Справа № 22-105/2008         

оскаржуване рішення постановлене

під головуванням Татарського В.О.

Категорія 41   

Доповідач Чуприна В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 30 січня 2008 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі :

Головуючого : Чуприни В.О.

Суддів : Морозовського В.І., Цюри Т.В.,

При секретарі : Липач Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 вересня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Вінницьке спеціалізоване управління «Стальконструкція» № 126 ВАТ «Центростальконструкція» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Вінницьке спеціалізоване управління «Стальконструкція» № 126 ВАТ «Центростальконструкція» (далі підприємство) про стягнення середнього заробітку за період з 30.05.2006 року по день здійснення остаточного розрахунку 19.07.2006 року, виходячи з орієнтовного розміру середньої зарплати 1782, 90 грн., просив також стягнути з відповідача 5000 грн. моральної шкоди за порушення трудових прав. Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч нормам трудового законодавства підприємство не в день звільнення з роботи 29.05.2006 року, а лише 19.07.2006 року провело грошовий розрахунок з позивачем по заробітній платі. Моральна шкода полягає в приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, яких зазнав позивач з вини відповідача внаслідок неправомірного порушення трудового права.

Заявою від 27.04.2007 року ОСОБА_1 зменшив позовні вимоги тим, що просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 грн.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 19.09. 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Так, зокрема на думку апелянта, судом безпідставно невраховані обставини та факти, які свідчать про винуватість підприємства у невчасному розрахунку при звільненні, як то висновок державної інспекції праці та факт притягнення керівника підприємства до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Розглядом справи установлено, що 29.05.2006 року позивач був звільнений з роботи по п.1 ст. 36 КЗпП України і в цей же день отримав трудову книжку.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача послався на те, що повний розрахунок з позивачем у день звільнення адміністрація не могла провести, оскільки ОСОБА_1 працював у бригаді з нарядно-відрядною формою оплати праці, в зв'язку з чим заробітна плата йому нарахована та виплачена після закриття наряду і це було зроблено адміністрацією 6.06.2006 року.

Як убачається з матеріалів справи, по заяві позивача від 14.06.2006 року адміністрацією йому дораховано в зарплату сума помилково утриманих профспілкових внесків та компенсація за невикористану відпустку (арк..спр.31-32) і трудового спору між сторонами з цього приводу, який би розглядався уповноваженими органами (ст.221 КЗпП), не виникло.

За таких обставин районний суд, обґрунтовуючи рішення, помилково послався про наявність спору щодо розміру сум, які підлягають виплаті.

Проте, суд прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову, так як обов'язок підприємства, установи, організації виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати сум, що належать йому при звільненні, згідно з вимогами ст. 117 КЗпП, настає лише за наявності вини власника або уповноваженого ним органу.

Негативні ж наслідки у невчасному розрахунку в даному конкретному випадку виникли не в результаті упущень з боку адміністрації, а через об'єктивні обставини, викликані специфікою умов оплати праці позивача за результатами колективних робіт.

Доводи апеляційної скарги про те, що по факту порушення законодавства про працю на керівника підприємства за судовою постановою накладено адміністративний штраф, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ні зі змісту

постанови Замостянського райсуду від 18.07.2006 року (арк..спр. 97), ні з акту перевірки державного інспектора праці від 14.06.2006 року (був підставою для складення протоколу про адміністративне порушення), не вбачається, що саме стосовно ОСОБА_1 допущені порушення закону у несвоєчасному розрахунку при звільненні. Немає таких даних і в довідці про вивчення стану дотримання законодавства про працю на підприємстві від 18.04.2006 року, складеної провідним спеціалістом управління праці та соціального захисту населення Замостянської районної ради м. Вінниці.

Трудові ж спори, як це регламентовано Главою XV КЗпП, є індивідуальними, тому доводи апеляційної скарги безпідставні і висновків суду не спростовують.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд обгрунтовано врахував вищевказані обставини, повно з'ясував обставини справи і постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.