Єдиний унікальний номер 253/15350/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2446/2014

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Осипчук О.В.

суддів Смєлік С.Г., Ткачук С.С.

при секретарі Біляєві М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 20 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в :

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 20 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено у повному обсязі: на користь позивачки з відповідача стягнуто 239790 гривень та судовий збір у розмірі 2397 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи у повному обсязі вимоги ОСОБА_3 виходив з того, що розписка, ( а.с.50 ) про те, що ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_3 30 тисяч доларів США є підтвердженням укладання між сторонами договору позики, не спростована відповідачем. За таких обставин у суду немає сумнівів щодо дійсності зобов»язання відповідача перед позивачем.

З рішенням суду не погодився відповідач, представником якого - ОСОБА_2 та подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що рішення суду підлягає скасуванню оскільки не відповідає положенням ст. 213 ЦПК України, так як суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, не сприяв повному об»єктивному та неупередженому її розгляду.

23 квітня 2013 року Центрально-Міським судом м. Горлівки було оголошено вирок, яким вона- ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2,3,4 ст. 190 КК України.

Під час розгляду кримінальної справи був допитаний ОСОБА_4, який пояснив що передавав гроші для обміну ОСОБА_3, проте суму у розмірі 210000 грн. не отримав і має наміри цю суму вимагати саме від неї. ОСОБА_3 не може вимагати від неї ці кошти, оскільки вони їй не належать. В поясненнях ОСОБА_3 у залі суду по кримінальній справі так і ОСОБА_4 річ не йшла про її чоловіка ОСОБА_1 ОСОБА_3 намагалася виступати в ролі потерпілої та стягнути з неї кошти у розмірі 210 000грн., а коли в неї не вийшло, вдалася до цивільних тяжб при тому, що ніколи кошти ОСОБА_1 не надавала. Факт передачі саме їй коштів у розмірі 210000 грн. ОСОБА_3 підтвердила особисто та аналогічний висновок зробив суд. Вищезазначене вказано у вироку від 23 квітня 2013 року і у відповідність до частини 4 ст. 61 ЦК України вирок, набравши чинності по кримінальній справі є обов»язковим для суду, який розглядає цивільну справу. ОСОБА_3 не є потерпілою у справі, вирок суду не оскаржувала. Виходячи з вищенаведеного, стає очевидним, що при розгляді цієї справи позивачеві необхідно було залучати до участі її - ОСОБА_2 як третю особу на стороні відповідача, або це потрібно було зробити суду з огляду на обставини справи та винесений вирок від 23 квітня 2013 року. Зазначені обставини можуть бути підтверджені лише вироком суду та безпосереднім дослідженням матеріалів справи, викликом в суд ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які б підтвердили куди ОСОБА_3 використала ці гроші. В порушення ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки свідкам, проігнорував їх участь в обставинах, пов»язаних із грошима. Просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення яким у задоволені позову відмовити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити,рішення суду касувати у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити.

Представник позивачки - ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги. просив її відхилити. а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої та другої 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. У листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

В матеріалах справи ( ас.50 ) знаходиться копія боргової розписки, оригінал якої знаходиться в матеріалах кримінальної справи і цю обставину сторони не заперечували.

Як убачається з розписки, яка була складена ОСОБА_1, то останній взяв у борг у ОСОБА_3 30 ( тридцять ) тисяч доларів США які зобов»язався повернути до 14 січня 2010 року.

Посилання представника відповідача - ОСОБА_2 на те, що фактично гроші її чоловіку ОСОБА_1 позивачкою ОСОБА_3 не передавалися, оскільки це гроші належать ОСОБА_4, який передав їх ОСОБА_3 для обміну на долари США, які вона отримала від ОСОБА_3 для обміну, проте їй не повернула. З цих підстав ОСОБА_3 не може бути позивачем, оскільки ці гроші їй не належать. Саме ці обставини були встановлені в суді при розгляді кримінальної справи.

Так, згідно частини 4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі,що набрав законної сили,або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов»язкові для суду що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та вчинені вони цією особою.

Вироком Центрально-Міського суду м. Горлівки від 23 квітня 2013 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого статтями 2,3,4 190 ЦК України

Проте, з вироку суду не вбачається, що гроші, які ОСОБА_1 30 грудня 2009 року взяв у борг у ОСОБА_3 є тими грошима, які його дружина - ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 для обміну і їй повернула.

Тобто, угода укладена 30 грудня 2009 року у письмовому вигляді - розпискою є чинною. Вона не визнана судом не дійсною, а тому підстав не вважати розписку належним доказом боргових обов»язків ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 не має.

У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст.307,308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 20 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді