ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Справа № 907/1138/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Дякович О.В.

суддів Марко Р.І.

Данко Л.С.

при секретарі судового засідання Мазепі Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м.Київ, без номера від 12.03.14 року (вх. № 01-05/1260/14 від 21.03.2014 року)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року

у справі № 907/1138/13

за позовом: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" м. Київ в особі представництва ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" Закарпатської області, м. Ужгород, Закарпатська область

до відповідача-1: Солочинської сільської ради, с. Солочин, Свалявський район, Закарпатська область

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Кришталеве джерело", с. Солочин, Свалявський район, Закарпатська область

про: визнання недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року, яким вирішено передати в оренду Закритому акціонерному товариству "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело") земельну ділянку площею 0,2232 га в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі 03.07.2008 року за № 2124085601-040807070002, укладеного між Солочинською сільською радою та Закритим акціонерним товариством "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело")

за участю представників:

від позивача: Ігнатенко С.С. - представник на підставі довіреності № 27-03/01 від 27.03.2014 року; Лисенко Я.О. - представник на підставі довіреності № 30-12/06 від 30.12.2013 року;

від відповідача-1: не з"явився (належно повідомлений)

від відповідача-2: Поврозник А.П. - представник на підставі довіреності без номера від 12.12.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року у цій справі (головуючий-суддя - Пригара Л.І., судді: Івашкович І.В., Ушак І.Г.) у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в особі представництва ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" Закарпатської області до Солочинської сільської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Кришталеве джерело" про визнання недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року, яким вирішено передати в оренду Закритому акціонерному товариству "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело") земельну ділянку площею 0,2232 га в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі 03.07.2008 року за № 2124085601-040807070002, укладеного між Солочинською сільською радою та Закритим акціонерним товариством "Кришталеве джерело" (перейменованого у Приватне акціонерне товариство "Кришталеве джерело") відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Закарпатської області позивач оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою без номера від 12.03.14 року (вх. № 01-05/1260/14 від 21.03.2014 року), в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року у справі № 907/1138/13 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" до Солочинської сільської ради, ТзОВ "Санаторій "Кришталеве джерело" та визнати недійсним рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року, яким вирішено передати в оренду Закритому акціонерному товариству „Кришталеве джерело" земельну ділянку площею 0,2232 га в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі 03.07.2008 року за № 2124085601-040807070002, укладеного між Солочинською сільською радою та Закритим акціонерним товариством „Кришталеве джерело", оскільки вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що при прийнятті рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки ТзОВ "Санаторій "Кришталеве джерело" та укладенні оскаржуваного договору оренди земельної ділянки Солочинська сільська рада перевищила свої повноваження щодо передачі в оренду земельної ділянки, чим фактично розпорядилась очисними спорудами, що належать на праві власності позивачу та відповідно порушила приписи ст. 19, 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.24, ч.1 ст.74 Закону України „Про місцеве самоврядування".

Розпорядженням голови суду від 24.03.2014 року у склад колегії для розгляду справи №907/1138/13 Господарського суду Закарпатської області введено суддів - Данко Л.С., Якімець Г.Г.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.04.2014 року.

Згідно розпорядження голови суду від 08.04.2014 року, у зв`язку з перебуванням суддів Данко Л.С., Якімець Г.Г. у відпустці, в склад колегії суддів для розгляду справи №907/1138/13 Господарського суду Закарпатської області введено замість суддів Данко Л.С. та Якімець Г.Г. - суддів Марка Р.І. та Бонк Т.Б.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року відповідачем -2 подано 09.04.2014 року відзив на апеляційну скаргу без номера від 12.03.2014 року, в якому останній проти апеляційної скарги та викладених в ній доводів заперечує повністю, вважає їх необґрунтованими. Просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року у даній справі без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

Згідно розпорядження в.о. голови суду від 05.05.2014 року, у зв`язку з перебуванням судді Бонк Т.Б. у відпустці, в склад колегії суддів для розгляду справи №907/1138/13 господарського суду Закарпатської області введено замість судді Бонк Т.Б. - суддю Данко Л.С.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року відповідач - 1 подав відзив №192/05-02 від 29.04.2014 року на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення місцевого господарського суду є законним, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, просить Львівський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не надано суду жодних доказів перевищення повноважень Солочинською сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення. Окрім цього, у своєму відзиві зазначив, що з позовної заяви та інших матеріалів справи не вбачається розпорядження Солочинською сільською радою нерухомим майном, що належить на праві власності позивачу.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача - 2 підтримали свої доводи та заперечення, а також висловили свої міркування щодо питань, які виникли в ході судового розгляду.

Відповідач - 1 участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що відповідач - 1 належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення по справі, тому судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача - 1.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - 2, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року у справі № 907/1138/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" - без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року затверджено ЗАТ „Кришталеве джерело" (відповідач - 2) проект відведення земельної ділянки площею 0,2232 га, яка розташована за адресою: с. Солочин, ур. Біласовиця для розширення бази санаторію та передано ЗАТ „Кришталеве джерело" (відповідач - 2) в оренду земельну ділянку площею 0,2232 га строком на 49 років за адресою: с. Солочин ур. Біласовиця для розширення бази санаторію.

На підставі даного рішення між Солочинською сільською радою (відповідач - 2) та ЗАТ „Кришталеве джерело" (відповідач - 2) було укладено договір оренди земельної ділянки від 24.03.2008 року, зареєстрований 03.07.2008 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 2124085601-040807070002 (надалі- Договір оренди).

Статею 1 Закону України „Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно пунктів 1.2, 2.1, 2.3 оспорюваного Договору оренди земельної ділянки від 24.03.2008 року, відповідач - 1 передав відповідачу - 2 для розширення бази санаторію в строкове платне користування земельну ділянку в с. Солочин ур. Біласовиця площею 0,2232, кадастровий номер 2124085601:03:00160116.

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає перелік способів, у який позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, серед яких, зокрема, передбачено право особи на звернення до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Кожна особа здійснює своє право на захист на свій розсуд (ст. 20 Цивільного кодексу України). Позивач самостійно визначає та обґрунтовує, в чому полягає порушення його права або інтересу та необхідність їх захисту, обираючи при цьому спосіб захисту задля відновлення свого порушеного права.

За правилами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Господарський суд Закарпатської області дійшов до вірного висновку, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України саме позивач несе тягар доказування наявності у нього цивільного права, а саме: права власності на спірний об'єкт - колодязі каналізаційного колектору очисних споруд, які є одним із конструктивних елементів очисних споруд, та доказування факту порушення такого права у зв'язку з прийняттям оспорюваного рішення та укладенням оспорюваного договору оренди земельної ділянки та існування можливості відновлення такого права саме шляхом визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року про передачу ЗАТ „Кришталеве джерело" (відповідач - 2) в оренду земельної ділянки площею 0,2232 га строком на 49 років за адресою: Свалявський район, с. Солочин ур. Біласовиця та договору оренди земельної ділянки, укладеного між Солочинською сільською радою та ЗАТ „Кришталеве джерело" (відповідач - 2).

Крім цього, колегія суддів враховує, що пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. За правилами ЦК України про визнання правочинів недійсними, договір визнається недійсним з моменту його укладення, крім певного виду договорів, які визнаються недійсними лише на майбутнє та полягають у користуванні послугами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За нормами ст.393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові, і порушує права власника визнається незаконним. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання такого акта, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відтак, позивачами у справах про захист права власності можуть бути власники такого майна, або титульні володільці.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач був зареєстрований рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м.Києва №971 від 23.12.1991 року „Про державну реєстрацію АТ „Укрпрофоздоровниця" відповідно до постанов Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України „Про створення Акціонерного товариства лікувально - оздоровчих установ профспілок України „Укрпрофоздоровниця" від 22.11.1991 року та Правління фонду соціального страхування Української РСР „Про створення Акціонерного товариства лікувально - оздоровчих установ профспілок України „Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 року.

У суді першої інстанції позивач, в обґрунтування набуття ним права власності на колодязі каналізаційного колектору очисних споруд, що за його доводами є невід'ємним конструктивним елементом водоочисних споруд переданих до статутного фонду ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" в складі цілісного майнового комплексу санаторно - лікувального закладу „Квітка полонини" покликався на акт приймання - передачі майна федерації незалежних профспілок України у власність АТ „Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 року, проте не долучив вказаного акта до матеріалів справи. Відтак слід погодитись з висновками колегії суддів господарського суду Закарпатської області, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття в установленому законодавством України порядку та з підстав передбачених законодавством права власності на колодязі каналізаційного колектору очисних споруд.

Копію вказаного акту було долучено позивачем до своєї апеляційної скарги. Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апелянт не навів жодних обґрунтувань та причин неможливості подання ним вказаного доказу до суду першої інстанції.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний акт жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки не містить інформації щодо переліку майна, яке складало цілісний майновий комплекс санаторію „Квітка полонини" на дату складання такого акту.

Метою визнання будь-якого договору недійсним є приведення сторін у первісний стан, тобто застосування реституції. З доводів позивача не вбачається яким же чином скасування оскаржуваних рішення та договору призведе до відновлення його порушених прав.

Посилаючись на норми ч.3. ст.215 Цивільного кодексу України „якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)" апелянт не надає належних доказів у чому полягає його правовий інтерес.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду можуть звертатися юридичні особи та фізичні особи, які в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для визнання договору недійсним слід довести порушення договором положень чинного законодавства та прав чи охоронюваних законом інтересів особи, що звертається із позовом.

Заявивши вимогу про визнання недійсними рішення 21 сесії 3 скликання Солочинської сільської ради від 18.10.2007 року про передачу ЗАТ „Кришталеведжерело" в оренду земельну ділянку площею 0,2232 га в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району Солочинської сільської ради та договору оренди земельної ділянки від 24.03.2008 року, зареєстрованого 03.07.2008 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 2124085601-040807070002, позивач жодним чином не заявляє про спосіб відновлення своїх прав, які вважає порушеними.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду також вважає за необхідне відзначити, що ч.1 ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено термін нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно ст.5 цього ж закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Посилаючись на Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 22 листопада 2005 року, позивач не надав судові належних доказів реєстрації права власності на створене майно. Наслідком реконструкції є створення нової речі (ст.332 Цивільного кодексу України), а відтак, право власності на таке майно підлягає оформленню та реєстрації відповідно до чинного законодавства.

Аналогічно, колегія суддів не бере до уваги і інші подані позивачем докази права власності, а саме: акт приймання - передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 року, технічну документацію на очисні споруди, а сааме: колодязі каналізаційного колектору очисних споруд (акт „государственной приемки зданий (сооружений)" від 25.12.1964 року, паспортизацію будівель санаторію „Квітка Полонини" від 1983 року (до складу санаторію 17 будівель, в тому числі очисні споруди (/пп.12 п. II/ каналізація/ пп.15 п.II), технічний паспорт інженерних споруд від 20.03.1969 року (на стор. 3 якого значиться такий конструктивний елемент як „отстойники"), технічний паспорт на станцію біологічної очистки від 30.12.2013 року та інвентарну справу на очисні споруди № 1680), а також свідоцтво про право власності на будівлі санаторію „Квітка Полонини" від 14.02.2001 року, оскільки за даних доказів не вбачається факт оформлення та реєстрації права власності за ПрАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" на колодязі каналізаційного колектора як складову частину очисних споруд.

Щодо доводів апелянта про порушення вимог ст. 113 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Правового режиму зон санітарної охорони водних об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2024 від 18.12.1998 року, межі зон санітарної охорони водних об'єктів визначаються проектом землеустрою. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Докази встановлення меж санітарної зони на спірній земельній ділянці в матеріалах справи відсутні, відтак такі доводи не можуть прийматися до уваги.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, Львівський апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2014 року у справі №907/1138/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м.Київ, без номера від 12.03.14 року - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи скеровуються в господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 07.05.2014 року

Головуючий-суддя Дякович О.В.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Данко Л.С.