаступником Навчально-відновлювального центру Українського товариства глухих,  зареєстрованого Подільською районною державною адміністрацією м.  Києва 21.12.1993 року,  реєстраційним № 0089-1855ц. Останній було створено на базі ліквідованого будинку відпочинку «Сосновий бір». Таким чином,  правонаступником Будинку відпочинку «Сосновий бір» УТОГ є КПНВЦ УТОГ.

Згідно Статуту КПНВЦ УТОГ,  також дослідженого в судовому засіданні,  єдиним його засновником є УТОГ. Крім того,  УТОГ є власником всього майна КПНВЦ УТОГ.

16 жовтня 1972 року будинку відпочинку «Сосновий бір» УТОГ рішенням № 1650 виконкому Київської міської ради депутатів трудящих було дозволено побудувати п'ятиповерховий багатоквартирний будинок для поселення обслуговуючого персоналу за рахунок власної території по АДРЕСА_1 в Пущі-Водиці Подільського району м.  Києва (а.с 221).

29 травня 1980 року будинок було здано в експлуатацію,  а 02 червня 1980 року рішенням № 762 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію даного будинку. Згідно переліку до цього рішення забудовником визначено будинок відпочинку «Сосновий бір» УТОГ (а.с 218-220).

03 жовтня 1980 року,  зважаючи на клопотання Центрального правління УТОГ,  рішенням № 1380 виконкому Київської міської ради народних депутатів було дозволено будинку відпочинку «Сосновий бір»,  як виняток,  тимчасово використати під гуртожиток 5

(п'ять) двокімнатних квартир №№ 2,   4,   6,   8,   10,   та 5 (п'ять) трикімнатних квартир в будинку по АДРЕСА_1 (а.с.   223).

17 липня 1956 року рішенням № 1077 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих було відведено УТОГ земельну ділянку площею біля 1,  80 га по АДРЕСА_4 для будівництва будинку відпочинку (а.с 186).

11 травня 1966 року рішенням № 643 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих Центральному правлінню УТОГ було відведено земельну ділянку площею біля 0,  3 га по АДРЕСА_4 під будівництво літньої естради,   танцювального майданчика,   складу і овочесховища (а.с.   189).

25 липня 1967 року рішенням № 1202 виконкому Київської міської ради депутатів трудящих Центральному правлінню УТОГ було додатково виділено земельну ділянку площею біля 0,  25 га по АДРЕСА_4 для будівництва овочесховища,   складів,   комплексу спортивних та інших споруд (а.с.   188).

05 липня 1971 року рішенням № 1122 виконкому Київської міської ради депутатів трудящих будинку відпочинку «Сосновий бір» УТОГ було відведено земельну ділянку площею 2,  9 га по АДРЕСА_2 Подільського району під будівництво літньої естради та влаштування спортивних майданчиків (а.с.   190).

Протоколом президії Центрального правління УТОГ № 25/46 від 28.10.1957 р,   рішенням № 214,   було затверджене проектне завдання прив'язки типового проекту будівництва будинку відпочинку в Пущі-Водиці на 150 місць та затверджено кошторисно-фінансовий розрахунок до цього проектного завдання в сумі 5327,   73 тис.   крб.,   в т.ч. повернених сум 111,   80 тис.   крб. в цінах діючих з 01.07.1955 р. Цим рішенням було зобов'язано виробничий відділ ЦП УТОГ забезпечити розробку робочих креслень по будівництву будинку відпочинку з врахуванням зауважень технічної ради Центрального правління УТОГ від 28.10.1957 р (а.с.   201-203).

Згідно з протоколом засідання президії Центрального правління УТОГ № 11/123 від 26.02.1964 р. будинок відпочинку в Пущі-Водиці Українського товариства глухонімих найменовано „Сосновий бір" (а.с.   195-197).

Згідно з протоколом засідання президії Центрального правління УТОГ № 8/58 від 14.03.1966 р. відповідно до висновку управління Державної експертизи Держбуд УРСР за № 86/282-а і погодження Держбуд УРСР від 12.03.1966 р. № 6/244 президія ЦП УТОГ затвердила уточнений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво будинку відпочинку „Сосновий бір" в Пущі-Водиці по АДРЕСА_4 в сумі 723,   01 тис.   крб.,   в т.ч. повернених сум 1,  44 тис.   крб. (а.с.   198).

Згідно з титульним списком капітального будівництва в системі УТОГ на 1966-1970 p.p. в цілому будинок відпочинку на 150 місць в Пущі-Водиці був побудований в 1959-1967 p.p.

Згідно з рішенням виконкому Київської міськради № 1208 від 07.08.1972 р. будинку відпочинку „Сосновий бір" Українського товариства глухих надано дозвіл на будівництво спортивного комплексу та влаштування озера із станцією для човнів на власній території по АДРЕСА_2. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м.  Києва надано будинку відпочинку „Сосновий бір" УТОГ на підставі вищевказаного рішення дозвіл № 166-под на будівництво спорткомплексу по АДРЕСА_2 (а.с.   222).

Проект та кошторис були затверджені постановою президії Центрального президії Центрального правління УТОГ від 09.06.1983 р. за № 133 (а.с.   210). Об'єкт був побудований по індивідуальному проекту та прийнятий 30.11.1982 р. робочою комісією,   якою було складено акт про прийомку закінченого будівництвом об'єкта (а.с.   227-229).

29.09.1982 р. спорткомплекс було прийнято в експлуатацію державною приймальною комісією,  яка була призначена виконкомом Подільської райради народних депутатів (а.с. 212-215). Акт прийомки в експлуатацію спорткомплексу було затверджено рішенням Подільського райвиконкому від 30.09.1982 р за № 463 (а.с.  211).

Протягом 1988-1995 pp. було розроблено проект та проведено реконструкцію спального корпусу № 1 по АДРЕСА_3.

23 січня 2005 року Бюро технічної інвентаризації м.  Києва було проведено інвентаризацію нерухомості за адресами по АДРЕСА_2,  АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 (а.с.  95- а.с.  185). Було визначено,  що площа об'єктів нерухомості становить:

десятиквартирний будинок по АДРЕСА_1,  який тимчасово має статус гуртожитку,  756, 8 кв. м.  (літ. Н);

спортивний комплекс площею 1624, 9 кв. м (літ. М) та танцювальна площадка площею 5, 0 кв. м.  (літ. О) по АДРЕСА_2;

спальний корпус № 1 площею 1173, 9 кв. м (літ. Б) та спальний корпус № 2 площею 1058, 2 кв. м (літ. К); адміністративний корпус площею 325, 1 кв. м (літ. Г); клуб-їдальня площею 1169, 7 кв. м (літ. Л); гараж площею 197, 8 кв. м літ. В); господарчий корпус,  котельня,  гараж площею 436 кв. м (літ. Д); майстерня і овочесховище площею 186, 6 кв. м (літ. 3); теплиця площею 83, 2 кв. м.  (И) по АДРЕСА_3.

Суд погоджується з думкою УТОГ про те,  що неможливо розглядати об'єкти нерухомості,  які знаходяться за адресами АДРЕСА_1,  АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 в м.  Києві,  як самостійні об'єкти прав,  оскільки всі вони виконують одну важливу функцію,  яка поставлена перед УТОГ - допомога особам (інвалідам),  які страждають від порушень слуху. Матеріальна база НВЦ УТОГ складається із майна,  яке будувалось протягом тривалого часу за кошти УТОГ. Будівля гуртожитку,  яка оспорюється відповідачем,  є лише складовою частиною цілісного майнового комплексу,  який складається із будівель за зазначеними адресами.

Листом № 04-2676 від 10 грудня 2004 року Оболонська в м.  Києві державна адміністрація у відповідь на звернення КПНВЦ УТОГ на підставі існуючої земельно-кадастрової документації підтвердило поштові адреси КПНВЦ УТОГ за адресами по АДРЕСА_3 - розміщення комплексу споруд будинку відпочинку «Сосновий бір»; по АДРЕСА_2 -експлуатація спортивних споруд,  літньої естради,  ставу; та по АДРЕСА_1 - експлуатація відомчого житлового будинку (а.с.  230).

Також в матеріалах справи наявні висновок № 05.05/1971.В Санітарно-епідеміологічної станції ДСЕС МОЗ України в Оболонському районі м.  Києва,  яким підтверджено відповідність об'єктів нерухомості вимогам діючого санітарного законодавства в Україні,  а також лист № 25/787 від 07.08.2007 року Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в м.  Києві,  яким підтверджено відповідність стану об'єктів нерухомості вимогам пожежної безпеки.

За змістом  ст. 3 Земельного кодексу УРСР 08.07.1970 p.,  дійсного на момент винесення рішень виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 1122 від 05.07.1971 p.,  земля була виключною власністю держави і надавалась тільки у користування. Рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 1077 від 17 липня 1956 року,  № 643 від 11 травня 1966 року,  № 1202 від 25 липня 1967 року були винесені до прийняття згаданого ЗК УРСР від 08.07.1970 p.,  однак у відповідності до Основ цивільного законодавства СРСР,  які діяли на той час.  При цьому суд приймає до уваги те,  що вони є дійсними та не оспорюються сторонами по даній справі.

Згідно ч. 1-3  ст.  16 ЗК УРСР 08.07.1970 p.,  надання земельних ділянок у користування   здійснюється   в   порядку   відведення.   Відведення   земельних   ділянок

провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної,  районної,  міської,  селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку,  встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно ч. 2  ст.  87 ЗК УРСР 08.07.1970 р. земельні ділянки для житлового,  промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам,  організаціям і установам,  а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Пунктом 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 року встановлено,  що громадяни,  підприємства,  установи й організації,  які мають у користуванні земельні ділянки,  надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР,  повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Згідно вимог п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи,  які мають у постійному користуванні земельні ділянки,  але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві,  повинні переоформити їх у встановленому порядку до 01 січня 2008 року право власності або право оренди на них.

Однак,  Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 по справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 року дане положення п. 6 Перехідних положень ЗК України визнано неконституційним,  оскільки немає відповідного законодавчого механізму щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Таким чином,  суд прийшов до висновку про законність набуття земельних ділянок УТОГ в користування для будівництва будівель за адресами м.  Київ,  АДРЕСА_1 (гуртожиток),  АДРЕСА_3 (адміністративні будівлі) та АДРЕСА_2 (спортивний комплекс та танцювальна площадка).

Згідно  ст.  86 ЦК УРСР в редакції 1963 року,  дійсного на час виникнення права на будівлі УТОГ,  право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння,  користування і розпоряджання майном.

Відповідно до  ст.  97 ЦК УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють,  користуються і розпоряджаються майном,  що належить їм на праві власності,  відповідно до їх статутів (положень).

Згідно  ст.  98 ЦК УРСР власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно,  необхідне їм для виконання їх статутних завдань.

Відповідно до  ст.  392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності,  якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,  а також у разі втрати ним документа,  який засвідчує його право власності.

Таким чином,  виходячи з наведеного,  суд приходить до висновку,  що УТОГ правомірно набуло право власності на об'єкти нерухомості,  розташовані за адресами по АДРЕСА_1,  АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2,  оскільки будівництво даних об'єктів проводилось у відповідності до діючого на час будівництва законодавства. Право власності виникло внаслідок обставин,  з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків. З наведеного вбачається,  що у УТОГ як суб'єкта права власності об'єктивно існує право володіння,  користування та розпорядження об'єктами нерухомості,  що зазначені вище.

Суд не приймає до уваги твердження відповідачки ОСОБА_1 про те,  що відсутність правовстановлюючих документів на будівлі є свідченням відсутності права власності УТОГ,  оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність цього права.

На підставі викладеного та  ст.   ст.  9,  127,  128,  129,  130,  131,  132 Житлового кодексу УРСР; п. п. 18,  41,  Примірного положення про гуртожитки,  затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03 червня 1986 року;  ст.   ст. 3,  16,  87 Земельного кодексу УРСР в редакції 1970 року; п. 6 Постанови Верховної Ради України про земельну реформу від 18.12.1990 року; п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України; Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 по справі № 1-17/2005 від 22.09.2005;  ст.  392 Цивільного кодексу України,  керуючись  ст.   ст.  1,  2,  8,  57,  60,  88,  208,  209, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України,  суд -

вирішив:

В задоволенні позовної заяви Колективного підприємства Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих до ОСОБА_1 про виселення відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Колективного підприємства Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих,  третя особа Українське товариство глухих про визнання права користування жилим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою № 2 в будівлі гуртожитку,  яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Стягнути з Колективного підприємства Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі,  а саме: 1000, 00 грн. правової допомоги,  8, 50 грн. судового збору,  та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи,  а загалом 1016, 00 (одна тисяча шістнадцять) гривень.

Позов Українського товариства глухих до ОСОБА_1 про визнання права власності задовольнити.

Визнати за Українським товариством глухих право власності на будівлю гуртожитку площею 756, 8 кв. м. ,  яка знаходиться за адресою: м.  Київ,  АДРЕСА_1 (літ. Н).

Визнати за Українським товариством глухих право власності на будівлі,  які знаходяться за адресою: м.  Київ,  АДРЕСА_2,  а саме: спортивний комплекс площею 1624, 9 кв. м (літ. М) та танцювальну площадка площею 5, 0 кв. м.  (літ. О).

Визнати Українським товариством глухих право власності на будівлі,  які знаходяться за адресою: м.  Київ,  АДРЕСА_3,  а саме: спальний корпус № 1 площею 1173, 9 кв. м (літ. Б) та спальний корпус № 2 площею 1058, 2 кв. м (літ. К); адміністративний корпус площею 325, 1 кв. м (літ. Г); клуб-їдальня площею 1169, 7 кв. м (літ. Л); гараж площею 197, 8 кв. м (літ. В); господарчий корпус,  котельня,  гараж площею 436, 0 кв. м (літ. Д); майстерня і овочесховище площею 186, 6 кв. м (літ. 3); теплиця площею 83, 2 кв. м.  (літ. И).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.