Справа № 344/12945/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1142/2014
Категорія 55
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.
Суддя-доповідач Шишко А.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Шишка А.І.,
суддів: Матківського Р.Й., Мелінишин Г.П.,
секретаря Вилки І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Банк Форум" про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2014 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ "Банк Форум" про визнання недійсним кредитного договору
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що судом невірно встановлено момент початку перебігу строку позовної давності у даному спорі, внаслідок чого зроблено хибний висновок щодо пропуску строку на звернення з позовом до суду. Відповідно до п.1.1. кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі в сумі 15000 євро терміном до 04.05.2011 року. Дане зобов'язання містить чіткий строк виконання - 04.05.2011 року, а тому строк позовної давності слід відраховувати саме від цього моменту. Враховуючи те, що позов був пред'явлений 19.08.2013 року, то строк позовної давності ним не пропущений.
Суд першої інстанції також необґрунтовано посилається на недоведеність факту недійсності кредитного договору №39/06/14-Z від 05.05.2006 року, проігнорувавши порушення банком положень законодавства про захист прав споживачів та не взявши до уваги жодного доводу позивача щодо дискримінаційності положень договору та дисбалансу становища сторін. Хоча положення спрямовані на захист прав споживачів діють не тільки до моменту укладення самого договору, але й під час його виконання, про що вказано в постанові Пленуму ВСУ №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" та рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011.
В частині 2 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів" наведена інформація, яку банк має повідомити в письмовій формі позичальнику до укладення кредитного договору. Аналогічні вимоги встановлені постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168. Разом з тим, жодна зазначена у переліку інформація, позичальнику до укладення кредитного договору в письмовому вигляді не надавалась.
Крім того, складений банком кредитний договір передбачає тільки наявність прав у банку, не встановлюючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки позичальником при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку банку. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема, дискримінаційними є положення кредитного договору щодо заборони позичальнику надавати гарантії чи поручительства або відчужувати належне на праві власності майно. Несправедливими є умови договору щодо відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки розмір штрафу 25% від суми кредиту є неадекватним по відношенню до порушення, яке потенційно може вчинити позичальник. Також, несправедливим є розмір штрафу в сумі 5000 грн. за кожний випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Тобто, за будь яке порушення, навіть неістотне, може бути застосований штраф в такому значному розмірі. Аналогічно несправедливими та дискримінаційними є положення кредитного договору з приводу правових наслідків у разі збільшення ставки по кредиту та незгоди позичальника із таким збільшенням, які передбачають сплату всього кредиту одночасно.
Вислухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що під час підписання кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, про що свідчать підписи на кожній із сторінок оспорюваного договору, а доказів протилежного зі сторони позивача суду надано не було.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2006 року між ОСОБА_2 та АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", укладено кредитний договір №39/06/14-Z, відповідно до якого позичальнику було надано кредит на споживчі потреби в розмірі 15000 євро зі сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредиту до 04.05.2011 року.
Даний кредитний договір підписаний як ОСОБА_2 так і представником АКБ "Форум", при цьому підписи знаходяться на кожній сторінці.
В пункті 7.2. кредитного договору №39/06/14-Z від 05.05.2006 року зазначено, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов'язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в цьому договорі.
Пунктом 7.7. кредитного договору передбачено, що позичальником отримано до укладення цього договору умови кредитування, відповідно до п.2 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів".
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як роз'яснено в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
В пункті 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 ЗУ "Про захист прав споживачів". Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю.
Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).
Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору згідно ст. 638 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи положення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, саме позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
ОСОБА_2 добровільно підписав спірний кредитний договір, перед цим на власний розсуд обравши фінансову установу в якій планує отримати кредит, що підтверджується його заявкою від 03.05.2006 року, в якій він просив АКБ "Форум" надати споживчий кредит в сумі 15000 євро (.а.с.37). Також, 03.05.2006 року позичальником була оформлена відповідна анкета з зазначенням бажаної суми кредиту, відсоткової ставки, терміну кредитування та валюти кредиту (а.с.38-40). Таким чином, ОСОБА_2 мав два дні до моменту укладення кредитного договору для того щоб врахувати всі ризики (можлива зміна розміру заробітку, підвищення курсу валюти та інше), свої можливості щодо подальшого виконання зобов'язання та наслідки, які наступлять у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору.
Так само, позивачем не було надано доказів того, що кредитор ввів його в оману або надав недостовірну інформацію, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.
Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Представник АКБ "Форум" підготував кредитний договір та зазначив права та обов'язки, як позичальника так і фінансової установи, яка виконала в повному обсязі свої зобов'язання перед позивачем (надала грошові кошти, в подальшому дотримувалась умов договору). У випадку незгоди з обсягом таких прав та обов'язків ОСОБА_2 міг не підписувати кредитний договір, однак він договір підписав та отримав всю суму кредиту на руки одночасно (а.с.41).
А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кредитний договір №39/06/14-Z від 05.05.2006 року укладено з додержанням сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України, їх зміст не суперечить вимогам чинного, на час їх укладення, законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його
моральним засадам. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав визначених законом для визнання недійсним кредитного договору.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суду.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається кредитного договору №39/06/14-Z від 05.05.2006 року, кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 04.05.2011 року і саме з цієї дати, згідно вимог ч.5 ст.261 ЦК України, починається перебіг позовної давності. В той час, як ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду 19.08.2013 року, тобто в межах строку позовної давності. А тому, висновок суду в цій частині є незаконним та необгрунтованим.
Крім того, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України) лише у випадку, якщо буде встановлено, що право позивача насправді було порушене, але він втратив право на його захист судом через пропущення строку на такий захист.
Відтак, оскільки судом не було встановлено порушення вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України при укладенні кредитного договору, то підстав для застосування строку позовної давності у суду першої інстанції не було.
Враховуючи це, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини рішення посилання на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності на звернення до суду, як на підставу для відмови у задоволенні його позову.
Керуючись ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 березня 2014 року змінити.
З мотивувальної частини рішення виключити посилання на пропущення ОСОБА_2 строку позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні його позову.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий А.І. Шишко
Судді: Р.Й. Матківський
Г.П. Мелінишин