АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/5085/2014 Головуючий у 1 інстанції - Виниченко Л.М.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Калініній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку квартири,-
В С Т А Н О В И Л А:
В листопаді 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у якому за уточненими вимогами просила припинити право власності відповідачки на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на дану квартиру та стягнути з неї на користь ОСОБА_3 суму в розмірі 59 880 грн., як вартість 2/5 частини квартири з відстрочкою внесення суми на депозитний рахунок суду строком на два роки.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку квартири відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 більше 10 років не переймається за своє майно, зокремаза 2/5 частини квартири АДРЕСА_1, як співвласник не повідомляє про місце свого знаходження, не сплачує за комунальні послуги та інші обов'язкові платежі, не робить ремонт, тим самим, своїми діями порушує її права як користувача спірної квартири.
Зазначає, що квартира є річчю неподільною та 2/5 частини квартири не можуть бути виділені в натурі, спірне користування квартирою є неможливим, а припинення права власності відповідача на належну їй частину цієї квартири не завдасть значної шкоди інтересам ОСОБА_3, як співвласнику квартири.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що частка відповідача у спільному майні не є незначною, а тому положення ст.365 ЦК України не можуть бути застосовані.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.
При цьому позивач ОСОБА_2 є власником 3/5 частини вказаного житла, згідно договору дарування частини квартири від 30.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 340 (а.с. 29) та в Київському міському БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстраційним № 36657218 (а.с. 28).
ОСОБА_3 на праві власності належить 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого у реєстрі за № 3с 1074 та в Київському міському БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстраційним № 4131 (а.с. 7, 8).
Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Питання - чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, також робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який спільним майном.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в ухвалі від 23 червня 2010 року у справі № 6-22505 св09; постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-81 цс 11) та зі змісту норми ст. 365 ЦК України випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Так, судом встановлено, що відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 має дві кімнати площами 8,4 кв.м та 12,8 кв.м; жила площа квартири складає 21,2 кв.м, загальна площа квартири - 29,7 кв.м.
Отже, 2/5 частки спірної квартири, яка належить ОСОБА_3 становить 11,88 кв.м загальної площі та відповідно, 8,48 кв.м житлової площі (21,2 кв.м : 5 х 2), що перевищує площу меншої кімнати.
Колегія суддів, з урахуванням вищевикладеного, погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що частка ОСОБА_3 не є незначною, а за умови що вимоги ст. 365 ЦК України передбачають позбавлення відповідача права власності, в тому числі і користування, то відсутність іншого жилого помешкання не виключає нанесення останній істотної шкоди.
Крім того, сам факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обгрунтування втручання в право власності.
Варто враховувати і те, що для припинення права власності на частку у майні ОСОБА_3 необхідно дотримуватися обґрунтованої пропорційності між переслідуваною метою та позбавленням особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права вимог розумності та справедливості.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 має інше житло і в квартирі №1 не з'являється є безпідставними, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не доведено наявність у відповідача іншого житла.
Крім того, ч.2 ст. 365 ЦК України визначено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем попередньо кошти на депозит суду внесені не були, що відповідно виключає можливість припинення права власності відповідача на її частку у спільному майні.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: