490/6825/13-ц

РІШЕННЯ

іменем України

20 серпня 2013 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі

головуючого судді - Прохорова П.А.,

при секретарі - Крикливенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Південна товарна біржа про визнання договору купівлі-продажу майна дійсним, -

встановив:

20 червня 2013 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з вказаною позовною заявою та просив суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21.09.1998 року що укладено між сторонами з тих підстав, що на час укладення договору діяло законодавство, яке не вимагало нотаріального посвідчення такого договору і тому він не був нотаріально посвідченим та на сьогоднішній день вважається таким, форма укладення якого не дотримана, що перешкоджає реалізації прав позивача як власника. Посилаючись на те, що всі умови вказаного договору виконані сторонами в повному обсязі та на діюче законодавство, позивач просив позов задовольнити.

В судове засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, суд в порядку статті 169 ЦПК України за згодою позивача ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що 21.09.1998 року між ОСОБА_1, покупцем, та ОСОБА_2, продавцем, якому предмет продажу, земельна ділянка належав на праві власності на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 01 грудня 1995 року №4-6119, уклади на Південній товарній біржі договір купівлі - продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Судом встановлено, що всі зобов'язання за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.09.1998 року його сторонами виконані у повному обсязі - покупцю було передано у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, а продавцю передані грошові кошти за продане майно.

Відповідно до п. 18 «г» Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема шляхом визнанням прав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Враховуючи викладене, та те, що підстави для того, щоб вважати вказаний договір купівлі-продажу не чинним та недійсним (підстави викладені в ст. 203 ЦК України) судом не виявлені, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивачем не заявлені вимоги про відшкодування судового збору за розгляд справи, у суду відсутні підстави для покладення витрат на відповідача, разом з тим суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися в подальшому з заявою для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 88, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, ст. 203, 204, 215,ч.2 ст. 220 ЦК України, ст. ст. 152, 158 ЗК України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Південна товарна біржа про визнання договору купівлі-продажу майна дійсним - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу №9234, що укладено на Південній товарній біржі 21 вересня 1998 року, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 - дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0607 га розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва.

Суддя Центрального районного суду

м. Миколаєва П.А. Прохоров