АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
Іменем України
15 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого - судді Кулікової С.В.
суддів - Андрієнко А.М., Болотова Є.В.,
при секретарі - Клінчук О.М.,
за участю заявника ОСОБА_1,
представника заявника - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року про відмову в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків нікчемного правочину,
перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6135/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук A.B.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кулікова С.В.
В С Т А Н О В И Л А:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про застосування наслідків нікчемного правочину.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою в якості забезпечення позову накласти арешт на все майно та банківські рахунки (в межах ціни позову) відповідачів, які виявить державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження за ухвалою про забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів дозволить останнім переоформити права власності на майно афілійованим особам та обнулити банківські рахунки, що утруднить та зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення.
На обґрунтування своєї позиції апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував та допустив порушення ст.ст. 151 - 153 ЦПК України, проігнорувавши рекомендації та настанови Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
На обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що в заяві про забезпечення апелянт конкретно просив накласти арешт виключно в межах ціни позову, при цьому згідно чинного законодавства в сфері захисту персональних даних та про інформацію і банківську таємницю, ні позивач ані його представник не уповноважені на зібрання та отримання інформації щодо прав власності на майно третіх осіб (відповідачів), а також розкриття банківської таємниці таких осіб, у зв'язку з чим апелянт в прохальній частині Заяви про забезпечення позову чітко вказав про накладення арешту на майно та кошти, які виявить державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження за ухвалою про забезпечення позову, адже окрім судових та правоохоронних органів отримувати вказану інформацію уповноважені саме органи ДВС України в рамках своїх повноважень під час здійснення конкретного виконавчого провадження.
У судовому засіданні заявник та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у ній.
Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги за їх необґрунтованістю.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., вислухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої судом ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не подано відповідних відомостей про яке майно і банківські рахунки йдеться, де вони знаходяться, не обґрунтовано необхідності саме такого виду забезпечення позову та не зазначено доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Частиною 3 ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Оскільки позивач у заяві не надав належних доказів щодо належності відповідачу майна, на яке просить заявник накласти арешт, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви, оскільки такі відомості потрібні суду для вирішення питання про забезпечення позову та обов`язок зазначити ці відомості відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 151 ЦПК України покладено на особу, яка подає заяву про забезпечення позову.
Таких відомостей у заяві про забезпечення позову заявником не зазначено.
Посилання апелянта на неможливість отримати інформацію щодо належного відповідачу майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлено, що позивач та його представник не скористались правом отримання необхідних доказів та не звертались до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів, як це передбачено ст. 137 ЦПК України.
Статтею 312 ЦПК України визначені підстави скасування ухвали суду першої інстанції за умови порушення судом порядку вирішення питання та постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права, проте, будь - яких порушень судом першої інстанції при вирішенні питання щодо забезпечення позову допущено не було, тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законна і обґрунтована та не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають.
Керуючись ст.ст. 312-315 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року відхилити.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: