АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

копія

Справа № 554/10774/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/696/14

Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В.

Доповідач Карнаух П. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Карнауха П.М.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

при секретарі - Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами фізичної особи підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, коштів за юридичні послуги та нотаріальне посвідчення довіреності на представництво інтересів у суді, моральної шкоди;

зустрічним позовом суб'єкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на кошти та майно, які знаходяться у незаконному володінні, стягнення матеріальної шкоди та понесених судових витрат.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_2звернулася до місцевого суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі- ФОП ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 9 441,11 грн.

У жовтні 2013 року ФОП ОСОБА_1звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на кошти та майно, які знаходяться в незаконному володінні ОСОБА_2, стягнення матеріальної шкоди у сумі 16050,91 грн. та судових витрат.

27.11.2013 року ФОП ОСОБА_1 подала доповнення до зустрічної позовної заяви та прохала витребувати у ОСОБА_2 утримувані нею первинні документи обліку СГД-ФО ОСОБА_1, в тому числі докази сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачених із заробітної плати, стягнути матеріальну шкоду у загальній сумі 16051,91 грн.

Окрім того, 27.11.2013 року ОСОБА_2 уточнила(збільшила) позовні вимоги та прохала стягнути з відповідача на її користь кошти, сплачені за юридичні послуги та за нотаріальне посвідчення довіреності на представництво інтересів у суді, а також моральну шкоду у розмірі 3000,00грн.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 10 січня 2014 року позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час затримки з розрахунком в сумі 14497,03 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Зустрічний позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 незаконно утримувані кошти у сумі 8 180,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням від 20.02.2014 року доповнено рішення Октябрсього районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року у даній справі та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення витрат за нотаріальне посвідчення довіреності на представлення інтересів в суді відмовлено за безпідставністю.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржили як відповідач ФОП ОСОБА_1, так і позивач ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення; невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 14497 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 прохає скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ФОП ОСОБА_1 моральної шкоди, стягнення витрат за нотаріальне посвідчення довіреності та витрат на правову допомогу, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі та відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні її зустрічного позову.

Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення як апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1, так і часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд,виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами,які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 08.08.2012 р. між ОСОБА_1 як фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір, згідно якого ОСОБА_2 зобов'язалася виконувати згідно інструкції обов'язки виконавчого директора, а фізична особа підприємець - оплачувати її працю в розмірі 1135 грн. на місяць. Вказаний договір підписаний сторонами та зареєстрований в Полтавському міському центрі зайнятості 08.08.2012 р. (а.с.6).

15.12.2012 р. трудовий договір був розірваний за ст. 40 п.4 КЗпП України за прогули без поважних причин та знятий з реєстрації в Полтавському міському центрі зайнятості.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20.05.2013 року по справі № 554/1894/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19.06.2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині поновлення на роботі, позов в частині виплати зарплати задоволений частково та стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по невиплаченій заробітній платі у сумі 4 435,44 грн. Вирішено питання стягнення судових витрат (а.с. 3-4, 70-72).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Так, згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про її розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заборгованість по виплаті заробітної плати тривала з 15.12.2012 р. та по день розгляду місцевим судом даної справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період за період саме з 15.12.2012 р. по 09.01.2014 р.

Судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання відповідача на відсутність коштів та нездійснення підприємницької діяльності, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, що узгоджується із роз'ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.99 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії. (п. 21 Постанови ВСУ № 13 від 24.12.99).

Відповідно до абзацу третього пункту другого Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 ).

Колегія суддів вважає, що розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати, здійснений позивачем, відповідає нормам, закріпленим у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) та складає 1135 та 51,59 грн. відповідно.

Разом із тим, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який здійснений позивачем та покладений в основу рішення, не відповідає вищевказаним нормам, закріпленим у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 та за підрахунком колегії суддів складає 13 774,77 грн. ( 51,59 грн. х267 робочих днів (11 робочих днів за грудень 2012 р. + 251 роб. день за 2013 рік + 5 робочих днів за січень 2014 року=267роб.дн.).

Таким чином, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Доводи відповідача ФОП ОСОБА_1 щодо відсутності її вини у затримці розрахунку при звільненні, а також посилання в апеляційній скарзі на незгоду з рішенням суду про стягнення заборгованості із заробітної плати з тих підстав, що ОСОБА_2 витратила значно більше її коштів, ніж існуюча заборгованість, є необґрунтованими, оскільки наявність заборгованості з заробітної плати встановлена рішенням суду від 20.05.2013 року, яке набрало законної сили та в касаційному порядку не переглядалося.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У п.13 Постанови Пленуму ВСУ N4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Приймаючи до уваги те, що затримка відповідачем розрахунку при звільненні, що триває з 15 грудня 2012 року по теперішній час, призвела позивача ОСОБА_2 до моральних переживань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, призвела до заборгованості за комунальні послуги, що підтверджується довідками (а.с. 84-87), враховуючи характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках та положення з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у сумі 500,00 грн.

При цьому, колегія суддів враховує те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку при звільненні призвела позивача до погіршення стану здоров'я.

Підстав для скасування рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення витрат за нотаріальне посвідчення довіреності колегія суддів не вбачає, оскільки вказані витрати не відносяться до судових, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.

Також відсутні підстави для скасування рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, оскільки ОСОБА_4 була допущена до участі в справі в якості представника позивача, при цьому, заява про допуск ОСОБА_4 до участі у справі як особи, що надає правову допомогу, у відповідності до ч. 2 ст. 56 ч.2 ЦПК України, від позивача не надходила.

Окрім того, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 8180,63 грн. та відмовлено у задоволенні інших позовних вимог (про визнання права власності на кошти та майно, які знаходяться у незаконному володінні ОСОБА_2 та витребування первинних документів обліку СГДФО ОСОБА_1, в т.ч. докази сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачених із заробітної плати найманого працівника), виходячи з наступного.

Місцевим судом установлено, що ФОП ОСОБА_1 вела книгу обліку реалізованого товару, у якій ОСОБА_2 власноручно здійснювала записи про реалізований товар та зняття коштів (а.с. 112-133, 135-201). За період з серпня 2012 р. по грудень 2012 р. ОСОБА_2 отримала коштів від реалізації товару на суму 12 272,65 грн., які були власністю ФОП ОСОБА_1 та не повернуті їй, а також не надала звіту про використання даних коштів. При здійсненні ФОП ОСОБА_1 перевірки руху коштів, було з'ясовано, що не знайшло свого підтвердження використання 12 272,65 грн.

В ході розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_2 надала суду частковий звіт про використання коштів на сплату податків та придбання деяких товарів для здійснення підприємницької діяльності.

Судом обґрунтовано взято до уваги платежі, що були здійснені ОСОБА_2 через ПАТ КБ "Приватбанк" по сплаті податків та зборів (а.с. 234,239-243) та відмовлено ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову про витребування у ОСОБА_2 первинних документів, оскільки відсутній предмет спору.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Ксерокопії товарних чеків та накладні на придбання парфумерних товарів за період з 17.10.2012 р. по 24.10.2010 р., що надані ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції (а.с. 224-227, 229-233, 235-237), не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 58,59 ЦПК України.

Також відсутні докази на підтвердження того, що товар, придбаний 24.10.2012 р. ОСОБА_2 та не облікований в книгах обліку, був придбаний за кошти ФОП ОСОБА_1, а не з коштів, що знаходилися у ОСОБА_2

Приймаючи до уваги те, що суду надані підтверджуючи документи на використання ОСОБА_2 коштів ФОП ОСОБА_1 на суму 4092,02 грн., використання суми 8180 грн. 63 коп. не знайшло свого підтвердження, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 та стягнення на її користь з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 8180,63грн.

Оскільки з ОСОБА_2 не укладався договір про повну матеріальну відповідність, товари в підзвіт не передавалися, акти прийому-передачі матеріальних цінностей не укладалися, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 761,00 грн. привласнених матеріальних цінностей та нестачу грошей в сумі 175,28 грн. обґрунтовано відмовлено за недоведеністю.

Відповідно до ст. 386 ч.3 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 387ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи те, що доказів на підтвердження того, що на ОСОБА_2 за посадовою інструкцією покладено матеріальну відповідальність та їй передавалися під звіт матеріальні цінності, товари тощо, ФОП ОСОБА_1 не надано, відтак норми глави ІХ КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають, відтак місцевим судом обгрунтовано застосовано до даних правовідносин норми цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги фізичної особи підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року - змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши суму стягнутих коштів з 14497,03 грн. до 13774,77 грн.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Карнаух П.М.

Судді: Дряниця Ю.В.

Пилипчук Л.І.

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області П.М.Карнаух