АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Шахової О.В.,

при секретарі Охневській Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2013 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

27.07.2012 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 18140,70 грн., моральну шкоду в сумі 40000,00 грн. та судові витрати. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31.12.2011 приблизно о 12:10 год. в приміщенні Київського академічного театру юного глядача на Липках між ним та відповідачем стався інцидент, в результаті якого позивач отримав тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій м'яких тканин обличчя, перелом лівої носової кістки без зміщення, ситуаційний невроз. Вартість відновлювальної медицини обличчя становить 18140,70 грн., що є матеріальною шкодою, а моральна шкода полягає як у фізичному болі, так і моральних стражданнях у зв'язку з порушенням нормального способу життя.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2013 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для її вирішення, не надано належної оцінки доводам позивача, зокрема, залишено поза увагою, що факт бійки між позивачем і відповідачем встановлений Постановою ВДІМ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 05.01.2012. Позивач також зазначає що, дата проходження медичного огляду в клініці «Борис» співпадає із датою звернення позивача до міліції, а звернення до клініки «Борис» було необхідним, так як він не встиг пройти обстеження у КМБ СМЕ, оскільки події відбулись 31.12.2011. Вважаючи рішення суду необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Справа № 761/2520/13-ц

№ апеляційного провадження 22-ц-796/2944/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Голік Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити

заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся за адресою вказаною ним у заяві від 23.10.2012, за адресою реєстрації відповідача - військова частина, надані дані про його відсутність. Проте, всі судові повідомлення, в тому числі і телеграма, були повернуті поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 1 ст.77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

За наведених обставин, а також враховуючи положення ст.ст. 303, 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справи за відсутності вказаної особи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з положеннями ст. 1167 цього Кодексу моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди, необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції апеляційним судом встановлені наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до Постанови ВДІМ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 05.01.2012, за результатами проведеної перевірки було встановлено, що 31.12.2011 ОСОБА_1 разом з малолітнім сином та ОСОБА_2 разом з дружиною та двома малолітніми дітьми, завітали до Київського академічного театру юного глядача на Липках по вул. Липській, 15 в м. Києві, де цього дня, приблизно о 12:00 год., під час перегляду вистави між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підґрунті раптово виниклих неприязних відносин, стосовно користування місцями для сидіння у глядацькій залі, склалась короткочасна конфліктна ситуація, яка переросла у штовханину та обопільну бійку, внаслідок якої ОСОБА_1 нібито були спричинені тілесні ушкодження. При цьому під час зазначеної події грубого порушення громадського порядку зафіксовано не було, скарги та заяви від сторонніх громадян не надходили. Перевіркою по журналу реєстрації КМБ СМЕ встановлено, що 03.01.2012 ОСОБА_1 звертався до них з приводу обстеження щодо встановлення наявності та ступеня тяжкості завданих йому тілесних ушкоджень (акти СМЕ №57), який долучити до матеріалів перевірки на момент розгляду та прийняття рішення по справі не надалось можливим, оскільки для проведення судово-медичного дослідження 04.01.2012 було надано оригінали медичної документації (а.с.72-73).

Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, ОСОБА_2 як під час перевірки матеріалів заяви ОСОБА_1, зареєстрованих до ЖРЗПЗ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві за №13992 від 31.12.2011, так і в суді, заперечував свою причетність до заподіяння останньому тілесних ушкоджень.

Проте, з його пояснень наданих 31.12.2011 в ході розгляду звернення ОСОБА_1 Печерським РУ ГУ МВС України вбачається, що ОСОБА_2 не заперечується факт конфлікту з позивачем, при цьому як він зазначає: «намагаючись захиститися я витягнув руку в бік нападаючого (тобто ОСОБА_1), а він перечепився і впав».

31.12.2011 позивач звернувся за медичною допомогою до приватної клініки «Борис», зокрема, о 16.44 год. був обстежений лікарем отоларингологом, о 16.46 год. рентгенологічне дослідження лор-органів, о 17.11 год. відбувся огляд невропатолога та о 17.42 год. рентгенологічне дослідження головного мозку, що підтверджується відповідною медичною документацією.

Згідно з Актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 57 від 19.01.2012 при судово-медичному обстеження ОСОБА_1 на момент огляду, який відбувся 03.01.2012, будь яких тілесних ушкоджень на шкірі і видимих слизових оболонках не виявлено.

При вивченні медичної документації на ім'я ОСОБА_1 (як вбачається з описової частини консультативні висновки із клініки «Борис» від 31.12.2011) експертом виявлено, що у нього на момент звернення за медичною допомогою мало місце ушкодження у вигляді крайового перелому лівої носової кістки. Описане ушкодження спричинене тупим предметом, за давністю може відповідати вказаному терміну, тобто 31.12.2011 та відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровся (за критерієм тривалості розладу здоров'я).

Діагноз: «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку» об'єктивними судово-медичними даними (однократний опис неврологічного статусу без відображення динаміки подальших змін, даними додаткових досліджень - комп'ютерна томографія головного мозку) не підтверджений, що не дозволяє вважати встановлений діагноз обґрунтованим та приймати його до уваги при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, є доведеним факт отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 у вигляді крайового перелому лівої носової кістки 31.12.2011. Наявність інших зазначених позивачем ушкоджень не доведено в ході розгляду справи. Так, закрита черепно-мозкова, струс головного мозку, як зазначено в Акті судово-медичного дослідження не підтверджений судово-медичними даними, а діагноз «викривлення носової перегородки» зазначений лікарем як супутній діагноз поряд з «хронічним гіпертрофічним ринітом», що свідчить про тривалість даних розладів здоров'я та виключає зв'язок з подіями, що є предметом спору.

Отже, матеріалами справи підтверджується, як наявність 31.12.2011 приблизно о 12.00 год. конфлікту між сторонами, що переріс в обопільну бійки (встановлено Постановою Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 05.01.2012), так і наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 у вигляді крайового перелому лівої носової кістки, що встановлені медичною установою 31.12.2011 через декілька годин після бійки і підтверджені Актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 57 від 19.01.2012, що в сукупності дає підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв'язку між бійкою, що сталась між сторонами та отриманими позивачем тілесними ушкодженням, оскільки проміжок часу між ними є незначним з урахуванням витраченого часу на оформлення органами міліції інциденту та часу необхідного для прибуття до медичної установи.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та ушкодженнями отриманими позивачем є помилковим, є побудованим виключно на показах одного свідка, який не давав пояснень в ході перевірки органами МВС України та з матеріалів справи не вбачається, що він був присутній під час подій.

Щодо винності і протиправності дій відповідача, колегія суддів вважає за необхідне виходити з положень ч. 2 ст. 19 ЦК України, згідно якої способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. При цьому, кожна фізична особа має право на особисту недоторканість (ст. 289 ЦК України). Право на особисту недоторканість характеризується як право на особисту безпеку, юридично забезпечена можливість громадянина розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд, і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують особисту свободу. Вказаному праву кореспондує обов'язок осіб, що оточують громадянина, не зазіхати на його особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом.

Право на особисту недоторканість охоплює право на психологічну та фізичну недоторканість. Психологічна недоторканість передбачає захищеність особи від погроз на її адресу, залякування, шантажу та інших способів придушення волі. Фізична недоторканість означає, що особі без її згоди не можна заподіювати тілесні ушкодження, завдавати будь-яким способом фізичного болю та застосовувати силу.

Таким чином, порушення права на особисту недоторканість є порушенням особистого немайнового права особи і беззаперечно є таким, що завдає моральної шкоди

За наведених обставин, коли відповідач здійснюючи, як він зазначає самозахист, наніс тілесні ушкодження позивачу, при цьому у нього не встановлено наявність тілесних ушкоджень, обраний ним спосіб самозахисту не може вважатися таким, що відповідає порушеному його праву, а тому має місце порушення відповідачем права позивача на особисту недоторканість, тобто протиправність його дій.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності. В даному випадку має місце необережність відповідача, так як відповідач є військовослужбовцем і проходить службу у Центрі спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби Безпеки України, що вбачається з матеріалів справи, тобто він має спеціальну підготовку, а тому повинен був адекватно оцінити обставини та контролювати власні дії щодо іншої особи. Тобто, за наявності необережності має місце і вина відповідача.

А отже, апеляційним судом встановлена наявність всіх підстав, за яких настає відповідальність за завдану позивачу шкоду.

Як встановлено, у зв'язку з отриманими ушкодженнями позивач звернувся до приватної медичної установи, при цьому слід зазначити, що в силу ст. 284 ЦК України вибір лікаря та вибір методів лікування є правом фізичної особи. Тому витрати понесені позивачем за надані медичні послуги в сумі 1331,20 грн., що підтверджуються розрахунком № 111231/242 від 31.12.2011 та квитанцією від 04.01.2012 /а.с.9,10/, є збитками позивача понесеними в результаті порушеного його цивільного права та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Що стосується рахунків клініки «Оберіг», наданих позивачем на підтвердження понесених витрат, то вони не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки сума в розмірі 16464,5 грн. - це є попередня калькуляція вартості послуг, тобто ці витрати не понесені позивачем. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що ці послуги є необхідними і пов'язані з отриманими 31.12.2011 тілесними ушкодженнями. Теж саме стосується і витрат в розмірі 343,00 грн. понесених 03.07.2012 за консультацію отоларинголога клініки «Оберіг».

В порядку ст. 23 особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до роз'яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Наявність такого роду травми сама по собі свідчить про наявність як фізичних, так і душевних страждань.

При зверненні до суду позивачем заявлений розмір відшкодування моральної шкоди - 40000 грн., який на думку апеляційного суду є необґрунтовано завищеним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, визначений ст. 3 ЦПК України. А тому, оцінюючи моральну шкода в сумі 1000 гривень, колегія суддів вважає, що вказані вимоги будуть дотримані.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (стаття 309 ЦПК України).

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

В порядку ст. 88 ч. 1, 5 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судових витрат, яка складає 1 % від задоволених позовних вимог, що є пропорційним.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314,316-319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2013 - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідент.номер НОМЕР_1; місце реєстрації: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок в порядку відшкодування матеріальної шкоди, 1000 (одну тисячу) гривен в порядку відшкодування моральної шкоди та 23,31 грн. судових витрат. Всього стягнути 2354 (дві тисячі триста п'ятдесят чотири) гривні 51 копійка.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: