АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 травня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.12.2013 в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» про стягнення коштів за договором позики, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2013 року позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» борг за договором позики в сумі 589 769,88 грн., з яких 406 073,13 грн. - сума основної заборгованості; 2 030,37 грн. - інфляційні відрахування; 10 481,32 грн. - 3% річних; 171 185,06 грн. - 30% від суми позики згідно п. 2.1. Договору позики. В обґрунтування заявлених вимог, посилається на укладений 09.08.2014 між нею і Товариством з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» договір позики № 1, згідно умов якого ОСОБА_2 надала у борг товариству грошові кошти в сумі 655 000,00 грн., шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок, а відповідач зобов'язувався повернути позику, яка була надана на строк з 01.11.2011 по 31.10.2012 включно. Однак, в порушення договірних зобов'язань та на неодноразові звернення позивача відповідач у визначений договором строк борг не повернув, що є підставою звернення до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» заборгованості за договором позики з урахуванням процентів за користування позикою та 3% річних.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.12.2013 позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» про стягнення коштів за договором позики - задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 589 769,88 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3441,00 грн., а всього загальною сумою 593 210 (п'ятсот дев'яносто три тисячі двісті десять) гривень.
Справа № 755/27027/13
№ апеляційного провадження:22-ц-796/3354/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Галаган В.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Відповідач, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу,в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам в справі, неправильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення в порушення вимог процесуального законодавства. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що постановлене за неповного дослідження обставин, які мають
значення для її вирішення, суд дав невірну оцінку зібраним доказам, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, а тому, враховуючи положення ст. 303-1, ст. 305 ЦПК України , колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановленого ним факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем. Керуючись положеннями ст.ст. 526, 536, 625, 1048,1049 ЦК України, суд стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 589 769,88 грн., з яких 406 073,13 грн. - сума основної заборгованості; 2 030,37 грн. - інфляційні відрахування; 10 481,32 грн. - 3% річних; 171 185,06 грн. - 30% від суми позики згідно п. 2.1. Договору.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 09.08.2011 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» укладено договір позики №1, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого ОСОБА_2 передано ТОВ «БТ-Груп» у власність грошові кошти в сумі 655 000,00 грн., що дорівнює еквіваленту суми 81 875,00 доларів США, за офіційним курсом НБУ (виходячи з погодженого сторонами розрахункового курсу гривні до долара США на дату укладення договору: 1 долар США = 8,00 грн.), цільове призначення яких: поповнення обігових коштів товариства позичальника для розвитку господарської діяльності.
Згідно п. 3.1., 3.2. Договору, строк, на який надається позика, становить з 01 листопада 2011 року по 31 жовтня 2012 року включно. Позика має бути повернута одноразово у повному обсязі.
29.06.2012 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони домовились про те, що способом забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Договором позики № 1 від 09.08.2011 є застава у вигляді належних йому на праві власності основних засобів-обладнання за договором застави.
29.06.2012 ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» укладено Договір застави рухомого майна № 01, предметом якого є майно, перераховане у п. 1.3 Договору, що належить заставодавцю ТОВ «БТ-Груп».
03.01.2013 на виконання п. 1.3 Договору застави № 1, заставодержатель ОСОБА_2 та ТОВ «БТ-Груп» склали Акт про те, що відповідно до зазначеного вище Договору заставодержатель прийняла, а заставодавець передав майно відповідно до наведеного в Акті переліку, на загальну суму 248 926,87 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення з даним позовом до суду відповідач не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти позивачу не повернув.
Таким чином, станом на день звернення позивачки до суду загальна сума боргу відповідача за Договором позики від 09.08.2011 складає 589 769,88 грн., та відповідачем не надано доказів виконання даного договірного зобов'язання.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти на ін.) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В порядку ст. 1050 ч. 1 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Статтею 625 ЦК України встановлюється розмір процентів - 3%, якщо інше не встановлено договором.
Спірним договором сторонами не встановлений розмір та порядок одержання процентів, проте п. 1 договору передбачено, що в разі несвоєчасного повернення позичальником одної з виплат, він зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики та сплатити неустойку в розмірі одного відсотка від усієї суми позики за кожний день прострочення.
А отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застування до спірних правовідносин положень ст.ст. 1048, 625 ЦК України.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором позики, суд визнає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на її користь заборгованості за договором позики від 09.08.2011 в сумі 589769,88 грн., з яких 406073,13 грн. - сума основної заборгованості; 2030, 37 грн. - інфляційні відрахування; 10481,32 грн. - 3% річних; 171185,06 грн. - 30% від суми позики згідно п. 2.1 Договору.
Вказані обставини були визнані представником відповідача в ході розгляду справи, що відображено в рішенні суду, журналі судового засідання, та підтверджується звукозаписом судового засідання.
В силу ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.
Оскільки обставин, які свідчать про порушення прав відповідача та/або інших осіб не вбачається, то суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову в зв'язку з його визнанням відповідачем не суперечить вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності повноважень у представника відповідача ОСОБА_5, так як довіреність на його ім'я підписана неуповноваженою особою спростовуються матеріалами справи, зокрема, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (а.с. 166-169).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В оскаржуваному рішенні наведені мотиви, з яких суд надає перевагу одним доказам над іншими і його висновки в цій частині є обґрунтованими.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону,
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» - відхилити
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.12.2013 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: