Єдиний унікальний номер 271/42/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4227/2014
Категорія 27
Головуючий в I інстанції Кулик Т.Г.
суддя доповідач Безрученко Ю.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.,
суддів Безрученко Ю.О., Могутової Н.Г.
при секретарі Папченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 08 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариство Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
13 січня 2014 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконував належним чином, внаслідок чого станом на 27 жовтня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 24 409,15 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 6 640,22 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 14 930,40 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 1 200 грн., штраф відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. (фіксована частина), штраф (процентна складова) 1 138,53 грн. Тому просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 24 409,15 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 08 квітня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором б/н від 26 листопада 2007 року у розмірі 24 409,15 грн., судові витрати 244,09 грн., всього 24 653,24 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки судом не враховано, що строк дії платіжної картки сплинув ще у грудні 2009 року, тобто звертаючись до суду з позовом в 2014 році позивач пропустив строк позовної давності за даним кредитним договором. Банком не доведений факт отримання відповідачем грошей.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, діюча на підставі договору (а.с. 40-41), підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «Приватбанк» Кахраманов Р.Н., діючий на підставі довіреності (а.с. 121), заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити з тих підстав, що 16 червня 2013 року, перервався перебіг позовної давності, оскільки Банком здійснено службову операцію, а саме переведено в рахунок погашення заборгованості на рахунок відповідача 1 491,86 грн., але з якого карткового рахунку та кому цей рахунок належить пояснити не зміг.
Заслухавши доповідача, сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що 27 листопада 2007 року сторони уклали кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строк дії картки до грудня 2009 року. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки. ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку необхідно стягнути з відповідача на користь банку без застосування строку позовної давності, оскільки відповідно до умов договору картковий рахунок було відкрито на невизначений строк. Заяву про закриття карткового рахунку відповідач банку не подавав, заборгованість не погашав.
Такий висновок суду першої інстанції не відповідає нормам процесуального і матеріального права.
Так, відповідно до ст.ст. 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, яким доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції цим вимогам в оскаржуваній частині не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строк дії картки до грудня 2009 року. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки (а.с.8).
Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма суттєвими умовами договору, про що свідчить його підпис (а.с.8).
Відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого відповідачем були порушені умови договору про надання кредиту, у зв'язку з чим станом на 27 жовтня 2013 року виникла заборгованість перед позивачем у сумі 24 409,15 грн., з них: заборгованість за кредитом 6 640,22 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 14 930,40 грн., 1 200,00 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, штраф (фіксована складова) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 1 138,53 грн. (а.с.5-7).
Вся інформація, яку банк має повідомити позичальнику міститься у змісті кредитного договору є вичерпною. Підписавши договір ОСОБА_1 погодився з умовами надання кредиту.
Таким чином, волевиявлення ОСОБА_1 було направлено на отримання грошей. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду з умовами кредитного договору і зобов'язався їх виконувати, засвідчивши це своїм підписом (а.с.8).
Тим самим, ОСОБА_1 вчинив правочин у письмовий формі, з умовами якого був ознайомлений.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема тривалість позовної давності.
В заяві позичальника, завіреній особистим підписом відповідача зазначено, що ОСОБА_1 згоден, що ця заява разом із запропонованими Приват Банком Умовами і Правилами надання банківських послуг та тарифами складає між ним та Банком договір надання банківських послуг (а.с.8).
Таким чином, підписуючи заяву позичальника від 26 листопада 2007 року, ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовій формі, у тому числі й з положеннями п. 9.12 зазначених Умов, яким передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такій же термін, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України (а.с.9-12).
Відповідно до змісту позову відповідач отримав кредит 10 000,00 грн. на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
В заяві вказано строк дії кредитного ліміту, що співпадає зі строком дії платіжної картки, грудень 2009 року (а.с.8).
Відповідно до пункту 3.1.3 Умов і Правил надання банківських послуг за закінченням строку відповідна карта продовжується на новий строк (шляхом надання Клієнту Карт із новим строком дії).
В судовому засіданні сторонами, в тому числі представником Банку, якому надавався час для з'ясування цієї обставини та надання такої інформації в письмовому виді, не заперечувався той факт, що саме ОСОБА_1 не було продовжено строк дії карти та нова карта йому не була видана, тому відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Тому слід вважати, що 31 грудня 2009 року у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов кредитного договору.
Крім того, з Умов і Правил надання банківських послуг вбачається, що строк позовної давності не було продовжено (а.с.9-12).
Банк звернувся з позовом до суду 13 січня 2014 року (а.с.2).
Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строк. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту, а Банк та відповідач не заперечували цей факт, тому відповідно до положень статті 61 ЦПК ця обставина не підлягає доказуванню, та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Встановивши такі обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права поза межами позовної давності.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до положень статті 257 та частини 3 статті 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що було зроблено відповідачем 21 березня 2014 року (а.с.42-44).
Отже, суд першої інстанції у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не звернув уваги на зазначені умови договору та положення закону, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610 - 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.
Апеляційний суд задовольнив клопотання представника Банку про залучення до матеріалів справи нового доказу, а саме службової інформації про виписку з карткового рахунку клієнта, з якого вбачається, що Банком було зроблено службову операцію, а саме перерахування 16 червня 2013 року Банком 1 491,86 грн. в рахунок заборгованості за кредитним договором (а.с. 119), що відповідає положенням статті 303 ЦПК України, оскільки цей доказ має суттєве значення для правильного вирішення справу по суті.
Однак, зазначений доказ не є належним доказом в обґрунтування позовних вимог, який би свідчив про переривання перебігу строку позовної давності 16 червня 2013 року, строк якої сплинув ще в грудні 2012 року, оскільки такі дії саме Банку в розумінні статті 264 ЦК України, а також пункту 5.6 Кредитного договору (а.с. 12) не є такими діями саме ОСОБА_1, що свідчать про визнання саме ОСОБА_1 свого боргу перед Банком.
Зокрема, відповідно до умов пункту 5.6 Кредитного договору (а.с. 12) Держатель поручає Банку списувати з любого рахунку Держателя, відкритого в Банку, саме з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення Боргових зобов'язань, в тому числі Мінімального обов'язкового платежу, якщо мінімальний обов'язків платіж зазначений в Заяві та в Пам'ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, по яким Держатель не є таким отримувачем.
Отже Банк зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог відповідними доказами, що відповідає положенням частини першої статті 60 ЦПК України.
Згідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести у суді ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо списання Банком саме з Картрахунку відповідача.
Сам ОСОБА_1 заперечував в судовому засіданні апеляційного суду про наявність в нього будь яких Картрахунків, відкритих в ПАТ КБ «Приватбанк».
Банк ні в суді першої інстанції ні в апеляційному суді не надав належних доказів, що саме з Картрахунка, який належить саме ОСОБА_1, що відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк», були списані будь-які грошові кошти для здійснення повного або часткового погашення Боргових зобов'язань, в тому числі і 1 491,86 грн., які були списані Банком 16 червня 2013 року (а.с. 119) в розумінні положень пункту 5.6 Кредитного договору (а.с. 12) та не заявив ніяких клопотань з цього приводу відповідно до статті 27 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, з урахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції помилково встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана неналежна оцінка, внаслідок чого спір вирішено у порушення норм матеріального та процесуального законодавства. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову із застосуванням строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, Апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 08 квітня 2014 року скасувати.
Відмовити в позові Публічного акціонерного товариство Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: