РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року листопада місяця 07 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відшкодування матеріальної шкоди (додаткових витрат), за апеляційною скаргою ДАТ «Чорноморнафтогаз» на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2006 p., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2005 р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ДТП, задоволено частково. На користь позивача з відповідачів стягнуто в відшкодування матеріальної шкоди солідарно 4 300 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто по 1 000 грн, і судові витрати.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ДАТ «Чорноморнафтогаз» про стягнення з відповідачів солідарно додаткових втрат, пов'язаних із збільшенням цін на ремонт пошкодженого в ДТП автомобіля.

Рішенням суду позов задоволено. На користь позивача з відповідачів стягнуто в відшкодування матеріальної шкоди солідарно 2 640 грн, і судові витрати.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з порушенням судом норм мактеріального права і процесуального закону.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції виходив із безумовної, на його думку, необхідності задоволення позовних вимог про стягнення різниці між сумою, яка була сплачена за виконання робіт, та присудженою раніше судом сумою. Але з таким висновком суду погодитися не можна.

Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Це означає, зокрема, що можливе визначення розміру збитків за цінами на момент виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, хоч би такі роботи виконувалися і після набрання рішенням суду законої сили, і це надає потерпілому право звернутися до суду з позовом про відшкодування різниці між сумою, яка фактично була сплачена і сумою, раніше присудженою судом.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, при розгляді такої справи це ніяким чином не позбавляє суд від необхідності з'ясування наявності таких складових загальної цивільно-правової майнової відповідальності заподіювана шкоди, як причинний зв'язок і вина в зволіканні відшкодування шкоди.

За загальним правилом особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як убачається з матеріалів справи, рішення суду від 26 травня 2005 р. про відшкодування шкоди набрало законної сили 24 жовтня 2005 р. (л.с. 81).

Але позивач звернувся до державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання судового рішення тільки у березні 2006 p.: 01.03.2006 p. і одразу ж, 03.03.2006 р., на підставі такої його заяви було відкрите виконавче провадження (л.с. 43).

Замість використання встановленої законом процедури примусового виконання судового рішення, навіть не звертаючись у встановленому законом порядку до державної виконавчої служби з вимогами про примусове виконання рішення суду, позивач у лютому 2006 р. вже звернувся до суду з вищевказаним позовом про стягнення додаткових витрат, визначивши їх розмір на підставі висновків автотоварознавчого дослідження, складеного у березні 2006 р. (л.с. л.с. 9-17).

Таким чином, позивачем з моменту набрання чинності судовим рішенням у жовтні 2005 р. і до моменту звернення до суду з позовом про відшкодування додаткових витрат не було вчинено ніяких дій, що створювали б необхідні умови для можливості виконання судового рішення, як не надано і доказів, що відповідач ухилявся від примусового його виконання.

Зважаючи на наведене, позов не може бути задоволений, оскільки заподіювач шкоди не зволікав з виконанням робіт.

На підставі вказаного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 319, 323, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2006 р. скасувати та прийняти нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відшкодування матеріальної шкоди (додаткових витрат) відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції у двомісячний строк.

Справа № 22-ц5590/2006

Головуючий

у першій інстанції Шофаренко Ю.Ф.

Доповідач   Новіков Р. В.