Справа №2-263/2011 14.04.2014 14.04.2014 14.04.2014

Провадження №22-ц/784/1134/14 Головуючий у першій інстанції Румянцева Н.О.

Доповідач апеляційного суду Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

14 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі:

представника заявника ТОВ «Кей-колект» - Чорнобривець А.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2014 року, постановлену за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

В серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку обґрунтовувало наступним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2011року з ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» стягнуто заборгованості за кредитним договором за №11338691000 від 23 квітня 2008 року в загальному розмірі 305 175 гривень 30 копійок, а також судовий збір у розмірі 1 700 гривень 00 копійок і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень 00 копійок.

18 липня 2011 року назване рішення набуло законної сили і перейшло на стадію примусового виконання, яке здійснюється Ленінським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський відділ ДВС).

19 грудня 2011 року названий відділ державної виконавчої служби на підставі виконавчого листа від 12 серпня 2011 року, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва, відкрив виконавче провадження за номером 30440744 про стягнення з боржника ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства заборгованості за кредитним договором, а також судових витрат.

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» (надалі клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (надалі фактор) уклали між собою дійсний договір факторингу №1, за умовами якого клієнт зобов'язався і передав за гроші у власність фактора право вимоги в обсязі, що належали йому на дату кладення договору, за пакетом кредитних зобов'язань, у тому числі і за кредитним договором №11338691000 від 23 квітня 2008 року.

Посилаючись на виписані обставини, заявник просив суд замінити сторону стягувача за виконавчим провадженням, порушеним на підставі виконавчого листа № 2-263 щодо боржника ОСОБА_5, з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2014 року заяву ТОВ «Кей-Колект» задоволено у повному обсязі.

Інший боржник, ОСОБА_4 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу в якій просить її скасувати, оскільки вона постановлена з порушенням вимог цивільного процесуального права, зокрема ст.378 ЦПК України, і постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження відмовити.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржену ухвалу суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив її з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Замінюючи сторону виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що для цього є законні підстави і ним у повній мірі дотримано вимог процесуального закону, щодо порядку розгляду заяви про таке.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими висновками суду 1 інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч.3 ст.129 Конституції України, ч. 1 ст.14 ЦПК України - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державних влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У зв'язку з цим, виконавче провадження є квінтесенція процесу поновлення порушених прав, повернення грошових коштів, звернення стягнення на майно, торжество правосуддя, реалізація конституційного принципу обов'язковості виконання рішення суду.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження являється завершальною стадією судового провадження і становить собою сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених названим законом.

За умови стрімкого розвитку підприємницької діяльності в Україні, коли відбуваються припинення юридичних осіб в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, а також правового нігілізму громадян - актуальною стала проблема заміни сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження, самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду, невід'ємною стадією процесу правосуддя, а тому виписане правило про правонаступництво розповсюджується і на неї.

А оскільки сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник, то дія виписаного вище правила про заміну сторони виконавчого провадження розповсюджується саме на них.

Правонаступництвом у виконавчому провадженні є заміна однієї зі сторін (стягувана або боржника) з переходом прав його попередника до іншої особи, що раніше не брала участь у виконавчому провадженні.

Підставою правонаступництва є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

В силу пункту 1 частина другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За статтями 512- 514, 1077-1080 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Усі дії правопопередника, вчинені до вступу правонаступника у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відступлення права вимоги може відбуватися як за договором з однойменною назвою, а також, за договорами купівлі-продажу кредитного портфелю, факторингу, цесії.

Якщо узагальнити їх сутність, то під відступленням права вимоги за названими договорами слід розуміти, що одна сторона (клієнт) за плату, у будь-який передбачений договором спосіб, відступає або зобов'язується відступити іншій стороні (факторові) своє право вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору може бути право вимоги до Боржника, щодо сплати загальної суми заборгованості перед кредитором, або таке ж право до його поручителів (майнових поручителів), строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Наведене є актуальним і для договору факторингу.

Відповідно до названих статей, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. 2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

При цьому слід зазначити, що якщо уступка вимоги відбулася на стадії судових тяжб, то заміна сторони відбувається за судовим рішенням, відповідно до правил про процесуальне правонаступництво, які передбачені ст. 37 ЦПК України, якщо ж така заміна проводиться на стадії примусового виконання рішення суду, вона проводиться за ч. 5 ст. 8, ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» і, додатково ст. 378 ЦПК України.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, тобто, припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором, за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.

Таке ж право має і державний виконавець, при здійсненні своїх функцій в процесі здійснення виконавчих дій за виконавчим провадженням.

Правова конструкція викладеної статті однозначно дозволяє проводити заміну сторони у процесуальному правовідношенні в разі вибуття однієї сторони і вступу іншої сторони внаслідок сингулярного (часткового) правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

На підставі ч. 4 ст.11 Закону, у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зважаючи на викладене - звернення з заявою про заміну сторони виконавчого провадження - це не лише обов'язковість вимог закону, але і гарантія своєчасного, повного, реального виконання виконавчого документа.

Згідно з ч.2 ст.378 ЦПК, суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Про прийняте рішення суд обов'язково повідомляє державного виконавця.

Суд, розглянувши заяву (подання) державного виконавця, на підставі ст. 209, 210, 293, 378 ЦПК України, ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», виносить ухвалу про заміну сторони, виконавчого провадження. При цьому текст ухвали повинен суворо відповідати вимогам ст. 19 Закону (вимоги до виконавчого документу), а саме - в ухвалі повинно бути зазначено найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.

Невиконання судом цих вимог унеможливлює примусове виконання у виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ПАТ «Укрсиббанк» є стягувачем (кредитором), а ОСОБА_5 - боржниками по відкритому Ленінським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на підставі виконавчого листа № 2-263 від 12 серпня 2011 року виконавчому провадженню.

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклав з ТОВ «Кей-Колект» договір факторингу №1, за умовами якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги до ОСОБА_5 про виконання нею зобов'язання, за кредитним договором №11338691000 від 23 квітня 2008 року.

У зв'язку з цим фактор - заявник по справі, просив суд замінити сторону виконавчого провадження з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».

Названий договір на день розгляду районним судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження був чинним, а тому районний суд зобов'язаний був задовольнити заяву товариства про заміну сторони виконавчого провадження.

Оскільки районний суд вчинив названу процесуальну дію, і саме з наведених мотивів, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом заяви банку, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженої ухвали, оскільки частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носили формальний характер і не вплинули на результати вирішення справи.

Не може слугувати задоволенню скарги і твердження названої особи, щодо відсутності у ТОВ «Кей-Колект» права на заявлення вимоги про заміну стягувача у виконавчому провадженні, оскільки наданих заявником доказів достатньо для вчинення бажаної товариством дії.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: