ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
12 березня 2014 року Справа № 25/5005/6641/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКота О.В.,
суддів:Козир Т.П.,
Малетича М.М.,
Могил С.К.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції
про перегляд Верховним Судом України
постановиВищого господарського суду України від 26.11.2013
у справі№ 25/5005/6641/2012
за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ростбуд"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_7
провизнання банкрутом
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2013 у справі № 25/5005/6641/2012 скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції залишено без задоволення, відхилено вимоги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції у розмірі 1 606 061,11 грн. у повному обсязі; встановлено, що грошові кошти, отримані від реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі (іпотеці) у Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції, у разі його відчуження під час процедур банкрутства, мають бути спрямовані виключно на погашення вимог Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції; відкладено судове засідання на 03.09.2013, зобов'язано учасників провадження у справі вчинити певні дії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2013 змінено, виключено пункт 3 резолютивної частини ухвали, якою встановлено, що грошові кошти, отримані від реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі (іпотеці) у Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції, у разі його відчуження під час процедури банкрутства, мають бути спрямовані виключно на погашення вимог Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції; в іншій частині ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2013 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2013 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26.11.2013 у справі № 25/5005/6641/2012, у якій заявник просить вказану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 12.10.2011 у справі № 42/6б, від 25.06.2013 у справі № Б22/144-10/8 та від 09.10.2013 у справі № 1/65-Б мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.
Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У постанові від 26.11.2013 у справі № 25/5005/6641/2012, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій у частині, що стосується доводів заявника, а саме: щодо відсутності підстав для задоволення скарги банку на дії арбітражного керуючого боржника щодо невизнання вимог банку та невключення їх до реєстру вимог кредиторів боржника на відповідну суму. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що боржник у справі про банкрутство є тільки майновим поручителем згідно з іпотечним договором, укладеним у забезпечення зобов'язань третьої особи за кредитним договором, отже, кредиторські вимоги банку до боржника у справі про банкрутство не є грошовими, у зв'язку з чим не підлягають визнанню, а боржник, як майновий поручитель, несе відповідальність перед банком тільки власним майном, переданим в іпотеку.
Однак, приймаючи постанови від 12.10.2011 у справі № 42/6б та від 25.06.2013 у справі № Б22/144-10/8, на які посилається заявник, та вирішуючи спір у подібних правовідносинах, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що боржник у справі про банкрутство виступав майновим поручителем, передавши в іпотеку банку майно в забезпечення виконання зобов'язання третьої особи за кредитним договором. Вищий господарський суд України зазначив, що заявлені у справі вимоги банку до боржника у справі про банкрутство є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника та в силу частини шостої статті 14 та підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо.
З огляду на викладене колегія суддів визнає, що зі змісту вказаних судових рішень Вищого господарського суду України вбачаються ознаки неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.
Водночас у постанові від 09.10.2013 у справі № 1/65-Б рішення судів попередніх інстанцій у частині, що стосується доводів заявника, скасовано, а справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення питання по суті, а тому на відповідну постанову не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, передбаченої розділом ХІІ2 ГПК України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116,11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
УХВАЛИВ:
Допустити справу № 25/5005/6641/2012 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддя О. Кот
Судді: Т. Козир
М. Малетич
С. Могил
С. Шевчук