Єдиний унікальний номер 243/1254/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3948/2014

Головуючий у 1 інстанції Руденко Л.М.

Доповідач Іванова А.П.

Категорія: 53

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

« 06 » травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів: Іванової А.П., Соломахи Л.І.,

при секретарі Мишко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2014 позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені частково.

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 2306,42 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 3306 грн. 42 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити та повністю задовольнити заявлені позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що переконання суду стосовно того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, оскільки відносно ВАТ «Содовий завод» порушено справу про банкрутство та відкрито ліквідаційну процедуру, є невірним з тих підстав, що мораторій не діє на виплату заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1, звернувшись до суду 18.02.2014р. з позовом до ВАТ «Содовий завод» зазначила, що вона, згідно записів у трудовій книжці, працювала у відповідача без перерв у роботі з 26.05.1990 року по 14.12.2001 року. Згідно наказу № 607 від 14.12.2001 року була звільнена з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. При її звільненні відповідач повинен був провести з нею повний розрахунок, однак цього не зробив, мотивуючи скрутним фінансовим становищем. В подальшому він також не сплатив, а тому на захист свого порушеного права позивач звернулась до комісії по трудовим спорам і рішенням від 12.02.2002 року по справі № 61 зазначено, що вона має право на отримання від ВАТ «Содовий завод» суму заробітної плати в розмірі 2306 грн. 42 коп. Зазначає, що кошти реально їй так і не були виплачені згідно довідки № 721 відповідача. Отже, станом на 01.01.2014 року розмір компенсації втрати частини заробітку за рішенням комісії по трудовим спорам від 12.02.2002 року по справі № 61 складає 4029 грн. 54 коп., а за рішенням комісії по трудовим спорам від 12.02.2002 року по справі № 2-999-2000 - 2306грн. 42 коп., які вона бажає стягнути з відповідача. Крім того, відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, який складає 16885 грн. 68 коп. Крім зазначеного, незаконними діями відповідача позивачу була причинена моральна шкода, яка виявилась у моральних стражданнях і хвилюваннях через порушення відповідачем її законних прав та інтересів та привели до втрати налагоджених і нормальних життєвих зв'язків, через що вона вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок провини відповідача вона не змогла своєчасно і в повному обсязі оплачувати необхідні платежі, податки і збори, нести витрати по утриманню будинку, належним чином харчуватись і вдягатись, утримувати свою родину. Як наслідок - стала нервовою, роздратованою та пригніченою, стан її здоров'я погіршився, в т.ч. через тривалий час порушення відповідачем її законних прав і інтересів, причинену їй моральну шкоду вона оцінює в 3000грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, враховуючи період затримки, економічне та фінансове становище підприємства (визнання його банкрутом і в той же час тривалість проведення ліквідаційної процедури), а також штучне накопичення суми середнього заробітку з боку позивача (його не звернення за захистом порушеного права протягом тривалого часу), а також враховуючи розмір заборгованості 2306,42грн., та істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, стягнув з відповідача 2306,42грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати судом першої інстанції відмовлено, виходячи з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження виплати йому заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації, та в матеріалах справи відсутні дані про розмір заборгованості по місяцях, за які вона утворилась. Крім того, враховуючи обставини справи, суд першої інстанції зменшив розмір моральної шкоди та встановив його у сумі 1000грн.

Позивач та представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с. 47, 48, 50).

Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст.60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26 травня 1990 року по 14 грудня 2001 року працювала в Відкритому акціонерному товаристві "Содовий завод", що підтверджено записами у трудовій книжці (а.с. 8,9).

На підставі рішення комісії з трудових спорів від 12.02.2002 року № 61 ОСОБА_1 має право на отримання від ВАТ «Содовий завод» належну суму заробітної плати 2306грн. 42коп. (а.с. 10).

Вищевказане рішення комісії відповідачем не виконане, заборгованість з заробітної плати не сплачена (а.с. 4).

Так, відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 16885,68 грн. проведений з дотриманням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та не оспорюється сторонами.

Крім того, судом першої інстанції з урахуванням істотності розміру заборгованості з заробітної плати порівняно із сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача зменшено його розмір з 16885,68 грн. до 2306,42 грн. Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає вимогам законності та справедливості.

При вирішенні питання про стягнення компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з вимогами ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати після звільнення позивача законодавством не передбачено, оскільки відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, провадиться в день звільнення, що узгоджується з позицією, викладеній в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2013 року.

Позивачем не надано жодних доказів помісячної заборгованості по заробітній платі, не надано доказів на підтвердження виплати заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації, тому у задоволенні позовних про стягнення компенсації судом 1 інстанції відмовлено правомірно.

Стягнута сума моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 визначена судом із врахуванням вимог закону, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та правильно встановлена в розмірі 1000 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції відмовлено в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку безпідставні та не відповідають дійсності.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна правова оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: А.П. Іванова

Л.І. Соломаха