Справа № 22ц-1763 Головуючий у 1 інст. Гресько В.А.
категорія 42 Доповідач Кашапова Л.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2006 року
Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - Кашапової Л.М.
суддів - Плотіциної Н.А., Омельчука М.І.
при секретарі - Константіновій І.А.
з участю сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду від ЗО червня 2006 року
встановив:
В квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідачки 3330грн. 7 6коп. на відшкодування шкоди, заподіяної нестачею товаро-матеріальних цінностей та судові витрати.
Посилалися на те, що 17.06.2003 року вона, як приватний підприємець, уклала з відповідачкою трудовий договір та договір про повну матеріальну
відповідальність, згідно яких ОСОБА_2 зобов'язалася виконувати роботу по продажу продовольчих та непродовольчих товарів з повною матеріальною відповідальністю за прийнятий на реалізацію товар.
При проведенні інвентаризації в магазині, розташованому в с.Рудня-Іванівська Ємільчинського району Житомирської області була виявлена нестача товаро-матеріальних цінностей на суму 3330грн. 76коп., про що складено акт від 24.02.2005 року. Заподіяні збитки відповідачка в добровільному порядку не відшкодувала.
Рішенням Ємільчинського районного суду від 30.06.2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми матеріального закону, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Розглянувши справу в межах,, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка не надала суду доказів про те, що вона виплатила відповідачці заробітну плату за весь період роботи в сумі 4 625грн.
З таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він суперечить вимогам закону та дійсним обставинам справи.
Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі.
Відповідно до вимог ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями /бездіяльністю/ працівника.
Відповідно до вимог ст.ст.134,135-1 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця 27.04.2000року займалась індивідуальною підприємницькою діяльністю: здійснювали роздрібну торгівлю продовольчими та непродовольчими товарами в магазині, що розташований ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.9,10/.
17.06.2003 року позивач уклала трудовий договір з продавцем ОСОБА_2, який був зареєстрований в Новоград-Волинському міському центрі зайнятості, та письмовий договір про повну матеріальну відповідальність /а.с.З,5/.
При інвентаризації товаро-матеріальних цінностей 24.02.2005 року виявлена нестача товарів на суму 3330грн. 76коп., що підтверджується інвентаризаційними відомостями, актом наслідків та переліком наявних
товарів, складеним особисто відповідачкою /а.с.6-8,19-21/.
За даних обставин, з врахуванням того факту, що відповідачка ОСОБА_2 не заявляла зустрічного позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, висновок суду про те, що вимоги позивачки щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником нестачею товаро-матеріальних цінностей, є безпідставними, не відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
З врахуванням того, що ОСОБА_2 не надала суду документальних доказів про те, що їй були передані на реалізацію товари на суму 12грн.79коп./а.с.8а/, які не були включені в інвентаризаційні відомості, та про те, що при інвентаризації не була врахована здана нею 30.04.2003 року виручка в сумі 670грн., питання про застосування строку позовної давності перед судом не ставила, апеляційний суд вважає, що з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 3330грн. на відшкодування шкоди, заподіяної нестачею товаро-матеріальних цінностей, 150грн. на відшкодування витрат на правову допомогу та 51грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору, а всього 3531грн. 7 6коп.
Керуючись ст.ст.218,303,307,309,314,317 ЦПК України, апеляційний суд -
вирішив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Ємільчинського районного суду від ЗО червня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3330грн. 7 6коп. на відшкодування шкоди, заподіяної нестачею товаро-матеріальних цінностей, 150грн. на відшкодування витрат, на правову допомогу, 51грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору, а всього 3531грн. 76коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.