Справа  №  22ц/234 0                                                        Головуючий  у   1   інстанції:   Єзерська   І.В.

Категорія  -  13                                                                                                           Доповідач:   Головчук  С.В.

Рішення

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

19   грудня   2006   року  Апеляційний  суд  Житомирської   області в  складі   :

головуючого  Головчук  С.В. суддів  Павицької  Т.М.,   Миніч  Т.І. при  секретарі  Прищепі  О.А.

з  участю  сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ЗАТ „Агропромислове будівництво і матеріали - фірма „Агробім" (далі ЗАТ „Агробім") до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу  недійсними  та  їх  розірвання

за  апеляційними  скаргами  ОСОБА_1 на  рішення  Житомирського   районного   суду   від   15   червня   2006   ро­ку  та  додаткове  рішення  того  ж  суду  від  17  жовтня  200 6  року,   -

встановив   :

в квітні 2002 року ЗАТ „Агробім" звернулось до суду з по­зовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 5.06.2001 року частини приміщення магазину та від 2.08.2001 року приміщення адміністративно-побутового корпусу, розташова­них АДРЕСА_1. Пози­вач зазначав, що вказані угоди, укладені з ОСОБА_1, не відповідають вимогам законодавства та Статуту товариства. В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював та зміню­вав  підстави  зазначених  вимог.

В жовтні 2005 року ЗАТ „Агробім" заявив вимогу про розі­рвання договорів купівлі-продажу, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання перед позивачем та не внесла кошти до підписання угод. Посилаючись на вимоги ст.ст.151,161,162 ЦК України, просив розірвати договори купів­лі-продажу  від  5.06.2001  року  та  2.08.2001  року.

Рішенням Житомирського районного суду від15 червня 2006 року позов задоволено. Розірвано договори купівлі-продажу укладені між ЗАТ „Агробім" та ОСОБА_1 від 5.06.2001 року частини приміщення магазину та допоміжних споруд та 2.08.2001 року частини приміщення адміністративно-побутового корпусу, розташовані в с. Зарічани по вул.Лісовій Житомирсько­го  району.

Додатковим рішенням того ж суду від 17 жовтня 2006 року в позові про визнання договорів купівлі-продажу недійсними від­мовлено. Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити частину примі­щення магазину та допоміжних споруд загальною площею 7 5 кв.м, частину    приміщення    адміністративно-побутового    корпусу    площею 96,8   кв.м,    розташованих   АДРЕСА_1.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати рішення про розірвання договорів купівлі-продажу та додаткове рішення в частині зобов'язання її звільнити приміщення магази­ну та адміністративного корпусу. Відповідачка зазначає, що суд не прийняв до уваги докази про проведення оплати за придбані об'єкти нерухомості. Суд застосував до спірних відносин норми Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, хоча на час вирішення спору діяв новий ЦК в редакції 2003 року, ст.653 якого передбачає розірвання договору. Вважає висновок суду про невиконання  нею  обов'язку  по  оплаті  майна  безпідставним.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарги підлягають   задоволенню  з  таких  підстав.

Задовольняючи позов ЗАТ „Агробім" про розірвання договорів купівлі-продажу, суд виходив з того, що відповідачка не вико­нала п.п.1.3,2 умов цих угод, оскільки не внесла в повному об­сязі  кошти  за  придбання  об'єктів  нерухомості.

Проте  з  таким  висновком  погодитись  неможливо.

Як видно з матеріалів справи сторони уклали договори купі­влі-продажу, а саме: 5.06.2001 року частини приміщення магази­ну та допоміжних споруд на суму 3000 грн. та 2.08.2001 року частини приміщення адміністративно-побутового корпусу на суму 3013 грн., розташованих АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.3. умов договору від 5.06.2001 року та п.З договору від 2.08.2001 року представник продавця отримав кошти до підписання цих договорів. Крім того, в п.4 договору від 2.08.2001 року зазначено, що представник продавця підтвер­джує факт повного розрахунку за продане приміщення і відсут­ність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру (т.а.с.9,10).

Вказані умови договорів визначені угоди сторонами, підпи­сані ними та посвідчені нотаріально та з підстав невиконання не визнані недійсними. Додаткове рішення Житомирського район­ного суду від 17.10.2006 року про відмову в позові про визнан­ня зазначених угод недійсними сторонами не оспорюється. Тому апеляційний суд не перевіряє законність додаткового рішення в цій  частині.

Відповідно до ст.232 ЦК (в редакції 1963 року), яка регу­лює спірні правовідносини, продавець вправі відмовитись від договору (вимагати його розірвання) , якщо покупець на порушен­ня договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї  встановлену  ціну.

Враховуючи викладене, у суду не було підстав для задово­лення вимог ЗАТ „Агробім" про розірвання договорів купівлі-продажу внаслідок їх невиконання (невнесення коштів, частко­вого  розрахунку).

З огляду на наведене, безпідставним є додаткове рішення в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути ЗАТ „Агробім" куплені приміщення магазину та адміністративно-побутового кор­пусу .

Враховуючи викладене, рішення суду та додаткове рішення в зазначеній  частині  підлягають  скасуванню.

Оскільки  судом  першої   інстанції   обставини   справи  встанов­лені   повно,   по   справі   можливо   ухвалити   нове   рішення   про   відмо­ву  в  позові  про  розірвання  договорів  купівлі-продажу.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,309,314,316,317 ЦПК України, суд  -

Вирішив   :

апеляційні скарги ОСОБА_1 задо­вольнити.

Рішення Житомирського районного суду від 15 червня 2006 року скасувати, додаткове рішення того ж суду від 17 жовтня 2006 року скасувати в частині зобов'язання ОСОБА_1 звільнити частину приміщень магазину та допоміжних споруд, ад­міністративно-побутового  корпусу,   ухваливши  нове  рішення.

Відмовити в позові ЗАТ „Агропромислове будівництво і мате­ріали - фірма „Агробім" до ОСОБА_1 про  розірвання  договорів  купівлі-продажу.

В  решті  додаткове  рішення  залишити  без  змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протя­гом  двох  місяців  з  дня  проголошення.