Головуючий суду 1 інстанції - Євтіфієв В. М.

Доповідач - Медведєв А. М.

Справа № 432/5486/13-ц

Провадження № 22ц/782/967/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Медведєва А. М.,

суддів: Дмитрієвої Л. Д., Лозко Ю. П.,

при секретарі - Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 03 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння», третя особа - ОСОБА_3, про поновлення строку, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Шахтобуріння», третя особа - ОСОБА_3, про поновлення строку, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому після уточнення позовних вимог просив суд поновити йому місячний строк звернення до суду з позовом як такий, що пропущений з поважних причин; поновити його на роботі на посаді прохідника 4-го розряду з повним робочим днем під землею ТОВ «Шахтобуріння» з 25 травня 2013 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2013 року по 21 серпня 2013 року (день звернення до суду з позовом) у розмірі 3762 грн. 92 коп.; стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, посилаючись на те, що з 27 лютого 2013 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею. 28 травня 2013 року його було звільнено з роботи з 25 травня 2013 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак заява про звільнення за власним бажанням ним відповідачу подана не була. Крім того, він був звільнений з роботи в період тимчасової непрацездатності, оскільки з 27 травня 2013 року перебував на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності. При цьому він намагався врегулювати спір у досудовому порядку, звернувшись до Територіального управління Держгірпромнагляду України в Луганській області та Територіальної інспекції праці в Луганській області, внаслідок чого ним був пропущений місячний строк звернення до суду з позовом, причини пропуску якого він вважає поважними.

Оскаржуваним рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 03 лютого 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з рішенням суду не згоден, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу та позов ОСОБА_2 такими, що підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27 лютого 2013 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем на підставі безстрокового трудового договору, працюючи прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею (а. с. 4).

Відповідно до наказу № 153/к від 28 травня 2013 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи з 25 травня 2013 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 33).

Як вбачається з довідки ТОВ «Шахтобуріння» № 891 від 13 листопада 2013 року середня заробітна плата ОСОБА_2 за період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року складає 1268 грн. 82 коп. (а. с. 45).

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У суді першої інстанції сторони визнали, що ОСОБА_2 була подана заява про звільнення його з роботи за власним бажанням, яка 28 травня 2013 року була забрана ОСОБА_2 у відповідача, про що працівниками відповідача був складений відповідний акт від 28 травня 2013 року, що свідчить про те, що позивач ОСОБА_2 не мав наміру звільнятися з роботи за власним бажанням.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині незаконності звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, оскільки на підставі заяви позивача про звільнення з роботи за власним бажанням відповідач мав право розірвати з ним трудовий договір тільки за наявності заяви самого працівника і тільки після спливу двох тижнів з дня її подання у випадку, якщо позивач наполягав на розірванні трудового договору. З урахуванням дій ОСОБА_2, який забрав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, що свідчить про його небажання розривати з відповідачем трудовий договір, тобто за відсутності такої заяви, ТОВ «Шахтобуріння» було не вправі видавати наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. При цьому судова колегія враховує, що позивач був звільнений з роботи з 25 травня 2013 року, в той час як наказ про його звільнення № 153/к від 28 травня 2013 року (а. с. 33) був виданий лише через три дні, тобто заднім числом, а також в період тимчасової непрацездатності позивача, який перебував на лікарняному з 27 травня 2013 року (а. с. 6, 7).

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, копія наказу про звільнення з роботи була отримана ОСОБА_2 20 червня 2013 року (а. с. 33-зв.). Таким чином, місячний строк звернення до суду з позовом спливав 22 липня 2013 року.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як на підставу поважності причин пропуску місячного строку звернення до суду з позовом ОСОБА_2 посилався на те, що він намагався вирішити спір про поновлення на роботі у досудовому порядку шляхом звернення до Територіального управління Держгірпромнагляду України в Луганській області та Територіальної інспекції праці в Луганській області, що підтверджується копіями листів від 12 липня 2013 року (а. с. 12, 13). За таких обставин судова колегія вважає поважними причини пропуску ОСОБА_2 місячного строку звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим цей строк підлягає поновленню.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що особа, права якої порушено під час звільнення, одночасно з вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна заявити і вимогу щодо скасування незаконного правового акту, тобто наказу про звільнення. При цьому суд враховував, що ОСОБА_2 у своїй позовній заяві посилався на незаконність виданого відповідачем ТОВ «Шахтобуріння» наказу № 153/к від 28 травня 2013 року про його звільнення, але вимог щодо його скасування не заявляв, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи те, що рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню, при наявності такого рішення підприємство повинно скасувати наказ про звільнення працівника з роботи як незаконний, а іншим наказом поновити його на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції не мав права відмовляти позивачу у задоволенні позову з тих підстав, що ним не було заявлено вимогу про скасування незаконного наказу про звільнення. За таких обставин судова колегія вважає обґрунтованими і доведеними вимоги ОСОБА_2 щодо поновлення місячного строку звернення до суду з позовом, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працював у ТОВ «Шахтобуріння» на посаді прохідника 4-го розряду з повним робочим днем під землею, його середній заробіток за два останніх місяці роботи складав 1268 грн. 82 коп. Середньоденний заробіток складав 42 грн. 28 коп. = 1268 грн. 82 коп. : 30 днів. Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2013 року по 21 серпня 2013 року становить 89 днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2013 року по 21 серпня 2013 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 3762 грн. 92 коп. (42 грн. 28 коп. х 89).

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому судова колегія враховує, що незаконним звільненням ОСОБА_2 відповідачем була заподіяна моральна шкода, яка полягає у відчутті тривоги та дискомфорту, внаслідок втрати роботи як засобу для існування, у зв'язку з чим позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення нормальних життєвих зв'язків, а тому з урахуванням незначного часу тривалості моральних страждань (з дня незаконного звільнення, тобто з 25 травня 2013 року, по день звернення до суду з позовом - 21 серпня 2013 року), вимог розумності та справедливості судова колегія вважає за необхідне позов ОСОБА_2 в цій частині задовольнити частково і стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача 500 грн.

Враховуючи те, що висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону і спростовуються доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Крім цього, відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року судовий збір за звернення до суду з позовом у розмірі 243 грн. 60 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 88, 303, 307, 309, 314, 316, 367 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 03 лютого 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння», третя особа - ОСОБА_3, про поновлення строку, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з позовом як такий, що пропущений з поважних причин.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді прохідника 4-го розряду з повним робочим днем під землею Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» з 25 травня 2013 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2013 року по 21 серпня 2013 року в розмірі 3762 грн. 92 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» в дохід держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: