ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"23" січня 2014 р.справа № 811/2788/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 811\2788\13-а за позовом приватного підприємства «ДВФ» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомленя - рішеня,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ДВФ» (далі ПП «ДВФ») 29.08.2013 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000162207 від 15.08.2013 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 12084 грн., в т. ч. за основним платежем - 9667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2417,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставність висновків відповідача викладених в акті перевірки, щодо нікчемності спірного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких відповідач визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000162207 від 15.08.2013 року.

Постанова суду мотивована тим, що висновок відповідача про нікчемність вчинених позивачем з ТОВ «Т&V» правочинів носить характер припущення. Встановлені судом обставини справи свідчать про реальний характер спірних господарських операцій, тому висновок відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання не підтверджується.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 ЦК України в момент вчинення правочину з ТОВ «Т&V», який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені цим правочином.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Т&V» (код 23727499 за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт №9/11-23-22-07/31704029 від 02.08.2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього в розмірі 9667 грн., а саме за березень 2013 року.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням ПП «ДВФ» до складу податкового кредиту за березень 2013 року податку на додану вартість в сумі 18 221,00 грн., до складу якого включено, зокрема, ПДВ у сумі 9 666,67 грн. за податковою накладною виданою ТОВ "Т&V" по придбанню запасних частин, на підставі договору (а.с.25-26, 60-63).

Згідно акту відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями, які здійснені на підставі нікчемних правочинів, без мети реального настання правових наслідків, так як контрагентом є підприємство, що має ознаки фіктивності.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000162207 від 15.08.2013 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 12084 грн., в т. ч. за основним платежем - 9667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2417,00грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України..

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Т&V» укладено договір купівлі-продажу від 26.03.2013 року б№ предметом якого є придбання автозапчастин до спецтехніки та авто техніки (а.с. 39). Згідно видаткової накладної № 27\03-2013 від 27.03.2013 року ТОВ «Т&V» передало позивачу зазначені автозапчастини (а.с. 28). Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено відповідно до виставленого рахунку-фактури №26\03-2013 від 26.03.2013 року в безготівковому порядку, що підтверджується платіжним дорученням (а.с.71-72).

Окрім того, за змістом акту ПП "ДВФ" займається ремонтом і технічним обслуговуванням машин і устаткування промислового призначення (а.с.13).

Придбаний товар позивачем було транспортовано за допомогою належного на праві власності директору підприємства транспортного засобу (Vivaro 2.5D вантажопасажирський-В) (а.с.64-65).

Також, на підтвердження використання придбаного товару у господарській діяльності, позивачем надано в повному об'ємі докази, що свідчать про оприбуткованість та використання в ремонтах техніки та агрегатів, придбаних запчастин (а.с.84-204).

В свою чергу, згідно договору оренди ПП "ДВФ" має у користуванні приміщення, яке слугує для зберігання придбаного товару (а.с.67-70).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Т&V», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Разом з тим, доводи які відповідач зазначив в апеляційній скарзі про те, що ТОВ «Т&V» ніякої фінансово-господарської діяльності за зазначений у акті період часу не проводила, оскільки немала в наявності ані складських приміщень, транспортних засобів, та іншого устаткування, є безпідставними, оскільки висновок діяльності контрагента позивача здійснювався за аналізом матеріалів податкової звітності останнього, без фактичної перевірки.

Між тим судом першої інстанції вірно встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Т&V» на момент видачі податкових накладних, був зареєстрований платником податку на додану вартість та був юридичною особою, не обмеженою будь-яким чином щодо здійснення господарської операції з купівлі-продажу, а тому відповідно до вимог п. 201.8 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України мав обов'язок нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган посилався на частину 5 статті 203 ЦК України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, перевіряючими особами в Акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Між тим встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що при укладенні договорів купівлі-продажу автозапчастин між позивачем та ТОВ «Т&V», його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і вони спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. Тому суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 811\2788\13-а - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим