Єдиний унікальний номер 253/13421/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3808/2014
Головуючий у 1 інстанції Лук'янова О.В.
Доповідач - Бугрим Л.М.
Категорія 30
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.,
суддів: Халаджи О.В.; Гапонова А.В.
при секретарі: Лавицькому Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення порушеного права та відшкодування шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення порушеного права та відшкодування шкоди.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення порушеного права та відшкодування шкоди відмовлено в повному обсязі.
З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення, посилаючись на те, що рішення є необґрунтованим, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зокрема, апелянт посилається на те, що судом неповно досліджено обставини справи , не було враховано характер спірних правовідносин. Фактично між ним та відповідачами виникли правовідносини з приводу договору доручення , а не договору позики. Відповідачі від договору доручення складеного у письмовій формі відірвали частину тексту і у такий спосіб використали цей документ вже як розписку на підтвердження договору позики на суму 6000 доларів США та звернулись до суду з позовом про стягнення суми боргу . Рішенням суду з нього було стягнуто 30 000 грн, однак це рішення є незаконним , оскільки повірені особи відповідачи ОСОБА_4 будь-яких дій за його дорученням не зробили та продовжують використовувати цю розписку відкриваючі нові судові провадження. Постановлене судове рішення від 29.05 2008 року є незаконним , оскільки судове засідання було проведено без участі сторін. До цього часу відповідачи не довели суду про те, що він отримав 6000 доларів США у позику і стягнувши з нього за рішення суду 30000 грн спричинили йому шкоду на таку суму. Вказані обставини були досліджені у судовому засіданні 17.03.2014 року , однак суд їх до уваги не прийняв враховуючи тиск на суд з боку відповідачів ОСОБА_4 . Він позбавлений можливості з'ясувати питання з приводу отримання його коштів ОСОБА_3. На сьогодні виконання рішення про стягнення з нього суму боргу ще не закінчилось. Просив скасувати судове рішення та визнати що між ним та відповідачами ОСОБА_3 був укладений договір доручення, задовольнивши його позовні вимоги .
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримував доводи апеляційної скарги , просив рішення суду скасувати , постановити нове рішення . яким задовольнити позовні вимоги .
Відповідачі у судове засідання не з'явились , про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином..
Заслухавши доповідача, пояснення позивача , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав:
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані докази, яким дав належну оцінку та зробив правильний правовий висновок, вірно застосував матеріальний закон.
Судом першої інстанції ( в процесі дослідження розглянутих цивільних справ № 2-163/08 (2-7044/05, 2-438/06, 2-3171/07) було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 01.12.2005 року звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (на підставі розписки від 26.12.1995 року) та 26 червня 2006 року по справі було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог позивача, яке ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23.05.2007 року було скасоване та справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду. В ході нового судового розгляду позивач уточнював свої позовні вимоги шляхом подання додаткових заяв від 24.10.2007 року та від 30.11.2007 року, а 29 травня 2008 року судом було ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги позивача були задоволені та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 була стягнена сума боргу за договором позики в розмірі 29100 гривень, яке ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.10.2008 року було залишено без змін.
Таким чином, рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 29.05.2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу за договором позики - розпискою від 26.12.1995 року в розмірі 29100 грн набрало законної сили .
Статтею 14 ЦПК України встановлено обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.
Виходячи з наведеного , апеляційний суд вважає , що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що саме вищевказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено природу оспорюваної позивачем розписки від 26.12.1995 року, яка відповідно до рішення суду є договором позики, а не договором доручення, як вважає позивач. Оскільки це рішення набрало чинності , то ОСОБА_1 не може повторно звертатись до суду для визначення правової природи цих же правовідносин обгрунтовуючі свій позов незгодою з такими висновками суду.
Таким чином , заявлений ОСОБА_1 позов фактично направлений на ревізію судового рішення, яке набрало законної сили , у той час як перевірка судового рішення здійснюється шляхом подання апеляційної або касаційної скарги на рішення суду з яким незгодний позивач або відповідач
Також суд першої інстанції правильно зазначив про те. що ОСОБА_4 звертаючись до суду з позовом про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 та в подальшому уточнюючи свої позовні вимоги реалізувував надане йому цивільним процесуальним законодавством України право звернення до суду з метою захисту свого порушеного права.
Так, відповідно до положень ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про захист свого порушеного права, а в подальшому уточнення ним своїх позовних вимог відповідно до положень ст. 31 ЦПК України, жодним чином не обмежує право позивача на свободу та особисту недоторканість і не може бути розцінено судом як зловживанням своїми правами.
Перевіряючи доводи ОСОБА_1 про те, що діями відповідачів йому було спричинено матеріальну шкоду, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку про безпідставність позовних та вірно застосував матеріальний закон .
Зокрема , суд першої інстанції правильно вважав , що правовідносини з приводу відшкодування шкоди регулюються положеннями ст. 1166 ЦК України . Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно абз. 1 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року із послідуючими змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Враховуючі положення зазначеного закону та згаданих роз'яснень , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те. що позивачем не доведено наявності винних неправомірних дій відповідачів, внаслідок яких позивач отримав матеріальні збитки - майнову шкоду, рівно як не доведено і наявність такої шкоди, які відповідно до положень ст. 1166 ЦК України є обов'язковими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду, а тому обґрунтовано відмовив у позові
Безпідставними є твердження апелянта про те, що відповідачі незаконно збільшили розмір стягнутих з нього сум на їх користь Зокрема , у процесі дослідження матеріалів цивільної справи 2-158/11 (2-3813/09, 2-527/10) судом першої інстанції було встановлено , що ОСОБА_4 06.07.2009 року звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області з позовом до позивача про стягнення з нього процентів за договором позики (розписка від 26.12.1995 року), за яким 27.02.2012 року судом було ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 проценти за користування коштами в період з 01.07.2006 року по 25.03.2010 року в розмірі 27981 гривень, розмір яких апеляційним судом було змінено до 20850 грн. Вказане рішення оскаржене не було та набрало чинності .
Таким чином , стягнення суми у вигляді процентів відбулося на підставі рішення суду , яке набрало чинності.
Також судом було встановлено , що згідно наявної в матеріалах справи копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2012 року за виконавчим листом № 2-158/2011 виданим 06.06.2012 року Центрально-Міським районним судом міста Горлівки Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 процентів за користування коштами в період з 01.07.2006 року по 25.03.2010 року у розмірі 20850 гривень було відкрите виконавче провадження /а.с. 62/.
Відповідно до наявних в матеріалах справи даних управління пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки з пенсії ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 згідно рішення суду та на підставі виконавчого листа № 2-163 від 30.10.2008 року, з 01.02.2009 року проводиться утримання боргу /а.с. 75-77/.
Отже, виконання вказаних рішень суду від 29.05.2008 року та від 25.03.2010 року відбувається в примусовому порядку на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну вмотивовану постанову.
Судом першої інстанції також вірно зроблений правовий аналіз вказаним правовідносинам з приводу виконання судового рішення. Зокрема , суд вірно зазначив про те, що в даному випадку положення ст. 545 ЦК України щодо повернення кредитором, що прийняв виконання зобов'язання, боргового документу боржнику та настання прострочення кредитора, не можуть бути застосовані, оскільки виконання зобов'язання здійснюється в примусовому порядку на підставі Закону України «Про виконавче провадження», а підтвердженням виконання зобов'язання за рішенням суду, яке відбувається в примусовому порядку, має бути постанова державного виконавця про завершення виконавчого провадження на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду.Статтею 44 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено черговість задоволення вимог стягувачів, яка визначається саме державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості.Відповідно до положень ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішеннями, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України
За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав , що незгода з діями державного виконавця може бути реалізована шляхом подання скарги або позову на дії державного виконавця, оскільки законодавством визначено відповідний порядок оскарження дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення , а позивачем, який незгоден з процедурою виконання судового рішення у даному випадку обрано неналежний спосіб захисту права . а тому обґрунтовано відмовив у цієї частини позовних вимог .
Доводи апеляційної скарги. про те, що суд не врахував , що між ним та відповідачами було укладено не договір позики, а договір доручення є безпідставними .Вказані обставини були предметом дослідження попередніх судів і з цього приводу постановлені судові рішення , які набрали чинності і вони не можуть бути переглянуті шляхом пред'явлення відповідного позову про їх незаконність.
Також не можна погодитись з доводами апелянта про те, що діями відповідачів , їх зверненнями до суду з позовами до нього спричинило йому матеріальну шкоду. У даному випадку пред'явлення позову з боку ОСОБА_4 свідчить про реалізацію його права
Інші доводи скарги висновків суду не спростовують .
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з положенням ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: