АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Шевчук О.П.

№ 22-ц/796/5560/2014 Доповідач: Шебуєва В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,

при секретарі Кучер Є.М.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року в справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року задоволено позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позбавлено ОСОБА_2, ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження № 957 від 14 жовтня 1997 року вчинений Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, судом першої інстанції було неправильно застосовано положення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, а також не було враховано роз'яснення, які викладені в п. п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Зазначає, що позивачем не було доведено ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що є підставою для позбавлення батьківських прав. Зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та посилається на бездіяльність Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, прокуратури Деснянського району м. Києва щодо попередження дитячої бездоглядності та безпритульності.

В апеляційній інстанції представники ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 та його представник просять відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Прокурор вважає, що апеляційна скарга представників ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 та представник Служби у справах дітей Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є колишнім подружжям та батьками неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

18 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 був укладений договір, за умовами якого вони визначили місце проживання ОСОБА_4 з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1. Цим же договором ОСОБА_2 і ОСОБА_5 домовились про розстрочку погашення наявної заборгованості ОСОБА_2 по аліментах, розмір якої на момент укладення договору складав 20000 грн.

ОСОБА_5 має статус одинокої матері та перебуває на обліку як сім'я, що опинилась в складних життєвих обставинах, у Службі у справах дітей Деснянської районної в м.Києві деравжної адміністрації з 20 березня 2013 року разом з малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 15 серпня 2013 року у зв'язку з неналежним вихованням матір'ю своїх дітей малолітні ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_8 були відібрані від матері ОСОБА_5 без позбавлення батьківських прав та передані для вирішення питання про їх влаштування органу опіки та піклування Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації.

ОСОБА_3 звернувся до комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації з заявою про надання дозволу на тимчасове влаштування його онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в його родину.

31 липня 2013 року на підставі рішення Комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, оформленого Протоколом №13 ОСОБА_4 було передано на тимчасове влаштування до родини дідуся ОСОБА_3 (а. с. 17, 98, 99).

Батькі неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_2 і ОСОБА_5 надали письмову згоду ( 29 серпня 2013 р. та 05 вересня 2013 року) на призначення опікуном ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3

Також 05 вересня 2013 року ОСОБА_2 оформив нотаріальну заяву до компетентних органів, якій відмовився від батьківських прав та виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дану заяву ОСОБА_2 відкликав 12 грудня 2013 року.

ОСОБА_3 порушив питання про позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки батьки дитини самоусунулися та свідомо ухиляються від обов'язку по вихованню та навчанню сина, не проявляють щодо нього батьківської турботи, не цікавляться його життям та здоров'ям, не утримають матеріально.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до положень ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п. п. 15, 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до характеристики ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виданої Спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 307, де він навчався з 2004 по 2010 рік, його вихованням займались мати з вітчимом. Рідного батька ОСОБА_4 в школі ніколи не бачили, навчанням, поведінкою сина, відвідуванням занять ОСОБА_2 не цікавився (а. с. 30).

Як встановлено судом з 20 березня 2013 року родина одинокої матері ОСОБА_5 перебуває на обліку Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації як сім'я, що опинилась в складних життєвих обставинах. Малолітні ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за власною заявою були оформлені до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 м. Києва (а. с. 80).

З довідки Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1 м. Києва від 19 грудня 2013 року № 1165 вбачається, що коли ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 19 березня 2013 року по 31 липня 2013 року перебував у Центрі, біологічний батько ОСОБА_2 його не відвідував (а. с. 42).

Відповідно до характеристики, наданої Київським професійним ліцеєм транспорту, де навчається ОСОБА_4 з 2013 року вихованням дитини та його навчанням займається дідусь та бабуся ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (а. с. 44).

29 серпня 2013 року ОСОБА_5 написала заяву про відмову від утримання та виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 та надала згоду на призначення опікуном над ним ОСОБА_3 Вказана заява була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. та зареєстрована в реєстрі за № 632 (а. с. 12).

19 лютого 2014 року відповідачка ОСОБА_5 подала до суду заяву, в якій підтвердила обставини викладені в позовній заяві та визнала позов ОСОБА_3 (а. с. 93).

Також, 05 вересня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. було посвідчено заяву ОСОБА_2, відповідно до якої він відмовився від батьківських прав та виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 та надав згоду на призначення опікуном над ним ОСОБА_3 (а. с .11).

Під час перебування справи про позбавлення батьківських прав у провадженні суду, вказана заява ОСОБА_2 була ним відкликана (а. с. 38). Однак, відповідач не навів будь-яких мотивів щодо рішення про надання заяви про відмову від своїх батьківських прав та відкликання її у подальшому.

В судовому засіданні під час розгляду справи по суті неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проти позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 батьківських прав не заперечував та пояснив, що він проживає разом з дідусем і бабусею. ОСОБА_2 він взагалі не знає і спілкуватись з ним не бажає, посилаючись на те, що батько покинув його ще маленьким і пішов в іншу родину.

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 вересня 2013 року № 102/06/43 батьки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, самоусунулися та свідомо ухиляються від обов'язку по вихованню та навчанню сина, не проявляють щодо нього батьківської турботи, не цікавляться його життям та здоров'ям, не утримують матеріально. Виховання, контроль та матеріальне забезпечення дитини здійснює дідусь. Враховуючи інтереси неповнолітнього та керуючись ст. 164 СК України Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15).

Таким чином, установивши, що як ОСОБА_2, так і ОСОБА_5 протягом тривалого часу жодної уваги дитині не приділяють, не приймають участь у вихованні дитини, не сприяють його духовному та фізичному розвитку, не цікавлятьсь життям до здоров'ям сина, що свідчить про їх ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, а також враховуючи думку дитини, висновки органу опіки та піклування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 жодного разу особисто не з'явився в судове засідання по вирішенню позову ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав. Представники відповідача ОСОБА_2 не заперечували відсутність будь-яких перешкод у спілкуванні останнього зі своїм сином. Заперечення проти позову ОСОБА_3 представників ОСОБА_2 ґрунтувалися на позитивній характеристиці останнього та відсутністю заборгованості по аліментах. Представники відповідача ОСОБА_2 не заперечували той факт, що останній не цікавився станом здоров'я, умовами проживання й розвитком ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_4 у 2007 році у зв'язку з наявним онкологічним захворюванням потребував невідкладної медичної допомоги та коштовного лікування. Як вбачається з матеріалів витати на лікування ОСОБА_4 поніс його дідусь - ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи, після відібрання дітей у ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_2 не відвідував ОСОБА_4 з Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, де він перебував з 19 березня 2013 року по 31 липня 2013 року. На звернення дідуся ОСОБА_4 - ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 обмежився наданням письмової заяви про згоду призначення ОСОБА_3 опікуном свого сина.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_4, представники ОСОБА_2 в переважній більшості посилаються на бездіяльність Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, прокуратури Деснянського району м. Києва щодо попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, проте не надали суду будь-яких доказів на підтвердження зміни ставлення ОСОБА_2 до дитини, вчинення ним відповідних дій щодо налагодження стосунків з сином та виконання батьківських обов'язків по його вихованню. В судовому засіданні апеляційної інстанції представники ОСОБА_2 пояснили, що будь-який контакт між ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_4, якому вже виповнилося 16 років, відсутній.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість позову ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_2 і ОСОБА_5 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_4. Таке рішення відповідає встановленим обставинам справи та забезпечує можливість отримання ОСОБА_4 відповідного соціального захисту. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є крайнім заходом, який правильно обрав суд щодо батьків, які тривалий час нехтують своїми обов'язками по вихованню сина ОСОБА_4, не піклуються про його фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.

Посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає практиці Європейського суду з прав людини колегія суддів відхиляє. Практика Європейського суду з цього питання націлена на вжиття виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками. Прагнучи скасувати рішення суду про позбавлення батьківських прав щодо сина ОСОБА_4, ОСОБА_2 навіть не послався на бажання спілкуватися з дитиною, не висловив критичного ставлення до власного тривалого безвідповідального ставлення до обов'язків щодо неї.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді