УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №278/4034/13-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Євген Олексійович
Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Якухно О.М.
суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.
з участю секретаря
судового засідання Єгорової В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року,-
встановила:
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 23 квітня 2009 року між ним та відповідачем було укладено три, нотаріально завірені, договори позики, за якими позивач передав відповідачеві грошових коштів на загальну суму 10857040,00 гривень із кінцевим строком повернення - 25.12.2009 року. Відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання, однак повного розрахунку не здійснив, ухиляється від взятих на себе зобов'язань в повному обсязі. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 1484484,00 грн. та суму сплаченого судового збору.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував строки позовної давності, оскільки він звертався до суду з позовом в 2012 році.
Представник апелянта підтримала апеляційну скаргу і пояснила, що в 2012 році позивача подавав позовну заяву до суду, але з'ясувалося, що не до того суду. Ухвалу по повернення заяви він не отримував, а дізнався про неї лише в серпні 2013 року, коли звернувся до суду. В цьому ж місяці він знову подав заяву по місцю реєстрації відповідача. Просить визнати поважною причину пропуску строку позовної давності.
Представник відповідача заперечує у задоволенні скарги і пояснила, що встановлені судом обставини вони не заперечують, однак залишення позову без розгляду не перериває строк позовної давності.
Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 23 квітня 2009 року між сторонами було укладено три, нотаріально завірені, договори позики за якими позивач передав відповідачеві грошових коштів на загальну суму 1057040,00 грн., що складає 154880 доларів США по курсу 8 грн. за 1 долар США (а.с.7-8, 10-11, 13-14).
За взятими на себе зобов'язаннями по всіх договорах відповідач мав повертати грошові кошти щомісячними платежами (п.1 договорів).
Останньою датою повернення по всіх договорах визначено 25 грудня 2009 року.
Згідно п.5 договорів у разі простроченого платежу на 5 календарних днів згідно графіку «Позичальник» сплачує штраф «Позикодавцю» у розмірі 50 % від несвоєчасно сплаченої суми.
Позичальником отримано кошти 23 квітня 2009 року в сумі 375520 грн., 30 квітня 2009 року в сумі 375520 грн. та 15 травня 2009 року в сумі 306000 грн. (а.с.9, 12, 15).
Факт повернення коштів Позичальником підтверджується здійсненням напису про це Позикодавцем на обох примірниках договору Позики (п.6 договорів).
За договором позики, зареєстрованим у реєстрі за № 1587, позивач отримав 25.05.2009 року та 09.07.2009 року 2800 доларів США; за договором позики, зареєстрованим у реєстрі за № 1589 - 25.05.2009 року та 09.07.2009 року 2333 долари США; за договором позики, зареєстрованим у реєстрі за № 1585 - 25.05.2009 року та 09.07.2009 року 3290 доларів США (а.с.8, 11, 14).
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини, які виконані частково, однак позивачем пропущено строк позовної давності.
Колегія суддів частково погоджується з такою думкою суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).
Згідно із ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ЦК України).
Встановлені судом обставини укладення договорів позики та їх часткове виконання відповідачем і апелянтом не оспорюються.
Також, не оспорюється відповідачем висновок суду про відсутність підстав для визнання забезпеченням договорів позики іншими договорами : уступки в статутному капіталі ТОВ «Віта», про продаж об'єктів нерухомості на користь ТОВ «ГТСХМ-ІНВЕСТ», договорами про наміри (а.с.74-102), за відсутності в останніх посилань на договори позики. Зазначений висновок суду є вірним та відповідає матеріалам справи.
Відносно дотримання строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, до вимог про стягнення неустойки - в один рік.
За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Відповідач у запереченнях посилався на пропуск тільки загального трирічного строку позовної давності (а.с.103-105)
Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Позов подано до суду 22 серпня 2013 року.
В апеляційній скарзі позивач посилається на переривання строку позовної давності його зверненням до суду із аналогічним позовом 19 жовтня 2012 року, який ухвалою Богунського районного суду від 20 серпня 2013 року залишено без розгляду.
Під час апеляційного розгляду оглянуто матеріали цивільної справи № 2-4144/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договорами позики і встановлено, що позов з тих само підстав подавався до Богунського районного суду м.Житомира 25 жовтня 2012 року по місцю проживання відповідача, вказаному у договорах - м.Житомир (аркуші 5-7 справи № 2-4144/12).
Ухвалою судді Богунського районного суду м.Житомира від 01 листопада 2012 року позовну заяву повернуто позивачеві для подальшого подання до належного суду, оскільки встановлено інше місце реєстрації проживання відповідача з 2011 року у Житомирському районі (аркуш 1 справи № 2-4144/12).
Аналізуючи норми ч.2 ст.264 та ст.265 ЦК України колегія суддів приходить до висновку, що переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону.
Під пред'явленням позову слід розуміти сплачене державним митом (якщо це передбачено законом) подання до суду з дотриманням правил про підвідомчість і підсудність справи позовної заяви необхідної форми і змісту, а також з дотриманням інших передбачених процесуальним законодавством вимог, наслідком порушення яких є відмова в прийнятті або повернення заяви позивачеві.
Тому якщо судом відмовлено у прийнятті позовної заяви або її повернуто, залишено позов без розгляду, то перебіг позовної давності не переривається.
Після усунення умов, які слугували підставою для повернення заяви, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку (ч.5 ст.121 ЦК України), що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для переривання строку позовної давності подачею позову 25 жовтня 2012 року.
В той же час, судом враховуються вимоги ч.5 ст.267 ЦК України, яка передбачає захист порушеного права, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Ухвала про повернення заяви не була належно вручена заявнику у зв'язку із закінченням строку зберігання (аркуші 8-12 справи № 2-4144/12).
Про наявність ухвали від 01 листопада 2012 року позивачу стало відомо в серпні 2013 року при зверненні до суду та повернення судового збору (аркуші 13-17 справи № 2-4144/12) і повторний позов подано в цьому ж місяці.
З цих підстав, колегія суддів вважає поважною причину пропущення строку позовної давності позивачем у період з 25 жовтня 2012 року по серпень 2013 року.
Верховним Судом України викладено правову позицію з питань обчислення строків позовної давності та встановлення різних видів цивільно-правової відповідальності у справі № 6-116цс13, де зазначено, що оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Як встановлено судом, договорами передбачено погашення позики щомісячними платежами та встановлено відповідальність за прострочення його сплати більше ніж на п'ять днів, а тому строки позовної давності повинні рахуватися по кожному платежу окремо.
Останній платіж боржником здійснено 09 липня 2009 року, а тому по платежах, що повинні були сплачені в строк до 25 вересня 2009 року строк позовної давності є пропущеним. Заяви від позивача про поважність причини його пропуску не надходило, а тому вимоги про стягнення коштів до цієї дати задоволенню не підлягають.
Щодо інших платежів, які повинні були сплачені, починаючи з 25 жовтня 2009 року, то вимоги заявлено у межах трьохрічного строку, з урахуванням визнання поважності причини пропущення позовної давності і з відповідача підлягає стягненню основна сума заборгованості та штраф.
Зі змісту договорів позика надавалася у грошових коштах - гривні, а тому стягненню підлягають останні.
В строк з 25.10.2009 року по 25.12.2009 року відповідач мав повернути 968000 грн. та сплатити штраф у разі їх несвоєчасного повернення в сумі 484000 грн., тобто стягненню підлягає загальна сума 1452000 грн..
За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2014 року про відмову у задоволенні позову і ухвалити нове про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за нотаріально посвідченими договорами позики від 23 квітня 2009 року, зареєстрованими в реєстрі за №№1585, 1587, 1589, в сумі 1452000 грн. (з них : основна заборгованість в сумі 968000 грн., штраф в сумі 484000 грн.) та стягнути судові витрати в сумі 3444 грн..
В стягненні решти суми відмовити за пропуском строку позовної давності.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді