донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
13.05.2014 справа №908/4298/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівПринцевської Н.М. Ломовцевої Н.В., Скакуна О.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача:не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФермерського господарства «Наталі», с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області
від28.02.2014р.
по справі№ 908/4298/13 (суддя Боєва О.С.)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем Агро», с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області
до відповідача:Фермерського господарства «Наталі», с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області
простягнення 649 350,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.02.2014р. у справі № 908/4298/13 позовні вимоги ТОВ «Тандем Агро» до ФГ «Наталі» про стягнення 649 350,00 грн. задоволені частково, стягнуто на користь позивача 499 500,00грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. Посилається на те, що судом не враховано той факт, що на момент подання позову у позивача не виникло права на його подання, а також те, що спірний договір між сторонами укладений з порушенням порядку його укладання. Крім того, вважає, що позивач належним чином не довів своїх позовних вимог.
Позивач у судове засідання не прибув, надав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що вважає оскаржуване рішення таким, що винесене з дотриманням вимог чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і належними доказами.
Відповідач у судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника відповідача в іншому судовому процесі в господарському суді Запорізької області.
Суд залишає це клопотання без задоволення з огляду на те, що за приписами статті 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Отже, відповідач не був позбавлений можливості вирішити питання щодо призначення іншого представника для представництва інтересів відповідача в господарському апеляційному суді та надати своєму представнику відповідну довіреність.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представників сторін за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2013р. між ТОВ "Тандем Агро", як покупцем, (позивач) та ФГ "Наталі", як постачальником (відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 28/02, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність, а позивач прийняти та оплатити зерно пшениці м'якої 1-го класу групи А українського походження врожаю 2013р. згідно ДСТУ 3768:2010 на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з п. 3.2. договору його вартість без ПДВ складає: 416250 грн., ПДВ - 83250 грн. Загальна вартість договору складає: 499500 грн.
Пунктом 4.1. договору визначено, що продавець здійснює поставку товару в повному обсязі на умовах «EXW» (склад продавця) в термін до 15.07.2013р.
Відповідно до п. 5.1. договору покупець здійснює 100% оплату товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку продавця, протягом 5-х банківських днів від дати отримання рахунку продавця.
Договір набирає чинності від дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з даного договору (п. 9.2).
На виконання умов п. 5.1. договору, на підставі рахунку № 1 від 28.02.2013р. позивачем була здійснена попередня оплата в розмірі 499500 грн. (платіжні доручення № 16 від 28.02.2013р. на суму 300000 грн., № 20 від 06.03.2013р. на суму 199500 грн.), що складає 100% від загальної суми договору.
Відповідач поставку товару в обумовлений строк не здійснив, чим порушив договірні зобов'язання.
28.11.2013р. позивач направив відповідачу претензію щодо виконання умов договору за вих. № 186-П від 18.10.2013р. з вимогою поставити товар, яка була отримана відповідачем 03.12.2013р. та залишена без відповіді.
29.01.2014р. позивач направив відповідачу претензію за № 01-1/П про повернення сплаченої суми за товар, а також штрафні санкції за невиконання умов договору (а.с. 48-51).
Згідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 509 ЦК України у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботу, оплатити кошти та інше або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його боргу, зобов'язання виникають з договору або інших підстав, які зазначені у статі 11 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказане кореспондується з п.п.1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Позивач свої зобов'язання за домовленістю виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідач свої зобов'язання щодо поставки продукції не виконав, таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано, з урахуванням також і Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 499500грн. попередньої оплати.
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору, оскільки самим договором, який укладено між сторонами, передбачено нарахування санкцій лише за неналежне його виконання, а не за невиконання взагалі.
Стосовно заперечень відповідача з приводу того, що договір купівлі-продажу було укладено з порушенням встановленого порядку укладання договорів, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно з абзацом 6 п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника відносно того, що позивач в подальшому не надавав схвалення правочину, оскільки відповідачем виставлений рахунок на сплату коштів за договором № 28/02 від 28.02.2013р. в розмірі 499500грн., які ним отримані та до теперішнього часу не повернуті.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач повинен був звернутись з позовом про повернення безпідставно набутих коштів на підставі вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України, тобто не заперечує сам факт стягнення з нього коштів в розмірі 499500грн., але з початку розгляду справи до теперішнього часу коштів позивачеві не повернув.
Також судова колегія вважає вірним висновок місцевого суду про безпідставність клопотання відповідача про зупинення провадження по справ до вирішення позовних вимог ФГ «Наталі» до ТОВ «Тандем Агро» про недійсність укладеного договору купівлі-продажу, оскільки на час заявлення такого клопотання відповідачем не надано доказів того, що така справа дійсно знаходиться в провадженні суду.
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2014р. у справі № 908/4298/13 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Наталі», с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2014р. у справі № 908/4298/13 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2014р. у справі № 908/4298/13 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Н.В. Ломовцева
О.А. Скакун
Помічник судді О.М. Лебеда
16.05.2014
Надруковано 5 прим.:
1прим.-Позивачу;
1прим.-Відповідачу;
1прим.-У справу;
1прим.-ГСЗО;
1прим.-ДАГС.