УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

І М Е Н ЕМ    УКРАЇНИ

2006 року грудня місяця  22 дня      Судова колегія судової палати в цивільних

справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого -Суворова В.О.

суддів  -Градовського Ю.М.

-Бітова А.І. при секретарі - Пащенко Т.П. з участю: представника апелянта - ОСОБА_2, та ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2006 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області, управління Державного казначейства України в Одеській області, третьої особи податкової інспекції Суворовського району м. Одеси про визнання недійсними дії територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області та стягнення незаконно утриманого податку з вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

10 серпня 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області, управління Державного казначейства України в Одеській області, третьої особи податкової інспекції Суворовського району м. Одеси про визнання недійсними дії територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області та стягнення незаконно утриманого податку з вихідної допомоги, вказуючи, що з грудня 1970 року він працював ІНФОРМАЦІЯ_1, а в серпні 2005 року пішов у відставку по досягненню 65 літнього віку відповідно до ст. 15 Закону України „Про статус суддів". При виході у відставку йому була нарахована вихідна допомога в розмірі 138013, 14 грн., з якої було утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 13%, що складає 17941, 71 грн. На його звернення до територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області щодо незаконного стягнення з нього вихідної допомоги податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13%, йому був виданий

Справа №22а-1879/2006 р.

Головуючий у першій інстанції Гранін В.Л.           Категорія АП:

Доповідач Суворов В.О.

рахунок, в якому зазначається, що утримання цього податку проведено згідно з п. 22,2 Закону України № 889-1V „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року, який перерахований до Суворовської ДПІ м. Одеси.

Представники відповідачів та третьої особи позовні вимоги не визнали.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2006 року адміністративний позов ОСОБА_1. до територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області, управління Державного казначейства України в Одеській області, третьої особи, податкової інспекції Суворовського району м. Одеси про визнання недійсними дії територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області та стягнення незаконно утриманого податку з вихідної допомоги задоволений у повному обсязі.

Суд  визнав дії територіального  управління державної судової адміністрації в  одеській області щодо утримання з вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1. податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13 %, що складає 17941, 71 грн. - незаконними.

Стягнув з Державного бюджету України через місцевий бюджет в особі управління Державного казначейства України в Одеській області на користь ОСОБА_1. - 17941, 71 грн: - безпідставно утриманого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 % з його вихідної допомоги.

Допустив негайне виконання постанови суду відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 256 КАС України.

В апеляційній скарзі територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області ставиться питання про скасування постанови суду в зв'язку з тим, що вона постановлена з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Ч.З ст. 11 Закону України „Про статус суддів" передбачено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Згідно ч.2 ст. 14 Закону України „Про судоустрій України", гарантії самостійності судів та незалежності суддів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно ч. 7 ст. 14 цього закону гарантії самостійності суддів і незалежності судців забезпечуються також і незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. А відповідно до ч. 8 ст. 14 цього ж закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності.

Офіційне тлумачення цієї норми у рішенні Конституційного Суду України за № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV „Прикінцеві положення" Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України „Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

А саме, рішенням Конституційного Суду України постановлено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України „Про статус суддів  у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України „Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесені змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення, що свідчить про незаконне застосування територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області п. 22.2 Закону України № 889 - IV „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року.

Судом встановлено, що позивач працював ІНФОРМАЦІЯ_1 з грудня 1970 року по серпень 2005 року ІНФОРМАЦІЯ_1. 8 серпня 2005 року він по досягненню 65 літнього віку відповідно до ст. 15 Закону України „Про статус суддів" пішов у відставку. При цьому йому була нарахована вихідна допомога у розмірі 138013, 14 грн., з якої територіальним управління державної судової адміністрації в Одеській області відповідно до п. 22.2 Закону України № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року був утриманий податок з доходів фізичних осіб в розмірі 13%, що складає 17941, 71 грн., і перерахований до Суворовської ДПІ в м. Одесі.

На думку судової колегії, задовольняючи вимоги позивача суд правильно виходив з того, що відповідно до ст. 126 Конституції України, ч. З ст. 11 Закону України „Про статус суддів", ст. 14 Закону України „Про судоустрій України", рішення Конституційного Суду України за № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV „Прикінцеві положення" Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України „Про статус суддів"' (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) дії щодо утримання з ОСОБА_1. податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 % з вихідної допомоги, що складає 17941, 71 грн. - незаконними і такими, що порушують його права як судді у відставці щодо гарантії незалежності, а саме, належного матеріального забезпечення.

Доводи скарги про те, що суми вихідної допомоги судді у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку відповідно до ст. 43 Закону України „Про статус суддів" вважаються доходами, одержаними громадянами у вигляді заробітної плати, а оподаткування яких здійснюється на загальних підставах із застосуванням ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 цього Закону, а саме, із застосуванням ставки 15 % до 1 січня 2007 року - 13%, не заслуговують на увагу, оскільки Закон України „Про статус суддів" має пріоритет над нормами інших законів.

Посилання апелянта на те, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб суперечать нормам Закону № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб", то пріоритет мають норми цього Закону також не заслуговують на увагу оскільки посилання на Закон України „Про статус суддів" у вищенаведеній нормі не має. Тому судова колегія вважає, що в даному випадку повинен застосовуватися Закон України „Про статус суддів", як спеціальний закон.

            Враховуючи все вищевикладене колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196,   198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області відхилити.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня вступу до законної сили.