Номер провадження 2-а/754/171/14

Справа №754/2586/14-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.05.2014 року Деснянський районний суду м. Києва

в складі: головуючого-судді- Панченко О.М.

при секретарі- Буцко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідачів про визнання дій протиправними щодо перерахунку та виплати одноразової компенсації та щорічної разової допомоги на оздоровлення, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, що діяли на момент належної виплати, та виплатити недоплачені суми за 1996-2013 роки. В своїх вимогах позивач посилається на те, що відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення повинна виплачуватися позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, а тому просить зобов»язати відповідачів також в подальшому нараховувати та виплачувати їй щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Крім того, вважає, що їй неправильно нарахована одноразова компенсація, як інваліду 2 групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 45 мінімальних заробітних плат. Також просить про зобов»язання відповідачів здійснити їй перерахунок, нарахувати та виплатити одноразову компенсацію за втрату годувальника в розмірі 60 мінімальних заробітних плат.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідачів про зобовязання вчинити певні дії в частині визнання дій протиправними та зобов'язання відповідачів провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 1996-2012 роки, - залишено без розгляду.

Позивачка в судове засідання не з»явилася, в своїй письмовій заяві просила суд проводити розгляд справи без її участі.

Представники відповідачів - Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва в судове засідання не з»явилися, в своїх письмових заявах просили розглянути справу без їх участі, а в задоволенні позовних вимог позивачці відмовити.

Вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації і отримує щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 групи, І категорії, що підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Статтею 48 вищевказаного Закону України встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Також розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, що передбачено ч. 7 ст. 48 вищевказаного Закону.

Слід зазначити, що такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення було встановлено ст. 48 Закону України з 06.06.1996 року, відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230\96-ВР до 01.01.2008 року з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" від 28.12.2007 року.

Однак, дію абзацу 2, 4 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року.

З 01.01.2007 року дію зазначених абзаців також було зупинено у відповідності до п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 (у справі № 1-29\2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення дії абзаців 2, 4 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма субєктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, вищевказаним Законом не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом, а надано право розяснення порядку застосування цього Закону.

Суд не приймає до уваги твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки вказані дії Кабінету Міністрів не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та коректують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки ст. 71 Закону встановлює, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Крім того, зазначене право надане Кабінету Міністрів України Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" віл 19.12.2006 року, "Про Державний бюджет України на 2006 рік" в 2006, 2007 роках не було реалізовано жодним належним чином, в порядку, встановленому законом. А поширювати раніше прийняті з цього питання нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є безпідставним та необгрунтованим з огляду на час надання законом відповідного права і час прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Таким чином, суд вважає, що здійснення виплат за 2013 рік, згідно постанови Кабінету Міністрів України є неправомірним, тобто таким, що не відповідає вимогам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а стаття 75 Конституції України встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. А чинним є лише зупинення Верховною Радою України дії ст. 48 Закону України на 2006 рік, яке не було визнане неконституційним.

Також суд і вирішенні справи керується ст. 8 КАС України, відповідно до вимог якої суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом також застосовується принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

Слід зазначити, що Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року регулює відносини, що виникають у звязку з обовязком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинства та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числі заяв до Європейського Суду з прав людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Верховний Суд України в своєму листі від липня 2006 року № 1-5\400 акцентує увагу на тому, що реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Що стосується позовних вимог про виплату одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю, то як було встановлено при розгляді справи, позивач отримала третю групу інвалідності 17.03.1997 року, інформація про виплату одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю по 3 групі інвалідності в Управлінні праці та соціального захисту населення відсутня. При присвоєнні 2 групи інвалідності була призначена різниця між 2 та 3 групами інвалідності одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю на момент встановлення 2 групи 14.10.2002 року в сумі 94 грн. 80 коп. в розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та направлено розпорядження від 05.09.2003 року для виплати до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Як було зазначено представником УПСЗН в письмових запереченнях, інформація про виплату позивачці одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю, як інваліду 2 групи відсутня, оскільки за даним видом компенсації вона не зверталася.

Також, у 2003 році позивачці була призначена одноразова компенсація сім»ям, які втратили годувальника у розмірі 379,30 грн., що був передбачений Кабінетом Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не розглядалось і не приймалось Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними постанов Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 та №836 від 26.07.1996 року. Постанови є чинними і були прийняті у відповідності до ст. 95,116,117 Конституції України, ст.ст. 4,7 Бюджетного кодексу України, ст. 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому позовні вимоги в частині виплати одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю та про призначення та виплату одноразової компенсації сім»ям які втратили годувальника задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також судом приймаються до уваги вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі, як субєкти владних повноважень, не довели правомірність їх бездіяльності.

Щодо позовних вимог стосовно зобов»язання відповідачів перераховувати та виплачувати позивачці щорічну допомогу на оздоровлення в подальшому при зміні мінімальної заробітної плати, то у даному випадку у суду відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, оскільки зазначені вимоги є вимогами на майбутнє.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 99, 100, 104, 161-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постановами Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 та №836 від 26.07.1996 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат по призначенню і виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити дії по перерахунку та виплаті недоплаченої суми ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2013 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату, в розмірі п"яти мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Судові витрати по справі компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: