УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Шестакової Н.В.

Суддів:                        Летягіної О.В.

Кателіна В.П. При секретарі   Іванові O.K.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3 і страхова компанія «Гарант-Авто», про відшкодування матеріальної і моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сімферопольського районного суду  від 12 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3 і страхова компанія «Гарант-Авто», про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 9769грн. 55коп. (транспортування автомашини 6585 грн., невиплачений НДС 2890грн.35 коп. і транспортні витрати 294 грн. 20 коп.), та моральної шкоди у розмірі 10000грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 червня 2005 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомашина Пежо-206, державний номер НОМЕР_1, яка належить йому на праві приватної власності, було пошкоджено. В цій пригоді винним був визнаний водій ГАЗ-32213 С, державний номер НОМЕР_2, - ОСОБА_3, який був притягнутий до адміністративної" відповідальності постановою Сімферопольського районного суду від 28 липня 2005 року. Власником автомашини ГАЗ-32213С була ОСОБА_2, яка застрахувала його в страховій компанії «Гарант-Авто». Згідно зі страховим актом НОМЕР_3 сума матеріальної шкоди склала 17342грн.10 коп., з яких він отримав 13941грн.75 коп., тобто без урахування НДС. Крім того, суму, витрачену за транспортування пошкодженої автомашини до м.Мінська в розмірі 6585 грн. він сплачував самостійно. Моральну шкоду позивач обґрунтовував тим, що у результаті ДТП був змінений його уклад життя, оскільки замість відпочинку він займався страховими виплатами, відвідував міліцію, різноманітні інстанції, не міг повноцінно відпочивати у період перебування на морі.

Рішенням Сімферопольського районного суду від 12 липня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 9769грн., моральну шкоду у розмірі 1500грн. та 135грн.50коп. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, як постановленого з порушенням вимог матеріального і процесуального закону. При цьому вказує, що страхова сума була виплачена позивачу, а також добровільно вона сплатила йому франшизу в розмірі 510 грн.. Крім того, моральна шкода підлягає стягненню з страхової компанії на підставі вимог ст. 22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

 Справа № 22-6481\06                   Головуючий в 1 інстанції Хмарук Н.С.

                                                                             Доповідач  Шестакова Н.В.

Розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши доповідача, відповідачку та третю особу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд першої 'інстанції виходив з того, що сума 2890грн. 35коп., яка не виплачена позивачу страховою організацією, додаткові витрати позивача щодо транспортування автомашини до Республіки Білорусь у сумі 6585грн., витрати позивача на проїзд до місця постійного проживання у сумі 294грн. 20коп. і моральна шкода у розмірі 1500грн. підлягають стягненню з відповідачки як власника джерела підвищеної безпеки.

Висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Як свідчать матеріали справи, 08.10.2004 року відповідачкою було укладено договір страхування цивільної відповідальності зі страховою організацією „Гарант-Авто" строком на один рік до 07.10.2005 року.

На момент укладення договору діяло Положення про порядок і умови проведення обов"язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, яке затверджене постановою КМУ від 28 вересня 1996 року №1175. Тобто питання про відкодування шкоди з боку страхової організації повинно бути вирішено на підставі зазначеного Положення. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року набрав чинності з 01.01.2005 року, однак не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки договір страхування був укладений на підставі раніше діючого законодавства і не міг передбачати положення нового закону. Тому довід апелянта про порушення норм нового закону є необгрунтований.

За змістом п.З зазначеного Положення відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу, якщо є причинний зв"язок між рухом транспортного засобу і заподіяною шкодою. Тобто під поняттям „пряма шкода" розуміються реальні витрати потерпілого, які пов"язані із ДТП.

У розумінні зазначеної правової норми витрати на транспортування автомашини, яка належала позивачу, до місця постійного проживання позивача необхідно віднести до прямої шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Колегія суддів також дійшла висновку, що фактично страхова організація не сплатила потерпілому всю суму шкоди, яка була нарахована за страховим актом (а.с.11), тому питання відшкодування матеріальної шкоди повинні бути вирішені за участю у справі страхової компанії „Гарант-Авто" у якості відповідача.

Оскільки ця страхова компанія була залучена до справи у якості третьої особи, колегія суддів не може ухвалити нове рішення на підставі ст.309 ЦПК України.

На підставі наведеного рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням вимог п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303,307,п.4 ч.1 ст.311 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду від 12 липня 2006 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до Сімферопольського районного суду.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Справа № 22-6481\06                  Головуючий в 1 інстанції  Хмарук Н.С.                       

Доповідач  Шестакова Н.В.