Єдиний унікальний номер 249/4934/13-ц Номер провадження 22-ц/775/4131/2014

Головуючий у 1 інстанції Вірченко О.М.

Доповідач Іванова А.П.

Категорія: 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.,

суддів: Іванової А.П., Соломахи Л.І.,

при секретарі Сачко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2014 року у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить рішення суду скасувати, ухвалити рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції невірно застосував ст.39 ЗУ «Про іпотеку»,оскільки відповідач продовжує користуватись грошовими коштами банку та не сплачує заборгованість, що призводить до порушення кредитного договору та договору іпотеки, завдає збитків іпотекодержателю - ПАТ «Альфа-Банк», який би міг задовольнити свої вимоги шляхом реалізації предмета іпотеки. Суд першої інстанції застосував оціночне поняття співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна і не врахував того факту, що при укладенні договору іпотеки у 2008 році вартість майна становила 611681 грн., а на дату ухвалення рішення у 2014 році зазначене іпотечне майно має іншу вартість з урахуванням ціноутворення на ринку нежилої рухомості. Зазначеним висновком суд першої інстанції обмежив позивача у праві, передбаченому ст.39 ЗУ «Про іпотеку» та розділом 5 договору іпотеки № 1к-08-120/08-44 від 28.03.2008р.

Позивач, звернувшись з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначив, що 17 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув всі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. Згідно із вказаним договором на користь позивача відбулось відступлення прав вимоги за договором про іпотечний кредит № 1к-08-120 від 27 березня 2008 року, що було укладено між ПАТ «АК ПІБ» та ОСОБА_1 Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав відповідачу кредит в сумі 350000 грн., а відповідач повинен був повернути кредит та сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Відповідач умови договору не виконує, в результаті чого станом на 31 березня 2013 року має прострочену заборгованість за кредитом - 161451,72 грн., по відсотках - 15 931,09 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ «АК ПІБ» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку нежиле приміщення загальною площею 96,9 кв.м, розташоване на першому поверсі 3-х поверхового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Предмет іпотеки оцінено сторонами в 611681 грн. Просив в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит в сумі 177 382,81 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а також стягнути судовий збір.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 118). Представником позивача надана заява про розгляд справи без участі представника (а.с. 119).

Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 117). Відповідачем надана заява про відкладення розгляду справи (а.с. 120), але судом причини відкладення визнано неповажними

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, оскільки заборгованість за кредитним договором складає 177382, 81 грн., вартість предмету іпотеки оцінено в 611681грн., та це порушує право власності відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 березня 2008 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1к-08-120, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 350 000 грн. зі сплатою відсотків в сумі, строки та на умовах , що передбачені кредитним договором (а.с. 25-27).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідач 27 березня 2008 року уклав договір іпотеки, згідно якому надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення загальною площею 96,9 кв.м, розміщене на першому поверсі 3-х поверхового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 31-34).

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки від 27.03.2008 року майно оцінено в 611 681 грн. (а.с. 31 зв.).

17 грудня 2012 року між ТОВ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги (а.с. 8-18).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає кредитний портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань.

Крім того, 17.12.2012 року між ТОВ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладений договір про передачу прав за договорами забезпечення, за умовами якого у зв'язку з передачею (відступленням) кредитного портфелю за договором відступлення прав вимоги передає цесіонарію права, що передаються та зобов'язується передати цесіонарію договори забезпечення, а цесіонарій приймає та набуває права, що передаються, та зобов'язується прийняти договори забезпечення (а.с.20-23).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1к-08-120 від 27 березня 2008 року, загальна сума заборгованості за кредитним договором, укладеним з відповідачем, станом на 31 березня 2013 року складає: заборгованість за кредитом - 161451,72 грн., по відсотках - 15931,09 грн. (а.с. 35).

22 липня 2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій було зазначено про наявність договору про відступлення прав вимоги, вказаної суму боргу та повідомлено про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги (а.с.38).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

У відповідності до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові.

Згідно ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Статтею 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В силу ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Однак, відповідно до п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає статті 124 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання, а лише може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 516 ЦК України щодо виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові як належного виконання та ч. 4 ст. 612 ЦК України, відповідно до якої прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. У цьому випадку має бути врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.

Відповідно до п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Суд першої інстанції виходив з того, що згідно із розрахунком заборгованості за кредитом загальна сума ОСОБА_1 для погашення договору складає 177 382,81 грн.,а вартість предмету іпотеки оцінено в 611681грн.

Зазначена оціночна вартість предмету іпотеки під час судового розгляду справи сторонами не оскаржувалася, жодною із сторін клопотання про визначення на час розгляду справи вартості предмету іпотеки не заявлялося, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації слід вважати оціночну вартість предмету іпотеки, зазначену в договорі іпотеки з перерахунком на офіційний курс долара США.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо передчасності звернення позивача із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із не співмірністю заборгованості за кредитним договором заставній вартості предмету іпотеку.

Доводи апеляційної скарги стосовно іншої вартості іпотечного майна з урахуванням ціноутворення на ринку нежилої нерухомості станом на дату ухвалення рішення у 2014 році не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду справи, а у відповідності ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний суд визнає, що наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» відхилити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

А.П. Іванова