Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
№22-ц/778/1945/14 Головуючий у 1-й інстанції: Пантилус О.П.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2014 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бєлки В.Ю.
суддів Савченко О.В.
Глазкової О.Г.
при секретарі: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд поділити майно, яке придбане за час шлюбу, визнавши за нею право власності: на ? частину квартири АДРЕСА_1; на нежиле приміщення АДРЕСА_2; на ? частину автомобіля З A3 1102 Таврія, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також стягнути судовий збір на її користь.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 10 серпня 1991 року по 07 серпня 2012 року. Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з нею.
За час шлюбу придбано зазначені вище: квартира, автомобіль і нежиле приміщення. Вона є фізичною особою - підприємцем з 2003 року і здійснює підприємницьку діяльність з медичної практики. Для цього нею придбане вказане нежиле приміщення, в якому відповідач ніякої діяльності не веде, матеріальних витрат на його облаштування не здійснював. За рахунок підприємницької діяльності вона утримує двох дітей, аліменти на утримання яких ОСОБА_3 не сплачує.
Згідно зустрічного позову, ОСОБА_3 , визнаючи вимоги ОСОБА_2 щодо поділу кожному по ? частині квартири та автомобіля, просив суд визнати нежиле приміщення № АДРЕСА_2 спільною власністю подружжя, припинити право спільної сумісної власності на це приміщення і визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину нежилого приміщення загальною площею 22, 89 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з відповідач на його користь судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що спірне нежиле приміщення придбане подружжям під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2006 р., укладеного між Приазовською селищною радою та ОСОБА_2 за суму 5 000 грн.
Під час нотаріального оформлення угоди, ним надавалася заява про погодження використання спільно нажитих коштів для покупки цього приміщення, що підтверджує придбання приміщення за рахунок спільних коштів подружжя. Із договору купівлі-продажу приміщення видно, що покупцем є фізична особа ОСОБА_2, а не особа - підприємець.
ОСОБА_3 також вказав, що не відповідають дійсності твердження ОСОБА_2 про те, що він не здійснював витрати та не приймав участі в облаштуванні спірного приміщення, так як 20.06.2008 року ним укладений кредитний договір, за яким отримано в банку кредит в сумі 16 000 грн. і гроші витрачені на ремонт та облаштування придбаного приміщення. Він особисто проводив і організовував роботи щодо зовнішнього та внутрішнього облаштування приміщення. Вважає, що підстав, для визнання нежилого приміщення АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2 немає.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12 березня 2014 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину нежилого приміщення АДРЕСА_2.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину нежилого приміщення АДРЕСА_2.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля ЗАЗ 1102 Таврія, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину автомобіля ЗАЗ 1102 Таврія, реєстраційний номер НОМЕР_1.
В іншій частині вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 198, 66 грн.
Стягнуто із ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у сумі 243, 6 грн.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судового збору суму 781, 77 грн.
Стягнут із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування судового збору суму 243, 6 грн.
ОСОБА_2 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій вона, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на ? частини нежилого приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 22,89 кв.м.., визнання за ОСОБА_3 право власності на ? частини нежилого приміщення АДРЕСА_2,
Ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2, загальною площею 22,89 кв.м., в задоволені зустрічного позову відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд виходив з наступного.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 1991 року по 07 серпня 2012 року, який рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2012 року розірвано.
Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання яких з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.02. 2014 року і до їх повноліття.
Як зазначає ОСОБА_2, за період шлюбу з ОСОБА_3 вони придбали автомобіль «ЗАЗ-1102 Таврія» р.н. НОМЕР_1; квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Просить визнати за нею та відповідачем за зустрічним позовом право власності по ? частини вказаного майна.
Кім цього, зазначає, що за час шлюбу було придбане нежиле приміщення № АДРЕСА_2, загальною площею 22,89 кв.м за адресою: АДРЕСА_2. Зазначене нежиле приміщення було придбане для здійснення підприємницької діяльності з медичної практики, оскільки вона є особою- підприємцем з 2003 року. Вказане нежиле приміщення оформлено на її ім.*я. ОСОБА_3 ніякої діяльності у вказаному нежилому приміщенні з моменту його придбання не вів, матеріальних витрат на його облаштування не здійснював. З рахунок підприємницької діяльності вона утримує двох дітей. ОСОБА_3 на утримання дітей аліменти не сплачує. Враховуючи викладене, вважає, що нежиле приміщення повинно бути визнано за нею на праві власності.
Погоджуючись з позовом ОСОБА_2, вважає, що нежиле приміщення є спільною сумісною власністю подружжя, придбане за рахунок спільних коштів. Він давав згоду під час нотаріального оформлення приміщення, яке було придбано за рахунок спільних коштів. Із договору куплі-продажу вбачається, що спірне нежиле приміщення придбане фізичною особою, а не особою-підприємцем. Тому нежиле приміщення підлягає поділу з визначенням право власності за кожним по ? частині.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами під час шлюбу придбано вказане вище майно, в том числі нежиле приміщення.
Із наданої копії договору куплі-продажу, який укладено 05.12.2006 року між Приазовською селищною радою та ОСОБА_2, нежиле приміщення дійсно придбано ОСОБА_2 (ОСОБА_2) під час шлюбу за сумісні кошти та за нею ё3.02.2008 року зареєстровано право власності.
Відповідно до нотаріально засвідченої письмової заяви чоловіка - ОСОБА_3 від 05.12.2006 року, він дав згоду на кулю його дружиною ОСОБА_2 нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2.
ОСОБА_2 не заперечує обставин придбання нежилого приміщення за спільні кошти. При цьому вона посилається на п.29 постанови ПВС України від 21.12.2007 року, № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця неє об*єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому позивачкою не доведено, що спірне нежиле приміщення є майном саме фізичної особи-підприємця.
Приватне підприємство (або його частка) заснована одним із подружжя, це окремий об*єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, в тому числі вклади до статутного капіталу та майно, що виділене з їх спільної сумісної власності, і це дає підстави для висновку про те, що статутний капітал та його майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об*єктом їх спільної сумісної власності.
Зазначена правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 року, № 17-рп-2012, з якого вбачається, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об*єктом їх спільної сумісної власності.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що не знайшов підстав про необхідність відступу від рівності часток та збільшення частки ОСОБА_2 у праві власності подружжя.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
ОСОБА_2 просить здійснити поділ майна подружжя шляхом його поділу та визнання право власності на виділену їй частку.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів,які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
На підставі цих вимог закону ОСОБА_2 не надала доказів. Не довела перед судом, що розмір аліментів, які вона одержує на утримання двох дітей, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Цим вимогам закону рішення суду відповідає, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Суддмі: