Справа № 2-713/2007 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 грудня 2007 року                                                                             місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого - судді Поповича С.С. з участю секретаря Черкес У.О. адвоката ОСОБА_7.

сторін по справі : позивача ОСОБА_1, представника відповідачаОСОБА_5. ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3,ОСОБА_4 згідно з яким позивач просить постановити рішення яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартириАДРЕСА_1 від 16 серпня 2005 року на основі дії ст. 230 Цивільного Кодексу України та трьох витягів реєстру прав власності від 11 серпня 2005 року, виданих Івано-Франківським ОБТІ, видача яких визнана неправомірною постановою Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2006 року та витягу з єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна виданого 16 серпня 2005 року Першою держнотконторою міста Івано-Франківська і видача якого постановою суду від 21 лютого 2007 року також визнана неправомірною, визнати діїОСОБА_3 по приховуванню відОСОБА_4 в п. 8 договору купівлі-продажу від 16 серпня 2005 року наявності судового спору по квартирі АДРЕСА_1 неправомірними та злочинними, -

установив:

Представник відповідачаОСОБА_5. позову не визнав та по суті спору вважає, що спірний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Більш детальніше свою позицію виклав у поданому суду письмовому запереченні на позов.

Відповідачі ОСОБА_2., ОСОБА_3 в судові засідання не прибули, хоч про день та час слухання справи судом були повідомлені. Відповідачка ОСОБА_2. надала довіреність відповідачу ОСОБА_3. вести її справи, а відповідач ОСОБА_3 подав суду заяву про слухання справи у його відсутності, зазначивши що заявлені вимоги не визнає.

Вислухавши сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він у лютому 2004 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3 про витребування майна і в порядку забезпечення вказаного позову судом було накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1. Проте, незважаючи на вказану заборону відповідачі по вказаному позову відчужили зазначену квартиру відповідачу по справі ОСОБА_4..

Свою позицію обґрунтовує змістом ст. 55 ч. 2 Конституції України, ст. ст. 230, 659, 660 Цивільного Кодексу України.

Копія ухвали судді Івано-Франківського міського суду від 23 лютого 2004 року підтверджує, що разом з іншими питаннями в ході підготовки до слухання іншої цивільної справи за позовом позивача до вказаних відповідачів було накладено заборону відповідачам ОСОБА_2. та ОСОБА_3. відчужувати вказану вище квартиру ( а.с. 5 ).

З копії договору купівлі-продажу квартири від 16 серпня 2005 року вбачається, що ОСОБА_2. та ОСОБА_3 дійсно продали, а ОСОБА_4 купив квартируАДРЕСА_1 (а.с. 9).

Дійсно у провадженні суду є інша цивільна справа за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про витребування майна ( а.с. 4,5,10-12 ).

Позивач з приводу неправомірних дій тих чи інших державних органів ( нотконтори, ОБТІ ) звертався до суду з окремими позовними заявами і вони вирішені з винесенням постанов, що вступили в законну силу. Зокрема, постановою Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2006 року визнано дії Івано-Франківського ОБТІ по видачі витягів з реєстру прав власності на рухоме майно на відчуження вказаної квартири неправомірними ( а.с. 78 ), постановою суду від 21 лютого 2007 року визнано неправомірними дії Першої Івано-Франківської міської нотаріальної контори щодо внесення 16 серпня 2005 року до Єдиного реєстру заборон на відчуження об"єктів нерухомого майна запису про відсутність заборони на відчуження зазначеної вище квартири та зобов"язано нотконтору внести запис до вказаного реєстру про наявність такої заборони (а.с. 79-80).

Згідно зі змістом п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28 квітня 1978 року з наступними змінами та доповненнями, угода може бути визнана недійсною лише з підстав передбачених законом, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов"язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до змісту ст.ст. 10,11,57-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. І виходячи з цих вимог закону позивач повинен був доказати, що є ті чи інші обставини підтвердження яких в суді відповідно до тієї чи іншої конкретної норми закону ( статті Цивільного Кодексу України ) тягне за собою визнання спірної угоди недійсною.

Єдине, що дійсно знайшло своє підтвердження в ході слухання справи, це той факт, що нотконтора внесла зміни у відповідний реєстр заборон на відчуження квартири і тому було проведено її відчуження ОСОБА_4. незважаючи на наявність заборони на таке згідно з зазначеною вище ухвалою судді від 23 лютого 2004 року.

Ст. 55 Конституції України на яку посилається позивач передбачає, що кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав в тому числі і до суду. Проте підстав для визнання угоди недійсною не передбачає.

Ст. 230 Цивільного Кодексу України передбачає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша ст. 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним.

Проте, у всякому випадку, вимогу про визнання такої угоди недійсною по цій підставі може ставити інша зі сторін по договору, а не будь-хто з інших осіб, хоч би вони і мали певні претензії ( в тому числі і боргові ) до сторони яка допустила обман. Тому давати більш детальний аналіз доказам в цій частині суд не вбачає потреб.

Ст.ст. 659, 660 Цивільного Кодексу України підстав для визнання угоди недійсною не передбачають.

Ст. 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку передбаченому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Але укладенням спірного договору інтереси позивача порушено не було, відповідачі ОСОБА_2. та ОСОБА_3 його особисто в оману не ввели. А той факт, що він на випадок задоволення його позову про витребування майна мав би можливість за рахунок цієї квартири погашати заборгованість не може бути підставою для задоволення заявленої вимоги. Тим більше, що своїм рішенням від 28 грудня 2007 року суд тільки частково задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про витребування майна, йому присуджено повернути тільки те майно котре було виявлено в натурі і котре йому вже фактично передано, грошової компенсації за інше майно не стягнуто. Тобто накладену заборону на відчуження спірної квартири слід було б зняти виходячи з результату вирішення вказаного вище спору про витребування майна.

При викладених вище обставинах немає і підстав визнавати дії ОСОБА_3. по приховуванню від ОСОБА_4. в п. 8 договору купівлі-продажу від 16 серпня 2005 року наявності судового спору по квартирі АДРЕСА_1 неправомірними. Тим більше, що спір був не по квартирі, а по іншому майну. А визнавати дії злочинними суд може тільки при постановленні обвинувального вироку, а не при вирішенні цивільного спору.

На підставі викладеного, ст.ст. 3,10,11,57-61 ЦПК України, ст.ст. 230,659,660 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 208-218 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3,ОСОБА_4 згідно з якою позивач просить постановити рішення яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартириАДРЕСА_1, від 16 серпня 2005 року на основі дії ст. 230 Цивільного Кодексу України та трьох витягів реєстру прав власності від 11 серпня 2005 року, виданих Івано-Франківським ОБТІ, видача яких визнана неправомірною постановою Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2006 року та витягу з єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна виданого 16 серпня 2005 року Першою держнотконторою міста Івано-Франківська і видача якого постановою суду від 21 лютого 2007 року також визнана неправомірною, визнати діїОСОБА_3 по приховуванню відОСОБА_4 в п. 8 договору купівлі-продажу від 16 серпня 2005 року наявності судового спору по квартирі АДРЕСА_1 неправомірними та злочинними - відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.