Єдиний унікальний номер 247/290/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4200/2014

Головуючий в 1 інстанції - Арапіна Н.Є.

Доповідач: Принцевська В.П.

Категорія 46

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Жданової В.С.,

суддів Принцевської В.П., Тимченко О.О.,

при секретарі Забавіній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Торезького міського суду Донецької області від 4 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної власності подружжя, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ, визнання права власності на 1/2 частину квартири. Свої вимоги мотивувала тим, що з 18 жовтня 2003 року знаходиться в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку. Фактично подружні відносини припинено влітку 2010 року. Під час знаходження в шлюбі придбано спірну двокімнатну квартиру. Правоустановлюючі документи на квартиру оформлені на ім'я відповідача. В добровільному порядку відповідач не визнає право власності за позивачем. Просить визнати квартиру спільною сумісної власністю подружжя, провести її поділ, визнати за позивачем право власності на 1/2 частку спірної квартири.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги - просила визнати квартиру спільною сумісної власністю подружжя, провести її поділ, визнати за позивачем право власності на 1/2 частку спірної квартири та визнати за відповідачем право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 4 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_2

З даним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з»ясував обставини справи, не звернув увагу на те, що спірна квартира була придбана відповідачем шляхом обміну на квартиру, яка належала йому особисто, а тому спірна квартира не може вважатися об»єктом права спільної сумісної власності подружжя. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні апелянт та його представник повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, його представника та представника позивача, дослідивши матеріали справи апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому 18 жовтня 2003 року Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Торез Донецької області, актовий запис № 330. 24 січня 2014 року рішенням Торезького міського суду шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало чинності 04 лютого 2014 року. Від шлюбу мають неповнолітню дитину.

Згідно договору купівлі-продажу від 30 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Торезької міського нотаріального округу, відповідач придбав спірну квартиру.

З довідки Житлово-будівельного кооперативу «Юність» про склад сім'ї станом на 19 листопада 2012 року в спірній квартирі зареєстрований відповідач, як власник квартири.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 5 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, майно, нажите подружжям за час шлюбу.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 ст. 68 цього ж кодексу, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з"ясувати джерело і час його придбання.

Стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою привальною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.

На підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на договір дарування від 19 травня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Торезької державної нотаріальної контори, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала відповідачу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; на договір дарування від 30 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Торезької міського нотаріального округу, за яким відповідач подарував ОСОБА_4 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та на розписку, яку надала ОСОБА_4 30 вересня 2008 року про зобов»язання виплатити відповідачу 4000 доларів США (залишок суми 8000 доларів США) при отриманні ключів та домової книги на квартиру АДРЕСА_1 в строк до 10 жовтня 2008 року.

З матеріалів договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 30 вересня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_4, матеріали договору куплі-продажу спірної квартири, укладеного 30 вересня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_5, в яких міститься, зокрема, заява позивача про згоду на укладання договору куплі-продажу спірної квартири та підтвердження, що гроші, які витрачаються на придбання об»єкта нерухомості, є спільною сумісною власністю, квартира також буде спільною сумісною власністю.

Згідно з частиною 1 статті 717 ЦК України за договором дарування майно передається у власність безоплатно.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано доказів того, що спірна квартира була придбана відповідачем шляхом обміну на квартиру, яка належала йому особисто.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Торезького міського суду Донецької області від 4 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в момент проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий: Судді: