АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Левенца Б.Б.
суддів - Галушко Л.А., Кварталової A.M.,
при секретарі - Кодінцевої С.В.
за участі позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу і відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення грошей і відшкодування моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди -
встановила:
У березні 2002 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом і уточненнями до нього, в якому зазначила, що в 1998 році ОСОБА_3 позичила у неї 260 доларів США та 650 грн., а у січні 2000 року письмовою розпискою підтвердила вказану заборгованість, проте грошей не повернула до цього часу(а.с. 8, 22). Тому, суму боргу 2033 грн., 590 грн. грошової компенсації заподіяної моральної шкоди, 51 грн. державного мита, 40 грн. за надання правової допомоги, позивачка просить стягнути на свою користь із ОСОБА_3(а.с.2-8,166-167)
У жовтні 2002 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_3 і уточненнями до нього, в якому зазначив, що мав намір придбати у останньої квартиру АДРЕСА_1, передав відповідачці 1200 грн. в рахунок майбутніх платежів, про що вона 24.08.98р. надала письмову розписку, проте угода не відбулась з причин, що ОСОБА_3 не була власником цієї квартири. Оскільки відповідачка тривалий час не повертала гроші, то позивач просить стягнути з неї 3100 грн.(з урахуванням інфляції), 5 000 грн. заподіяної моральної шкоди і поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що з 14.03.00р. до 21.08.02р. відбував призначене йому судом покарання у місцях позбавлення волі, тому не мав можливості звернутись до суду(а.с. 15-17, 167-168, 222)
ОСОБА_3 не заперечуючи факту отримання грошей за письмовими розписками від ОСОБА_1 і ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала і зазначила, що без укладання письмового договору найму фактично передавала квартиру у користування ОСОБА_1 і ОСОБА_5, передані ними гроші вважає оплатою за проживання. Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом до ОСОБА_1 зазначила, що остання тривалий час користувалась квартирою, привела її до нежитлового стану, відмовилась від ії придбання. Тому, 2855,20 грн. матеріальної шкоди, 590 грн. грошової компенсації заподіяної моральної шкоди ОСОБА_3 просить стягнути із ОСОБА_1(а.с. 11, 168-169)
Судом першої інстанції притягнуті до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які підтримали позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відповідно.
Справа розглядалась неодноразово, останнім рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2006 року, поновлено ОСОБА_5 процесуальний строк, позовні
Справа № 22ц-6319/06 Категорія ЦП: 18
Головуючий у першій інстанції Єщенко О.В. Доповідач Левенець Б.Б.
вимоги задоволені частково, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_4 2033 грн. боргу, 51 грн. державного мита, 40 грн. витрат на правову допомогу, а на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_2 3070 грн.( з урахуванням інфляції), 51 грн. державного мита, в іншій частині позовних вимог, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.(а.с. 231-232)
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове, яким ії зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 -відмовити.(а.с.235-237)
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечували проти скарги, яку попросили відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Повідомлення на адресу ОСОБА_3 повернулось із відміткою, що остання за вказаною нею адресою не проживає, а з іншої адреси - без вручення, представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 повідомлений належним чином про що у справі є докази(а.с. 249-252). Відповідно до ч. 5 ст. 76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі, тому колегія суддів вважає повідомлення ОСОБА_3 належним.
Інші особи, повідомлені належним чином про час та місце слухання справи про що у справі є докази(а.с. 245-248) до суду не прибули про причини неявки не повідомили клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду до початку розгляду справи по суті не заявили, тому колегія суддів, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає можливим слухати справу без участі неприбувших.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, враховуючи наступне.
Сторони не заперечують факту та дати складення розписок про отримання грошей у 1998р. і 2000р., тому колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини, які склались між сторонами мають бути врегульовані за вимогами ЦК України(в редакції Закону від 1963 року).
Судом першої інстанції встановлено, що:
20 червня 1998 року ОСОБА_3 склала розписку за якою отримала від ОСОБА_1 гроші в сумі 260 доларів США і 650 грн., а 24 січня 2000 року надала розписку, за якою взяла зобов'язання повернути вказані суми грошей до 1 квітня 2000 року.(а.с.8, 22)
24 листопада 1998 року ОСОБА_3 склала розписку за якою маючи намір продати квартиру АДРЕСА_1 отримала від ОСОБА_5 1200 грн.(а.с.17). Нотаріально-посвідченої угоди купівлі-продажу квартири сторони не укладали.
Із свідоцтва вбачається, що на час укладання розписки у 1998 році, ОСОБА_3 не була власником вищевказаної квартири і набула такого права лише у липні 2004 року(а.с. 114-115) Цих обставин ОСОБА_5 і ОСОБА_3 не оспорюють. Факт особистого складання і підпису зазначених розписок, отримання грошей від позивачів ОСОБА_3 не оспорює, пояснює їх як отримання плати за проживання(а.с. 36,169).
До суду надано ксерокопію іншої розписки(а.с. 38), за якою ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 260 доларів США і 650 грн., як завдаток за купівлю-продаж вищевказаної квартири. Факт підписання цієї розписки, як і намір придбавати цю квартиру ОСОБА_1 заперечує, оригінал цієї розписки суду не надано із посиланням на ії відсутність, тому призначення судової експертизи документа, якій не може бути наданий експерту є недоцільним, а суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання.
Як видно із протоколів судового засідання, за поясненнями сторін, письмовий договір найму(піднайму) вищевказаної квартири між сторонами по справі не укладався. Суду не надано доказів складання акту(або іншого письмового документа) про передачу(повернення) квартири та про ії обладнання, технічний стан, пояснення сторін щодо строків користування квартирою є суперечливими, письмовими доказами по справі не підтверджуються. (а.с. 165-169, 189-191, 217-218, 224-225,229-230).
Об'єктивних доказів того, що збитки і пошкодження квартири, яка належить ОСОБА_3 спричинені ОСОБА_1 до суду не надано і наявності таких судом не встановлено.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 з приводу повернення грошей і заподіяння шкоди квартирі ОСОБА_3 надали суперечливі показання, колегія суддів оцінює їх критично в частині, в якій ці показання не підтверджуються іншими доказами по справі.
Тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ЦК України(1963р.) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також із дій громадян і організацій, які хоч непередбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують права і обов'язки.
Відповідно до ст. 374 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей.
Враховуючи наведені вимоги законодавства і вищевказані обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 фактично виникли правовідносини позики. Це підтверджується копією розписки ОСОБА_3 про ії борг перед ОСОБА_1 з якої вбачається обов'язок відповідачки повернути вказану суму грошей до 1 квітня 2000 року.
Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України і Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. N 762/96 "Про грошову реформу в Україні" грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, стягненню підлягає сума в розмірі 650 грн. і 260 доларів США, що на день ухвалення рішення судом першої інстанції становило разом -1963 грн (650 грн. + 260 доларів США х 5,05 грн. за 1 дол. США за курсом Національного банку України за банківською довідкою)(а.с.256), тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Судом встановлено, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 була попередня домовленість про купівлю-продаж вищевказаної квартири на виконання якої ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 1200 грн., остання їх йому не повернула, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири у порядку встановленому законодавством сторони не укладали.
Тому, колегія суддів приходить до висновку, що передані ОСОБА_5 1200 грн. є авансом, ОСОБА_3 продовжує тримати ці гроші без належних правових підстав і обов'язку останньої на підставі ст.ст. 144, 469 ЦК України(1963р.)повернути вказану суму позивачу, висновок про поважність причин пропуску процесуального строку підтверджується доказами по справі (а.с. 16). Вимоги позивача про повернення авансу з урахуванням індексу інфляції за період із 1998р. по 24.08.2004р. задоволенню не підлягають, оскільки повернення авансу за неукладеним договором, незалежно від строку його повернення не передбачає можливості стягнення суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення на підставі ст. 214 ЦК України(1963р.). Рішення суду першої інстанції в цій частині є помилковим.
Не піддягають задоволенню вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_5, щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, відшкодування моральної шкоди не передбачають, рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним.
Висновок суду першої інстанції про наявність грошових зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 і ОСОБА_2 є помилковим, оскільки такий не підтверджується доказами по справі.
Як видно із матеріали) справи, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 лише були присутні під час, коли ОСОБА_1 і ОСОБА_5 передавали гроші ОСОБА_3, не зазначені вони і у розписках про отримання грошей складених останньою. Та обставина, що отримані ОСОБА_3 гроші були сумісною власністю подружжя ОСОБА_1,ОСОБА_4, а ОСОБА_5 гроші свого часу надала його матір ОСОБА_2 не впливає на права та обов'язки що виникли між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, відповідно. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Інші доводи апелянта не спростовують вищевказаних висновків суду, тому мають бути відхилені.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі вимог ст.. 309, 314 ЦПК України підлягає зміні з ухваленням нового рішення.
Згідно до ст.. 88 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_3 на користь позивачів судові витрати.
Керуючись ст. 88, 303, п. З ч. 1 ст. 307, п.1,4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2006 року змінити, постановити нове рішення, яким:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково і стягнути на ії користь із ОСОБА_3 1963 грн. боргу, 51 (п'ятдесят одна) грн. державного мита, 40 грн. витрат на правову допомогу, а в інший частині позовних вимог ОСОБА_1, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 - відмовити.
Поновити ОСОБА_5 строк на звернення до суду, позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково і стягнути на його користь із ОСОБА_3 1200 грн. авансу, 51 (п'ятдесят одна) грн. державного мита, а в інший частині позовних вимог ОСОБА_5, в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення 2 855,20 грн. матеріальної шкоди завданої житлу, 590 грн. грошової компенсації заподіяної моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
З ухваленням цього рішення, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2006 року втрачає чинність.
Рішення набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.