АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
15 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.
суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О.
при секретарі - Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року,
встановила:
у червні 2013 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила надати дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди за межі України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею 16 років без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, посилаючись на те, що дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач ухиляється від виховання дитини та не надає дозволу на виїзд її за кордон в разі необхідності оздоровлення чи інших потреб.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року позов задоволено, надано дозвіл неповнолітній ОСОБА_4 на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення дитиною 18 років, до 2020 року, у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, а також у супроводі інших відповідальних осіб, уповноважених її матір'ю за встановленим графіком та визначено перелік країн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.03.2014 р. було виправлено описку в рішенні суду та зазначено, що дозвіл надається до 2022 р.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що від шлюбу з відповідачем у них ІНФОРМАЦІЯ_1. народилась донька - ОСОБА_3, яка після розірвання шлюбу у 2008 р. проживає разом з нею.
З серпня 2012 р. вона зверталась до відповідача з проханням надати їй дозвіл на виїзд дитини за кордон, однак він відмовляється надати такий дозвіл, чим порушує права дитини на оздоровлення, відпочинок та можливість отримати освіту за кордоном.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.02.2014 р. неповнолітній ОСОБА_3 було надано право на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення нею 18 років, до 2020 р. у супроводі матері - ОСОБА_1 без згоди та супроводу її батька, а також у супроводі інших відповідальних осіб, уповноважених її матір'ю, за наступним графіком: в дні шкільних канікул з 20 грудня по 20 січня кожного року, з 20 березня по 20 квітня кожного року, з 20 травня по 20 вересня кожного року, з 20 жовтня по 20 листопада кожного року.
Окремо було надано дозвіл неповнолітній ОСОБА_3 на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення нею 18 років у супроводі матері без згоди та супроводу її батька, а також у супроводі інших відповідальних осіб, уповноважених її матір'ю до країн: Великобританії, Італії, Єгипту, Туреччини, Польщі, Угорщини, Греції, Кіпру, Японії, Індії, Болгарії, Румунії, Хорватії, Сербії, Боснії, Герцеговини, Македонії, Словенії, Іспанії, США, Нової Зеландії, Канади, Норвегії, Ізраїлю, Німеччини, Франції, Австрії, Австралії, Чехії, Португалії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, Ірландії, В'єтнаму, Шрі-Ланки, Китайської Народної Республіки, Південної Кореї, Голландії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Таїланду, Марокко, Бразилії, Мексики, Росії, Молдови, Білорусії, Таджикистану, Казахстану, Узбекистану, Осетії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Литви, Латвії.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.03.2014 р. було виправлено описку в рішенні суду та зазначено, що дозвіл надається до 2022 р.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження своїх посилань про те, що дитина може опинитися у небезпеці, а позивач може не повернутися до України. Також суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з них.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та п. 18 «Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.1995 р. № 231, за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду .
Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 передбачено, зокрема, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків - рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
В ст. 141 СК України встановлена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини. Відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке спілкування обмежене законом.
Позивач, заявляючи позовні вимоги про надання дозволу, вказала лише ймовірні періоди виїзду без визначення їх тривалості та без визначення країни, до якої може бути здійснено виїзд неповнолітньої дочки. Мета цих поїздок та хто саме буде супроводжувати дитину у поїздках також позивачем вказано не було і судом першої інстанції не перевірялось.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції, позивач також не змогла надати відомості, до якої саме країни та на який період часу планується виїзд дочки протягом літнього періоду та під час осінніх шкільних канікул 2014 р.
Також слід звернути увагу на те, що загальна тривалість поїздок, яку вказує позивач, становить 7 місяців на рік, а їх періоди не співпадають із тривалістю та датами початку і закінчення шкільних канікул.
Викладене не дозволяє колегії суддів перевірити відповідність мети виїзду дитини її інтересам з метою недопущення ймовірного порушення її прав.
Посилання позивача на несплату відповідачем аліментів та ухилення його від участі у вихованні дитини не є предметом перевірки по даній справі, а тому не можуть розглядатися як підстава для задоволення позову.
Позовна вимога про надання дозволу на виготовлення проїзних документів багаторазового тимчасового виїзду ОСОБА_3 судом не розглядалась і рішення з цього приводу не ухвалювалось.
Слід зазначити, що надаючи дозвіл на виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 суд першої інстанції вказав перелік країн, не перевіривши чи існують такі країни та не вказавши офіційні назви країн. Зокрема, Голландія є неофіційною назвою Королівства Нідерландів. Осетія - регіон Центрального Кавказу, південною частиною якого є частково визнана Південна Осетія (де-юре частина Грузії), а північна частина - Північною Осетією, яка входить до складу Російської Федерації. Боснія та Герцеговина є однією державою.
Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги про надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька за межі України до досягнення нею повноліття, без зазначення країни виїзду та періоду перебування в іноземній державі позбавляють колегію суддів можливості встановити, чи не суперечитиме виїзд дитини за межі України її інтересам через соціально-політичний, санітарно-епідеміологічний стан в цій країні, кліматичні умови тощо.
За таких підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
.
Головуючий
Судді
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5693/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Антипова Л.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.