Справа №22ц-1055 Головуючий по першій
2007 рік інстанції: Литвин М.М.
Суддя доповідач: Лобов О.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Петренка В.М., Акопян В.І.
при секретарі Зеленській О.І.
за участю позивача
відповідача
адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь 6 700 грн. 00 коп. матеріальної шкоди, 15 000 грн. моральної шкоди.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 04 січня 2005 року в м. Лубни сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачці завдані тяжкі тілесні ушкодження. На лікування, консультації, проїзди до лікувальних закладів позивачкою понесені витрати, які відповідач відмовляється компенсувати.
Винними діями відповідача позивачці завдана і моральна шкода.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2007 року позов ОСОБА_3 задоволений частково: стягнуто з
ОСОБА_2 на її користь 3 545 грн. 36 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуті судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши з нього на користь позивачки 190 грн. 60 коп. матеріальної шкоди, 1 000 грн. моральної шкоди.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд безпідставно взяв до уваги численні товарні чеки, надані позивачкою на підтвердження витрат для придбання ліків, хоча необхідність їх придбання не підтверджена відповідними призначеннями лікарів.
Всупереч вимогам закону суд відніс до витрат на лікування благодійні внески позивачки лікувальним закладам.
Окрім того, на думку відповідача, витрати на проїзд явно завищені.
Суд також не звернув уваги, що адвокати, яким сплачено за юридичну допомогу, не приймали участь в розгляді справи.
Нарешті, відповідач стверджував, що визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є несправедливою.
Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги дійшла висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції з наступних підстав:
Відповідно до п.3 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення в разі невідповідності висновків суду обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалося сторонами, що 04 січня 2005 року в м. Лубни сталася дорожньо-транспортна пригода під час якої ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ-2105, д/н НОМЕР_1, здійснив наїзд на ОСОБА_3
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Кримінальна справа відносно ОСОБА_2 закрита на підставі ЗУ «Про амністію».
Встановивши наведені обставини, місцевий суд дійшов вірного висновку про покладення на ОСОБА_2 обов'язку відшкодувати завдану ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, місцевий суд виходив з того, що наданими позивачкою доказами доведені понесені нею витрати на лікування та консультації лікарів в сумі 1 909 грн. 05 коп., на проїзд до лікувальних закладів та до адвоката в сумі 482 грн. 48 коп., витрати на правову допомогу в сумі 1 153 грн. 83 коп.
Вказаний висновок суду всупереч п.3 ч.1 ст. 215 ЦПК України не вмотивований та суперечить наявним в справі доказам.
Так, з матеріалів справи вбачається, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 перебувала на лікуванні у Лубенській центральній міській лікарні з 04 січня 2005 року по 20 січня 2005 року (а.с.76).
Протягом цього періоду часу ОСОБА_3 придбано ліків та необхідних для лікування матеріалів на суму 411 грн. 05 коп., що підтверджується відповідними фіскальними чеками (а.с.90 - 94).
05 січня 2005 року позивачка пройшла огляд в Полтавському бюро судово-медичних експертиз, за що сплатила 21 грн. 28 коп. і це підтверджується довідкою (а.с.99).
В період часу з 04 лютого 2005 року по 17 лютого 2005 року ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М.В. Скліфосовського (а.с.45).
За вказаний період нею придбано ліків та необхідних для лікування матеріалів на суму 586 грн. 53 коп. (а.с.96-98).
На проїзд до м. Полтави та назад до м. Лубни після походження курсу лікування ОСОБА_3 витратила 24 грн. 33 коп. (а.с. 105).
07 червня 2005 року ОСОБА_3 отримала консультацію лікаря Інституту дермакосметології доктора Богомолець (а.с.94), її матеріальні витрати склали - 75 грн. за консультацію лікаря (а.с.99), транспортні витрати - 08 грн. 88 коп. (а.с. 105, 106).
Окрім того, ОСОБА_3 на амбулаторне лікування витратила 262 грн. 50 коп. для придбання ліків (а.с. 101 - 103), на придбання фотознімків - 09 грн. (а.с. 108).
Таким чином, доведений належними допустимими доказами розмір завданої ОСОБА_3 матеріальної шкоди склав 1 398 грн. 57 коп.
Решту наданих ОСОБА_3 документів на обґрунтування її вимог про відшкодування матеріальних витрат, а саме щодо витрат на придбання пального, витрат на телефонні розмови, поїздки до адвокатів, поїздки в м. Полтава, м. Лубни під час перебування на лікуванні у лікарні і таке інше, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони суперечать встановленим обставинам та не доводять того, що саме ці витрати були необхідні і безпосередньо пов'язані з усуненням негативних наслідків, які настали для ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
За надання правової допомоги при розгляді справи ОСОБА_3 сплачено 1 150 грн. (а.с.3З). Відповідно до ст.79 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат, отже місцевий суд безпідставно включив належним чином обґрунтовану суму витрат на правову допомогу до складу матеріальної шкоди.
Компенсація витрат за правову допомогу відповідно до ст. 84 ЦПК України не ставиться в залежність від участі адвоката в судовому засіданні.
За таких обставин 1 150 грн. витрат на правову допомогу підлягають стягненню з ОСОБА_2 як судові витрати.
Колегія суддів не може погодитися з визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2
На думку колегії суддів місцевий суд, визначаючи розмір моральної шкоди, не в повній мірі врахував характер вини ОСОБА_2 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди, вік і матеріальний стан ОСОБА_2
Окрім того, позивачкою не доведені належними доказами її твердження, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, отриманих тілесних ушкоджень, подальшого лікування у неї дійсно розладилося особисте життя, вона втратила роботу і можливість вступити до навчального закладу.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що достатньою та справедливою для компенсації моральних страждань ОСОБА_3 буде сума в розмірі 3 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, і справедливим, тому колегія суддів не знаходить підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2007 року змінити: зменшити суму відшкодування матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 до 1 398 грн. 57 коп., зменшити суму відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 до 3 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 150 грн. витрат на правову допомогу.
В решті рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2007 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.