У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 квітня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Ковалевича С.П.
суддів: Шеремет А.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до житлово-комунального підприємства «Галицьке» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за несвоєчасність розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Перевіривши докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу.
В обґрунтування скарги вказує, що підприємством внаслідок порушення вимог Галузевої Угоди та законів їй недораховано заробітну плату: за 2011 рік - 8659,00 грн. за 2012 рік - 3029, 83 грн., всього 11688,83 грн. Крім того, у наказі №52-к від 15.08.11р. про надання їй щорічної відпустки за 2011рік не обумовлено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога не виплачена.
Вказує, що судом необґрунтовано відмовлено в оплаті надурочних робіт та компенсації за два дні щорічної основної відпустки. Роботи виконувались нею за розпорядженням керівника підприємства, проте без додержання умов і порядку залучення до них. А в порушення вимог ст.6 Закону України «Про відпустки» підприємством було відмовлено в наданні 2 днів щорічної основної відпустки.
Вважає, що розмір середнього заробітку за несвоєчасність проведення розрахунку у день звільнення за період з 25 вересня 2012 року по 31 жовтня 2013 року складає 35 180,90 грн.
Крім того, стверджує, що їй завдано моральної шкоди, так як постійно порушувалось її право на своєчасне отримання винагороди за працю, а незаконне звільнення, психологічний тиск, фактичне недопущення до роботи в останні дні перед звільненням призвели до погіршення її стану здоров'я, моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків.
Безпідставним вважає і посилання суду на пропуск тримісячного строку звернення за захистом своїх трудових прав.
Посилаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 01 грудня 2010 року працювала у ЖКП «Галицьке» на посаді юрисконсульта. 24 вересня 2012 року була звільнена із займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.
У наказі №80-к від 01.12.2010р. про прийняття на роботу позивач розписалася про те, що ознайомлена з наказом, умовами праці, вимогами ст.ст.29, 38 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за несвоєчасність розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що положення галузевої угоди на підприємства, які при її підписанні не були представлені хоча б однією із сторін, не діють безпосередньо і не є обов'язковими; посадовий оклад юрисконсульта було встановлено у двосторонньому порядку, за погодженням з ОСОБА_1, а тому порушень вимог ч.4 ст.97 КЗпП України та ст.22 ЗУ «Про оплату праці» не встановлено, як і не встановлено, у відповідності до ст.117 КЗпП України, вини відповідача у невиплаті ОСОБА_1 належних сум у день звільнення, а тому відсутні підстави і для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
На підтвердження таких висновків в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст.97 КЗпП України та ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених ч.1 ст.15 Закону України «Про оплату праці».
Частиною 4 ст.97 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Судом встановлено, що сторонами трудового договору - працівником ОСОБА_1 та роботодавцем ЖКП «Галицьке» був погоджений розмір оплати праці при прийомі на роботу - 1303 грн., в подальшому - в Колективному договорі - п.4 розділу V та Додатком 4 до Колективного договору - оклад фахівцю встановлений 1303 грн.
Крім того, працюючи на підприємстві, ОСОБА_1 отримувала щомісячні надбавки до заробітної плати, що стверджується відповідними наказами керівника підприємства. При отриманні заробітної плати, ОСОБА_1 інформувалась про розмір нарахованих та належних їй до виплат сум.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що підприємством внаслідок порушення вимог Галузевої Угоди та законів їй недораховано заробітну плату, а також про не надання матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки, оскільки апелянт ознайомлювалася з усіма наказами, що стверджується її підписами та не подавала відповідної заяви про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегія судів вважає безпідставними і посилання в апеляційній скарзі на необґрунтовану відмову в оплаті їй надурочних робіт, оскільки те що ОСОБА_1 залучалась до надурочних робіт та робіт, які не обумовлені трудовим договором не підтверджено жодними доказами всупереч ст.60 ЦПК України.
Спростовується наявними в матеріалах справи доказами і твердження апелянта про невиплату їй компенсації за два дні щорічної основної відпустки, зокрема встановлено, що у вересні 2012 року підприємство нарахувало ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 468 грн. за 5 днів, в які вона не працювала, що перевищує розмір компенсації за невикористані 2 дні щорічних відпусток - 118 грн. 58 коп., то при звільнені сума компенсації не враховувалась.
Враховуючи те, що судом не встановлено порушень законних прав працівника, то у відповідності до положень ст.237-1 КЗпП України не вбачається підстав для відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Доказів на спростування висновку суду про пропущення ОСОБА_1 строків звернення до суду за захистом своїх трудових прав, остання не надала, не вбачається їх і в матеріалах справи.
Таким чином, доводи апелянта, які викладені в його апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, з якими погоджується і колегія суддів.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини по справі, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.307, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони по справі мають право оскаржити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня проголошення ухвали апеляційної інстанції в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: С.П. Ковалевич
Судді: А.М.Шеремет
С.С.Шимків