АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1129/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 46 Демчик Р. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.

суддівЄльцова В.О., Карпенко О.В.

при секретаріВолвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 та апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, розподіл майна подружжя та визнання права власності на частину майна ,-

в с т а н о в и л а :

06 липня 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю та визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що 29 серпня 1998 року він зареєстрував шлюб із відповідачем по справі. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.09. 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Позивач посилається, що в період шлюбу 04 листопада 2011 року, згідно договору купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1, за 50000 грн. , яку він вважає лише свою особистою власністю, враховуючи, що згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2008 року за ним було визнано право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2.

Позивач вказує, що саме з метою покращення своїх житлових умов, 04 листопада 2011 року він продав квартиру АДРЕСА_2 за 62800 грн. і одночасно купив квартиру АДРЕСА_1. Тому позивач вважає, що так як спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти, які належали йому особисто від продажу квартири АДРЕСА_2, то квартира АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю.

В зв'язку з тим, що сторони припинили спільне проживання в шлюбі і виникла потреба в розподілі майна, позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю та визнати за ним право власності на неї, стягнути з відповідача на його користь понесені витрати по справі.

05 вересня 2012 року ОСОБА_6 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, розподіл майна подружжя та визнання права власності на частину майна, посилаючись на те, що 29 серпня 1998 року вона уклала шлюб із ОСОБА_7, від якого мають дочку - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_6 вказує, що згідно рішення Драбово-Барятинської сільської ради від 21 грудня 2004 року № 14-16 ОСОБА_7 для потреби сім'ї безкоштовно передано земельну ділянку пл. 0,41 га для ведення особистого селянського господарства та виданий державний акт на право власності на землю ЯА № 472067, яка розташована по АДРЕСА_3 на якій вони, за спільні кошти, збудували садибу, що складається з житлового будинку та надвірних споруд, яка була зареєстрована на відповідача. Однак, посилається позивач за зустрічним позовом 25 березня 2009 року ОСОБА_7 без її згоди подарував дану садибу своїй матері ОСОБА_8

Також ОСОБА_6 зазначає, що під час перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно : морозильна камера «Беко», вартістю 2000 грн.; телевізор «Філіпс», вартістю 6700 грн.; праска «Філіпс» вартістю 500 грн.; вентилятор «Ханза» вартістю 150 грн.; пилосос «Самсунг» вартістю 250 грн.; м'ясорубка «Браун» вартістю 450 грн.; соковижималка «Мулінекс» вартістю 400 грн.; пароварка «Тефаль» вартістю 450 грн.; холодильник вартістю 1300 грн.; комп'ютер вартістю 6000 грн.; газова плита «Кейзер» вартістю 7000 грн.; мікрохвильова піч «Панасонік» вартістю 450 грн.; пральна машина «Бош» вартістю 3500 грн.; електрошвейна машина «Дженон» вартістю 2600 грн.; диван вартістю 2900 грн.; стіл комп'ютерний вартістю 650 грн.; стіл кухонний та чотири табуретки вартістю 450 грн., а всього на суму 35750 грн.

Позивач ОСОБА_6 посилається, що згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2008 року відповідачу ОСОБА_7 на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 33,9 кв. м., житловою площею 17,0 кв. м., яку він продав 04 листопада 2011 року.

Використовуючи кошти, отримані за продаж даної квартири відповідача, а також спільні кошти, вони придбали чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,5 кв. м., житловою площею 44,15 кв. м., в якій вони за спільні кошти зробили капітальний ремонт. Так як питання розподілу спільного майна, придбаного в шлюбі сторонами добровільно не вирішено, ОСОБА_6 звернулася до суду та просила визнати договір дарування садиби АДРЕСА_3, укладеного між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 25 березня 2009 року - недійсним; визнати садибу АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину садиби АДРЕСА_3; визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного майна, а саме: електрошвейну машину «Дженон» вартістю 2600 грн.; пральну машину «Бош» вартістю 3500 грн.; газову плиту «Кейзер» вартістю 7000 грн.; холодильник вартістю 1300 грн.; праску «Філіпс» вартістю 500 грн.; вентилятор «Ханза» вартістю 150 грн.; пилосос «Самсунг» вартістю 250 грн.; м'ясорубку «Браун» вартістю 450 грн.; соковижималку «Мулінекс» вартістю 400 грн.; пароварку «Тефаль» вартістю 450 грн.; стіл кухонний та чотири табуретки вартістю 450 грн., всього на суму 17000 грн.; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

17 січня 2014 року ОСОБА_6 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог та просила визнати договір дарування садиби АДРЕСА_3, укладений між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 25 березня 2009 року - недійсним; визнати садибу АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину садиби АДРЕСА_3; визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного майна, а саме: електрошвейну машину «Дженон» вартістю 2600 грн.; пральну машину «Бош» вартістю 3500 грн.; газову плиту «Кейзер» вартістю 7000 грн.; холодильник вартістю 1300 грн.; праску «Філіпс» вартістю 500 грн.; вентилятор «Ханза» вартістю 150 грн.; пилосос «Самсунг» вартістю 250 грн.; м'ясорубку «Браун» вартістю 450 грн.; соковижималку «Мулінекс» вартістю 400 грн.; пароварку «Тефаль» вартістю 450 грн.; стіл кухонний та чотири табуретки вартістю 450 грн., всього на суму 17000 грн.; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати автомобіль KIA RIO 1,4 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 та CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, кузов НОМЕР_5 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину вартості автомобіля KIA RIO 1,4 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 в сумі 38300 грн., які стягнути з відповідача ОСОБА_7; визнати за нею право власності на 1/2 частину вартості автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, кузов НОМЕР_5 в сумі 40130 грн., які стягнути з відповідача ОСОБА_7 на її користь.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2012 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, розподіл майна подружжя та визнання права власності на частину майна об'єднано з первісним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю та визнання права власності.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2014 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 250 грн. судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, розподіл майна подружжя та визнання права власності на частину майна задоволено частково.

Виділено ОСОБА_6 із спільного майна подружжя слідуюче майно: праску «Філіпс» вартістю 500 грн.; вентилятор «Ханза» вартістю 150 грн.; пилосос «Самсунг» вартістю 250 грн.; м'ясорубку «Браун» вартістю 450 грн.; соковижималку «Мулінекс» вартістю 400 грн.; пароварку «Тефаль» вартістю 450 грн.; холодильник вартістю 1300 грн.; газову плиту «Кейзер» вартістю 7000 грн.; пральну машину «Бош» вартістю 3500 грн.; електрошвейну машину «Дженон» вартістю 2600 грн.; стіл кухонний та чотири табуретки вартістю 450 грн.

Виділено ОСОБА_7 із спільного майна подружжя слідуюче майно: морозильну камеру «Беко» вартістю 2000 грн.; телевізор «Філіпс» вартістю 6700 грн.; комп'ютер вартістю 6000 грн.; диван вартістю 2900 грн.; стіл комп'ютерний вартістю 600 грн.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 170 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали на нього апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2014 року скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в частині поділу садиби та коштів за половину вартості автомобілів. В іншій частині рішення залишити в силі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою власністю та визнати за ним право власності на вказану квартиру. Розподілити майно домашнього вжитку, виділивши йому наступне: морозильну камеру «Беко» вартістю 2000 грн., телевізор «Філіпс» вартістю 6700 грн., холодильник вартістю 1300 грн., пральну машинку «Бош» вартістю 3500 грн., стіл кухонний та 4 табуретки вартістю 450 грн., а все інше майно позивачу за зустрічним позовом. Змінити мотивувальну частину рішення суду відносно житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_3, визнавши, що на момент укладення договору дарування вони були його особистим майном.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, та визнаючи за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, набувачем вказаної квартири є ОСОБА_6, а ОСОБА_7 лише надавав письмову згоду на придбання вказаної квартири, тому квартира є спільним майном подружжя, придбаним в шлюбі.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_6, та відмовляючи їй у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору дарування садиби АДРЕСА_3, укладеного 25 березня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 недійсним, визнання даної садиби спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з позивача на її користь компенсації за 1/2 частини вартості автомобілів «Кіа Ріо», д.н.з. НОМЕР_4 та «Шевролет Лачеті», д.н.з. НОМЕР_3., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в судовому засіданні не надано доказів того, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладався без її згоди, у зв'язку з чим він може бути визнаний судом недійсним. Не надано відповідачем й доказів того, що позивач без її відома, таємно, здійснив відчуження автомобілів «Кіа Ріо», д.н.з. НОМЕР_4 та «Шевролет Лачеті», д.н.з. НОМЕР_3., оскільки відчуження майно відбувалось в період перебування сторін в шлюбі.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими і відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, що 29 серпня 1998 року ОСОБА_7 уклав шлюб із ОСОБА_6, який заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 вересня 2012 року між сторонами було розірвано.

04 листопада 2011 року згідно договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_7 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_2 за 62792 грн., яка була ним отримана в порядку спадкування.

04 листопада 2011 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого, остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 за 50000 гривень, а ОСОБА_7 лише надавав письмову згоду на придбання вказаної квартири та не заявляв своїх прав на спірну квартиру як на особисте майно, придбане за особисті кошти.

Згідно свідоцтва про зміну імені від 06 грудня 2013 року, ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_6

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, позивачем ОСОБА_7 не надано доказів того, що під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_6, він набув право особистої власності на дану квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить визнати вищевказану квартиру його особистою власністю та визнати за ним право власності на неї, однак дані доводи апелянта не підлягають до задоволення, оскільки спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Також не підлягають до задоволення доводи апелянта про виділення йому зазначеного в апеляційній скарзі майна, оскільки під час розгляду справи позивач ОСОБА_7 погодився із запропонованим позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_6 варіантом його розподілу. Кожна із сторін вже на протязі більше двох років користується майном, яке розподілено судом, тому підстав для його перерозподілу колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6, яка не погоджується із відмовою їй в задоволенні вимог щодо визнання договору дарування садиби, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 недійсним та визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права на 1/ 2 частину вищевказаної садиби та визнання двох автомобілів спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації за 1/ 2 вартості проданих автомобілів в період шлюбу на її користь.

Як вбачається із матеріалів справи 25 березня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір дарування будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, який належав ОСОБА_7 на праві приватної власності, згідно рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 березня 2009 року.

Згідно даних довідки Драбово-Барятинської сільської ради від 10 вересня 2010 року будинок по АДРЕСА_3 було збудовано в період з 1995 по 1998 роки, але не здано в експлуатацію, тому доводи позивача ОСОБА_7, що надана йому земельна ділянка і побудований на ній будинок належали йому особисто на праві власності до реєстрації шлюбу із ОСОБА_6 підтверджуються іншими доказами по справі.

Із матеріалів справи вбачається, що будинок не був зданий ОСОБА_7 в експлуатацію, а тому рішенням Драбівського суду Черкаської області від 13 березня 2009 року за ОСОБА_7 визнавалось право власності на будинок як на самочинне будівництво. Позивач ОСОБА_7 наполягав, що будівництво будинку та господарських споруд він не здійснював ні особисто, ні з дружиною, так як проживав в м. Черкаси , а будівництвом займались його батьки та рідний брат, який постійно із своєю сім'єю проживає в даному будинку та зареєстрований в будинку разом із членами своєї сім'ї, що підтверджується довідками сільської ради та поясненнями свідків. Сама ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції підтвердила, що жодних доказів на придбання будівельних матеріалів чи оплату будівельних робіт ні вона , ні її колишній чоловік ОСОБА_7 не має по будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який обґрунтовано відмовив ОСОБА_6 в задоволенні її вимог щодо вищевказаного будинку, оскільки вона не довела, що це майно є спільним майном подружжя, яке підлягає розподілу.

Також безпідставними є доводи ОСОБА_6 щодо стягнення на її користь компенсації 1 / 2 вартості двох автомобілів, придбаних в шлюбі, оскільки їх відчуження відбувалось також в період перебування сторін в шлюбі, що підтверджується матеріалами справи, тому дані доводи апеляційної скарги не підлягають до задоволення.

Так, згідно даних довідки Черкаського ВРЕР при УДАІ УМВС вбачається, що автомобіль KIA RIO 1.4, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_4, зареєстрований 11 липня 2007 року та знятий з обліку 05 жовтня 2010 року, а автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, кузов НОМЕР_5, д.н.з. НОМЕР_3, зареєстрований 03 березня 2010 року та знятий з обліку 07 липня 2012 року.

Під час розгляду справи встановлено, що автомобіль KIA RIO було продано у 2010 році та придбано автомобіль CHEVROLET LACETTI, який було продано сторонами під час перебування у шлюбі, що не заперечується сторонами.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення компенсації із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 за 1/ 2 вартості двох проданих в шлюбі автомобілів, оскільки подружжя діяло зі згоди один одного, інших доказів, які б це спростовували ОСОБА_6 суду не надала.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Згідно ч. 3 ст. 10 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, а суд згідно п. 1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Виходячи із вищевикладеного, апелянтом ОСОБА_6 не надано доказів того, що договір дарування будинку, який знаходиться по АДРЕСА_3 було укладено без її згоди, в зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги про поділ садиби не підлягають до задоволення, як і не підлягають до задоволення доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про поділ коштів за половину вартості автомобілів, оскільки нею не надано доказів на підтвердження того, що позивач без її відома, таємно, здійснив відчуження спірних автомобілів.

Посилання апелянтів, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.

Виходячи з викладеного, доводи апелянтів носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, розподіл майна подружжя та визнання права власності на частину майна - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :