Справа № 2-1422/12

Провадження № 2/427/170/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2014 року

Свердловський міський суд, Луганської області

у складі головуючого судді - Колтун В.А.

при секретарі - Дашкіній О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Свердловську позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з незаконного володіння, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до Свердловського міського суду з позовом до відповідачів про визнання правочинів недійсними, витребування майна з незаконного володіння, визнання права власності, в обґрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1, будучи у змові з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з метою незаконного позбавлення позивача прав власності на майно , яке було придбано під час сумісного проживання з ОСОБА_1 у шлюбі , звернувся до Жовтневого районного суду м. Луганська із позовною до ОСОБА_2 про стягнення не існуючих збитків. В обгрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначив, що між ним та ОСОБА_2 були укладені договори позики, за умовами яких він на протязі 2010 років позичав у ОСОБА_2 грошові кошти. Загальна сума позики - 100 000,00 грн. На підтвердження умов договорів позики була написана розписка, згідно якої остаточний термін повернення грошових коштів 15 квітня 2010 року. За запозичені кошти ОСОБА_1 нібито придбав об'єкти нерухомості. За умовами розписки у разі неповернення грошових коштів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 брав на себе зобов'язання передати її право власності на об'єкти нерухомості, які придбав за рахунок нібито позичених коштів, а саме; двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; житлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно розписки, у випадку непогашення ОСОБА_1 боргу до 15 квітня 2010 року, з 16 квітня 2010 ОСОБА_2 набуває право власності на вищевказану нерухомість.

Але, оскільки ОСОБА_2 до часу звернення ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду м.Луганська не оформила на власне ім'я об'єкти нерухомості, в зв'язку із чим ОСОБА_1 нібито ніс тягар утримання вказаних об'єктів нерухомості сплачуючи комунальні платежі, останній звернувся до суду з позовом про стягнення збитків 200грн.

Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.07.2010 року в ході попереднього судового засідання ОСОБА_2 заявила клопотання про прийняття до справи зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнаним права власності. Ухвалою від 07 липня 2010 року заявлене клопотання задоволене, зустрічний позов ОСОБА_2 прийнятий до справи.

ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові до ОСОБА_1 зазначила, що у 2001 році між ОСОБА_1 та нею був укладений договір позики на суму 30 000 грн., про що ОСОБА_1 була складена розписка. Строком погашення суми займу було встановлено - квітень 2004 року, але на вказаний час ОСОБА_1 не погасив заборгованості та нібито запозичив у неї ще 35 000 грн., про що склав нову розписку. У листопаді 2005 року ОСОБА_1 нібито ще запозичив грошові кошти у розмірі 35 000 грн., про також було складено розписку.

У своєму позові ОСОБА_2 стверджує, що грошові кошти ОСОБА_1 позичав на придбання нерухомості. Згідно умов розписок ОСОБА_1 нібито зобов'язався передати ОСОБА_2 право власності щодо об'єктів нерухомості у разі своєчасного не повернення грошових коштів. Але нібито ОСОБА_1 не мав можливості погасити заборгованість у термін, визначений розписками, в зв'язку із чим просив ОСОБА_2 відстрочити повернення боргу. Вона нібито погодилась та ОСОБА_1 нібито написав нову розписку на загальну суму заборгованості 100 000 грн. заміст старих розписок. Термін повернення боргу до 15 квітня 2010 року. Згідно умов нової розписки у разі неповернення грошових коштів ОСОБА_1, останній зобов'язаний передати ОСОБА_2 право власності на об'єкти нерухомості, які він придбав за рахунок її коштів, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2: нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до умов розписки, у випадку непогашення ОСОБА_1 боргу до 15 квітня 2010 року, з 16 квітня 2010 року ОСОБА_2 набуває право власності щодо зазначеної нерухомості.

Оскільки станом на дату звернення до суду ОСОБА_2, ОСОБА_1 не передав указані об'єкти нерухомості та технічну документацію останній , ОСОБА_2 вказувала на те , що обмежена у користуванні, володінні та розпорядженні вказаними об'єктами нерухомості.

ОСОБА_2 просила суд задовольнити її зустрічні позивні вимоги, визначити за нею право власності на вищевказані об'єкти нерухомості, зобов'язати відповідача передати її технічні паспорти на вказані об'єкти нерухомості та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на ії користь.

Але наведені у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 обставини не відповідають дійсності.

ОСОБА_1, з метою незаконного позбавлення позивача прав власності на майно , яке було придбано під час сумісного проживання змовився з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та посадовими особами Жовтневого районного суду м. Луганська.

На підтвердження того, що у позивачки належне їй майно було відібрано ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у змові з посадовими особами Жовтневого районного суду м. Луганська свідчать наступні факти.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 були виготовлені на одному й тому ж принтері.

Відповідно до протоколу судового засідання від 07.07.2010 року (а.с.23 тут та далі мається на увазі справа №2-6854/10 Жовтневого районного суду м. Луганська ), у цьому засіданні ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1. На сторінці 20,21 справи міститься зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1. В додатках до позову зазначено - докази про сплату судових витрат. В той же час на а.с.18,19 містяться квитанції про сплату судових витрат , які було оплачено ОСОБА_1 15.07.2010 року. Тобто , станом на 07.07.2010 року до зустрічного позову ОСОБА_2 не могло бути надано квитанції про сплату судових витрат. Також , ці докази свідчать про те, що саме ОСОБА_1 оплачував витрати ОСОБА_2 та вони діяли в змові. Більш того , ані ОСОБА_1 ані ОСОБА_2 жодного разу, у період часу з 18.06.2010 року по день постановляння рішення від 16.07.2010 року у справі №2-6854/10 включно , не відвідували Жовтневий районний суд м. Луганська , що підтверджується довідкою за підписом командира ССБСМ «Грифон» у Луганській області. На сторінці 4 справи міститься позов ОСОБА_1 в додатках до якого зазначено квитанції про сплату судових витрат. Позов зареєстровано в канцелярії Жовтневого районного суду м. Луганська 18.06.2010 року. В той же час квитанції про оплату судових витрат які знаходяться на сторінці 2,3 справи були оплачені в банківській установі 20.07.2010 року особою на прізвище ОСОБА_6 20.07.2010, а рішення у цій справі було прийнято 16.07.2010 року. В той же час інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді встановлено , що всі документи до матеріалів справи підшиваються послідовно у черговості їх надходження. Тобто, станом на 18.06.2010 року до позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не було додано квитанцій про сплату судових витрат , що у відповідності до п.2.2. інструкції з діловодства в місцевому загальному суді повинно було оформлятися актом. Відповідно до ст.ст.119,121 ЦПК відсутність квитанцій про сплату судових витрат також виключало можливість відкриття провадження у справі. Квитанція про сплату судового збору на 1000 грн. яка була оплачена в установі банку ОСОБА_1 15.07.2010 року , підшита до матеріалів справи перед зустрічною позовною заявою ОСОБА_2, яка нібито була заявлена під час судового засідання, яке нібито було проведено 07.07.2010 року. В той же час відповідно до інструкції з діловодства у загальному місцевому суді, матеріали справи підшиваються послідовно по мірі їх надходження на адресу суду. Тобто, квитанція про сплату судового збору , яка була сплачена 15.07.2010 року не могла бути підшита до матеріалів справи раніше ніж зустрічна позовна заява , яка відповідно до протоколу судового засідання була подана суду 07.07.2010 року . Таким чином це є ще одним беззаперечним доказом фальсифікації матеріалів справи та того, що відповідачі безпосередньо приймали участь у фальсифікації. Відповідно до 197 ЦПК України судовий процес у цивільній справі фіксується виключно технічними засобами фіксації жодною нормою не передбачено фіксування судового процесу у залі суду за допомогою протоколу судового засідання . Цей засіб фіксування судового процесу знадобився посадовим особам Жовтневого районного суду м. Луганська та відповідачам у цій справі виключно для прийняття замовленого рішення, скільки судове засідання як таке не відбувалося взагалі, що й підтверджується всіма вищенаведеними актами .

Далі , на час укладення договору позики, за умовами якого ОСОБА_1 на протязі 2001-2010 років позичав у ОСОБА_2 грошові кошти загальною сумою - 100 000 грн., та на час надання розписок, відповідно до яких у разі неповернення грошових коштів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов'язаний передати ій право власності на об'єкти рухомості, які придбав за рахунок позичених коштів, а саме; двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Крім того , двокімнатна квартира, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 були придбані за гроші їх з ОСОБА_1 родини. Таким чином договори позики, за умовами якого ОСОБА_1 на протязі 2001-2010 років позичав у ОСОБА_2 грошові кошти загальною сумою - 100 000 грн. є фіктивними про що свідчать й обставини наведені вище. Цей договір було сфальсифіковано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виключно для подальшого винесення суддею Жовтневого районного суду м. Луганська Дідоренко А.Е. неправосудного рішення , яким незаконно було позбавлено ОСОБА_5 належного її майна . Більш того, на підтвердження фіктивності укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики свідчить й той факт , що після оформлення права власності на нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично цими об'єктами продовжував користуватися ОСОБА_1 через фіктивні договори оренди , що підтверджується відповідними договорами : оренди приміщення магазина по АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оренди магазина АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та П ОСОБА_7 а.с.39-41 справи 2-104/12, оренди магазина АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_9 а.с.51-53 справи 2-104/12 , оренди магазина АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_8 а.с.81-83 справи 2-104/12 , оренди приміщення по АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 а.с. 59-60 справи 2-104/12.

Після того як позивачка дізналася про незаконне відібрання у неї власності відповідачами , остання звернулася до адвоката , яка на ії прохання склала апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська , яким ОСОБА_5 позбавили майна . Апеляційну скаргу ОСОБА_5 одала апеляційному суду Луганської області через канцелярію Жовтневого районного суду м. Луганська 7.03.2011 року. В подальшому адвокат , якій ОСОБА_5 довіряла, зателефонувала позивачу та попросила відкликати апеляційну скаргу , мотивуючи це проханням судді Дідоренко А.Е. . Зі слів адвоката , Дідоренко А.Е. просила відізвати апеляційну скаргу , оскільки у неї будуть неприємності , а замін вона обіцяла скасувати своє рішення та повернути ОСОБА_5 частку майна . Оскільки ОСОБА_5 довіряла адвокату, то погодилася на ії пропозицію та 05.04.2011 року звернулася до апеляційного суду Луганської області , через Жовтневий районний суд м. Луганська з заявою у якій просила залишити апеляційну скаргу від 17.03.2011 року без розгляду . В подальшому , адвокат написала заяву про скасування рішення за ново виявленими обставинами , яку ОСОБА_5 подала до Жовтневого районного суду м. Луганська.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України N 1 від 27.02.81 року в силу статей 106, 344 ЦПК рішення, ухвали або постанови суду можуть бути переглянуті за поданням прокурора чи за заявою сторони, іншої особи, яка брала участь у справі, або правонаступника сторони, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Прокурор вправі звертатися з таким поданням незалежно від того, чи брав він участь у справі. В разі звернення з заявою особи, яка не брала участі справі, суддя ухвалою відмовляє в прийнятті заяви.

Незважаючи на роз'яснення пленуму, суддя Дідоренко А.Е. з метою приховування факту постановлення неправосудного рішення , скасувала власне рішення від 16.07.2010 року та в подальшому спрямувала справу до Свердловського міського суду.

В той же час 29.07.2010 року ОСОБА_5 звернулася до Свердловського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а також заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спору, у то числі й двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, яка на теперішній час є нежитловим приміщенням та діє як магазин; нежитлову будівлю розташуванням на її площі обладнанням та речами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Свердловського суду Луганської області від 02.08/2010 року (під головуванням судді Новосьолової Г.М.) вказану заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на зазначене нерухоме майно.

В подальшому ухвалою Свердловського міського суду Луганської області від 14 лютого 2011 року під головуванням судді Новосьолової Г.М., без виклика ОСОБА_5, було задоволено заяву ОСОБА_2 та незаконно скасовано ухвалу Свердловського міського суду Луганської області від 02.08.2010 року про забезпечення позову.

При цьому , діюче цивільне процесуальне законодавство України містить норму про можливість скасування заходів забезпечення позову - частина 3 ст. 154 ЦПК України встановлює, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Проте, йдеться про скасування саме заходів забезпечення позову, а не ухвали суду першої інстанції.

Щодо можливості скасування ухвали суду першої інстанції, то сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (ч. 1 ст. 292 ЦПК України) і апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК України). Тобто , суддя Свердловського міського суду Новосьолова Г.М. перевищила надані ій повноваження та незаконно скасувала власну ухвалу, що підтверджується відповідними ухвалами апеляційної інстанції . Це було зроблено , виключно для надання можливість незаконно перепродати майно чим ОСОБА_2 невідкладно скористалася.

Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_5 звернулася до апеляційного суду Луганської області з відповідною апеляційною скаргою , яка була задоволенна , але за цей час спірне майно було перепродано ОСОБА_3 , який діючи у змові з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , добре усвідомлюючи незаконність оборуток , які здійснили останні свідомо поставив свій підпис під фіктивними договорами купівлі - продажу укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року щодо продажу нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та від 30 березня 2011 року щодо продажу нежитлового приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, яких (продажів) як таких не відбулося : фактично майно залишилося у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1, що може бути підтверджено договорами на постачання електричної енергії на ці об'єкти , які не змінювалися після укладання фіктивних договорів купівля продажу .

В подальшому , коли ОСОБА_5 дізналася про те , що належне ій майно за допомогою незаконних рішень суду черговий раз фіктивно перепродано вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та заявою про накладення арешту на спірне майно. Добре усвідомлюючи законність вимог ОСОБА_5, користуючись свідомою бездіяльністю судді Свердловського суду Логвіної Л.С. яка у супереч вимогам ст. 153 ЦПК України тривалий час не вирішувала заявлену 28.05.2011 року вимогу щодо накладення арешту на спірне майно, скористався наданою йому суддею Логвіною Л.С. можливістю та 22.06.2012 року перепродав частину спірного майна, а саме нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4. При цьому , при укладанні договору купівлі продажу спірного майна ОСОБА_3 свідомо ввів в оману нотаріуса заявивши про те , що спірне майно не перебуває у спорі , на цю нерухомість відсутні права третіх осіб та продаж цієї нерухомості порушить права третіх осіб.

На підтвердження вищенаведених обставин вказують наступні факти.

Під час слухання у Свердловському міському суді справ № 2-3326/12 та №2-1422/12 брали участь ОСОБА_1, представник ОСОБА_2 ії чоловік ОСОБА_10 та ОСОБА_3. Інтереси ОСОБА_1 у цих справах представляла адвокат ОСОБА_11 . Звукозаписи судових засідань у цих справах містять докази того , що відповідями усіх цих осіб ( ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 -ії чоловіка ОСОБА_10 та ОСОБА_3.) , порушуючи вимоги ЦПК України керувала безпосередньо адвокат ОСОБА_11. Всі процесуальні документи у справах № 2-3326/12 та №2-1422/12 від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виготовлені адвокатом ОСОБА_11 що можна підтвердити проведенням технічної експертизи документів. Всі заяви про скасування законних ухвал суду про арешт спірного майна свідомо були складені з грубим порушенням норм процесуального права безпосередньо ОСОБА_11.

Тобто , наведені вище факти свідчать про те , що незаконне позбавлення ОСОБА_5 майна відбувалося добре організованою групою осіб з участю професійного адвоката та посадових осіб судової гілки влади.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за яким рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська було визнано за ОСОБА_2 право власності двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 не відповідає вимогам ч.ч.1,2,4,5 ст.203 ЦК України .

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент (чинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином правочин укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за яким рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська було визнано за ОСОБА_2 право власності двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення Магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 не відповідає вимогам є недійсним.

З підстав наведених у ч.5 ст.203 ЦК України та ст.215 ЦК України є недійсними й правочини укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року щодо продажу нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та від 30 березня 2011 року щодо продажу нежитлового приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2.

У відповідності до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З огляду на обставини , які викладені вище ОСОБА_2 , ОСОБА_3 діяли у змові з ОСОБА_1 та не можуть бути визнані добросовісними набувачами оскільки всі договори між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є фіктивними .

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до ч. З ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином позивач просить суд:

1. Визнати недійсним договір позики від 04.01.2010 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 на протязі 2001-2010 років позичав у ОСОБА_2 грошові кошти загальною сумою - 100 000,00грни під заставу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2, двокімнатної квартири, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

2. Визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 30.03.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

3. Визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення магазину продовольчих

товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 від 30.03.2011 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

4. Витребувати нежитлову будівлю магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3.

5. Витребувати нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4.

6. Витребувати двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2.

7. Визнати сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3..

8. Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сумісно нажите майно:

- визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

- визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2.

- визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_12 підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_11 в судовому засіданні позов не визнав з тих підстав, що гроші на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, він разом з позивачкою займав у ОСОБА_2, що підтверджується складеною про це розпискою. В розписці зазначено, що він повинен віддати ОСОБА_2 100 000 грн., які він займав у останні й на протязі 2001-2010 років до 15 квітня 2010 року, у випадку не погашення боргу ОСОБА_2 набуває право власності на зазначену нерухомість. Те, що зазначено в розписці відповідає дійсності. Про розписку позивачка знала. Так як ОСОБА_2 вчасно не оформила право власності на нерухомість зазначену у розписці, а він поніс витрати пов,язані з їх утриманням він звернувся до Жовтневого районного суду м. Луганська з позовом про стягнення 200 грн. ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом про визнання права власності на цю нерухомість. Рішенням суду за ОСОБА_2 було визнано право власності на вказані об,єкти нерухомості. У змову з посадовими особами Жовтневого районного суду м. Луганська він не входив. Вважає ОСОБА_2. та інших відповідачів добросовісними набувачами.

Крім того позивач пояснив, що раніше позивачка вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення в натурі безпідставно набутого майна, але в позові їй було відмовлено.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_13 позов також не визнала з тих підстав, що договір від 04.01.2010 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю відповідає нормам цивільного законодавства, які регулюють як загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, так й спеціальні норми щодо договору позики. Всі необхідні умови щодо форми та змісту договору сторонами виконані, а отже немає підстав для визнання недійсним даного правочину.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_14 також позов не визнала з тих підстав, що всі необхідні умови щодо форми та змісту договору сторонами виконані, а отже немає підстав для визнання недійсним даного правочину. Крім того позивачка не представила доказів, що її права були порушені.

Відповідач ОСОБА_4 також позов не визнав і пояснив, що магазин він придбав рік назад згідно договору купівлі-продажу у ОСОБА_3 на законних підставах, цей договір був посвідчений нотаріусом і він оформив право власності на цей магазин.

Суд вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_1 знаходились в зареєстрованому шлюбі з 27.04.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.98). Шлюб було розірвано 07.10.2010 року на підставі рішення суду, що сторони не заперечували у судовому засіданні.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.07.2010 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2, нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.28-30).

Ухвалою про перегляд рішення у зв,язку з нововиявленними обставинами від 15.04.2011 року Жовтневого районного суду м. Луганська скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.07.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення збитків, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності (т.1 а.с.41-42).

Ухвалою Свердловського міського суду від 29.09.2011 року позовні заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності залишено без розгляду (т.1 а.с.76).

Із договору купівлі - продажу нежилого вбудованого приміщення магазину продовольчих товарів з окремим зовнішнім входом від 30.03.2011 року вбачається, що ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 нежиле вбудоване приміщення магазину продовольчих товарів з окремим зовнішнім входом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованого в реєстрі №3079 (т.1 а.с.45-46).

Із договору купівлі - продажу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 від 30.03.2011 року вбачається, що ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 нежитлову будівлю магазину НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованого в реєстрі №3077 (т.1 а.с.48-49).

Згідно довідки із Свердловського МБТІ від 11.06.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Свердловської міської ради від 30.07.2010 р.,

- нежитлова будівля магазину НОМЕР_1 АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виданого приватним нотаріусом від 30.03.2011 р., реєстр №3077,

-нежиле вбудоване приміщення магазину продовольчих товарів, АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виданого приватним нотаріусом від 30.03.2011 р., реєстр №3079 (т.1 а.с.168)

Згідно відомості про об'єкт нерухомого майна нежиле вбудоване приміщення магазину продовольчих товарів з окремим зовнішнім входом за адресою: АДРЕСА_3 25.06.2012 року зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2012 року (т.2 а.с.273).

Згідно рішення апеляційного суду Луганської області від 14.11.2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.07.2010 року квартири АДРЕСА_1, визнанні недійсним договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину НОМЕР_1 в АДРЕСА_2, укладеного 30.03.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та нежитлового приміщення для магазину в буд. АДРЕСА_3, укладеного 30.03.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на магазин НОМЕР_1 в буд АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 та свідоцтва про право власності на приміщення магазину в буд. АДРЕСА_3 на ім.,я ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю (т.2 а.с.28-30).

Позивачка звертаючись до суду у позовній заяві зазначила, що вищезазначене належне її майно відібрано відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, організованою групою у змові з посадовими особами Жовтневого районного суду м. Луганська. Із позовної заяви позивачки також вбачається, що договір від 04.01.2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було сфальсифіковано виключно для подальшого винесення суддею Жовтневого районного суду м. Луганська неправосудного рішення, яким незаконно її було позбавлено майна, але ніяких доказів цьому позивачка не представила.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вони зверталися з заявою про притягнення судді Жовтневого районного суду м. Луганська до кримінальної відповідальності за винесення неправосудного рішення, але слідство по справі ще не закінчилось.

Із матеріалів справи дійсно вбачається, що нежитлова будівля магазину НОМЕР_1, нежиле вбудоване приміщення магазину продовольчих товарів, двокімнатна квартира придбані за час сумісного проживання позивачки з відповідачем ОСОБА_1 (т.1 а.с.10,13,15) і позивачка на підставі ст..57,60 СК України має право вимагати поділу цього майна, але позивачка посилаючись на змову відповідачів з посадовими особами Жовтневого районного суду м. Луганська та винесення в зв,язку з цим неправосудного рішення вибрала неправильний спосіб захисту порушеного права, який підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд вважає те, що ОСОБА_1 сплачував судові витрати при зверненні ОСОБА_2 до суду, виготовлені на одному принтері, а також що не всі документи у справі були підшиті послідовно, як і довідка командира «Грифон» не може свідчити про змову відповідачів з посадовими особами Жовтневого районного суду м. Свердловська. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 не заперечував, що дійсно оплачував за ОСОБА_2. при зверненні останньої до суду по її проханню за її гроші судові витрати, так як у банку у нього працювала його дружина. Також він приходив до суду по повістки і був присутній у судовому засіданні.

Крім того позивачка звернулася до суду з позовом про визнання договору недійсним на підставі ст.234 ЦК України. За змістом вказаної норми, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивачка не надала суду доказів про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину. Позивачка у підтвердження фіктивності правочину вказала, що відповідач ОСОБА_1 заключив фіктивні договори оренди не переоформив на постачання електричної енергії і фактично продовжує користуватися об'єктами нерухомості при цьому не навела доказів фіктивності договорів оренди.

В судовому засіданні встановлено, що на виконання правочину за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1, двокімнатної квартири, яка потім у відповідності до договору купівлі - продала нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, нежитлову будівлю магазину НОМЕР_1 ОСОБА_3, який також згідно договору купівлі-продажу продав нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів ОСОБА_4.

Таким чином суд відмовляє у позові саме з підстав того, що позивачка вибрала неправильний спосіб захисту порушеного права посилаючись на визнання договору від 04.01.2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сфальсифікованим організованою групою за участю посадових осіб Жовтневого районного суду м. Луганська та не представила цьому належних допустимих доказів.

Так як суд не визнає недійсним договір від 04.01.2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з наведених підстав, не можуть бути визнані інші вимоги позивачки, які витікають з цього договору, а саме: визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, від 30.03.2011 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребування нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3, витребування нежитлового приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, витребування двокімнатної квартири, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, визнання сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , двокімнатну квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кв. 24; нежитлове приміщення Магазину НОМЕР_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, та їх поділ.

Крім вищезазначених підстав відмови у позові, суд також вважає, що позивачка не представила доказів фіктивності правочину.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-15, 60, 212-215, 223, 294 ЦПК України, ст.234, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009суд,-

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з незаконного володіння, визнання права власності - відмовити за не обгрунтованістю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Луганської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :