Справа № 450/1725/13 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/783/1925/14 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Приколоти Т.І.

суддів Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Брикайло М.В.

з участю ОСОБА_2,ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про надання дозволу на виготовлення проїзного документу неповнолітній дитині та виїзд за кордон, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 грудня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Надано дозвіл на виготовлення проїзного документу дитини для тимчасових поїздок малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди (нотаріально посвідченого клопотання) її матері. Надано дозвіл на тимчасові поїздки малолітньої ОСОБА_6 за межі України без заяви про згоду та супроводу її матері, в супроводі її батька - громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, або в супроводі уповноважених ним осіб.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 У апеляційній скарзі апелянт просить оскаржуване рішення змінити та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що вказане рішення не ґрунтується на вимогах закону, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що позивач перешкоджає їй спілкуватися з донькою. Вона не довіряє позивачу. Батьки та родичі позивача проживають за кордоном, а тому він з донькою можуть залишитись там. Їй не відомо у якій країні, на протязі якого часу, у який період та в супроводі яких осіб дитина буде знаходитись за межами України.

Позивач та його представник, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просять апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст.ст.3,4,15 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Особа повинна довести, що дійсно має права, свободи чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у цивільно-правових відносинах. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається зі змісту частин 2 і 3 статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допустити дій з наміром завдати шкоди іншій особі, а також не допустити зловживання правом в інших формах. Порушення особою наведених положень у відповідності до ч.3 ст.16 ЦК України може бути підставою для відмови судом у захисті цивільного права та інтересу цієї особи. Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України, які обирає позивач за власним розсудом.

Відповідно з ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 червня 2001 року, який розірвано рішенням суду від 7 серпня 2006 року (а.с. 5,6). Вони є батьками дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1. Дитина проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає у АДРЕСА_2. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 березня 2013 року визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_6 та встановлено їй зустрічі з дитиною за місцем проживання останньої у АДРЕСА_1, а саме: перша і третя субота , друга і четверта неділя місяця ( а.с. 11-14). 1 квітня 2013 року позивач направив відповідачу письмове прохання надати нотаріально завірений дозвіл на виготовлення проїзного документу їх дитини ОСОБА_6, необхідний для поїздки дитини за кордон, яке залишилося без відповіді( а.с.8,9). 9 серпня 2013 року орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради надав дозвіл на виїзд за кордон малолітньої ОСОБА_6 без згоди матері ОСОБА_2 ( а.с.43).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Європейської Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків щодо дитини.

Згідно з ч.2 ст.150 та ст.155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною 3 ст. ст. 313 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Статтею 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що оформлення проїзного документу дитини для виїзду за кордон проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків, а за відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Аналогічне положення міститься у п.п. 4-2 Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Згідно з п.18 «Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231, дія якої відновлена з 15 червня 2013 року, оформлення паспорта (проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Задовольняючи позов в частині надання дозволу на виїзд дитини сторін за кордон у супроводі батька без згоди матері, а також, надаючи дозвіл на оформлення у відповідних установах проїзних документів для виїзду малолітньої дитини за межі України без згоди матері, суд першої інстанції виходив з того, що такий дозвіл відповідатиме інтересам дитини, оскільки відповідач (мати дитини) ухиляється від надання добровільної згоди на виїзд дитини за кордон, а також не надала своєї згоди на оформлення у відповідних органах та установах України проїзних для виїзду дитини за межі України без її згоди.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В частині надання дозволу на тимчасові поїздки малолітньої ОСОБА_6 за межі України без заяви про згоду та супроводу її матері, в супроводі її батька - громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, або в супроводі уповноважених ним осіб, зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції вірно керувався приписами ст.ст.7,141,150,155 СК України, відповідно до яких, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини, здійснення батьками своїх прав має ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з ч.2 ст.154 СК України батьки мають право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Згідно ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, проїзний документ дитини є документом, який дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну дитини - громадянина України в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю. Згідно п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річногго віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, а також без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16 - річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відтак, наявність проїзного документу не надає права перетинання державного кордону України особою, яка не досягла 16-річного віку, без дотримання описаної вище процедури (зокрема, за відсутності згоди одного з батьків).

Відповідно до п.1 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31 березня 1995 року, проїзний документ дитини є документом, який посвідчує особу і підтверджує громадянство України особи, на яку вони оформлені і дають право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну при дотриманні інших умов (наявності згоди). Пунктом 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, визначено, що оформлення проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчена нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон.

Колегія суддів вважає, що внаслідок виготовлення проїзного документу для дитини сторін без згоди матері не будуть порушені права дитини та її батьків. У цій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Законодавством України передбачена можливість вивезення дитини за кордон без надання згоди одного з батьків на підставі рішення суду лише за умови зазначення конкретної держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, зазначення осіб, які супроводжують дитину.

Ухвалюючи рішення про надання дозволу на тимчасові поїздки малолітньої ОСОБА_6 за межі України без заяви про згоду та супроводу її матері, в супроводі її батька-громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, або в супроводі уповноважених ним осіб, без зазначення країни, у яку виїжджає дитина, часового проміжку поїздки та її тривалості, а також конкретизації осіб, що супроводжуватимуть дитину, суд ці обставини не врахував, оскільки не зазначив до якої саме країни дозволено виїзд дитини без згоди матері, час та тривалість такої похздки, а також осіб, що супроводжуватимуть дитину (крім батька).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення у зазначеній вище частині не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції не виконано всі вимоги цивільного судочинства, неповно з'ясовано обставини справи, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень. Висновки суду першої інстанції у цій частині, не відповідають обставинам справи, що полягає у помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення у зазначеній частині нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 грудня 2013 року в частині надання дозволу на тимчасові поїздки малолітньої ОСОБА_6 за межі України без заяви про згоду та супроводу її матері, в супроводі її батька - громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, або в супроводі уповноважених ним осіб, - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: