РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

16 квітня 2014 року Справа № 918/2/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Огороднік К.М. ,

судді Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача 1 - не з'явився

відповідача 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.14 р.

у справі № 918/2/14 (суддя Бережнюк В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна"

до відповідача 1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія"

про стягнення в сумі 118 422 грн. 79 коп.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду Савченка Г.І. від 15.04.2014 року у складі судової колегії було здійснено заміну суддів Крейбух О.Г., Юрчук М.І. на суддів Огороднік К.М., Тимошенко О.М.

в с т а н о в и в:

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 р. у справі № 918/2/14 (суддя Бережнюк В.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" до відповідачів: 1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 2 товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" задоволено частково. Підлягає до стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" 108 677 грн. 28 коп. - основного боргу, 658 грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 1 578 грн. 76 коп. - 3% річних, 2 239 грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору. Підлягає до стягнення солідарно з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" 1000 грн. 00 коп. основного боргу. В частині позовних вимог про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" - 6507 грн. 81 коп. пені відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами існують господарські відносини згідно договорів № 15411 від 01.10.2011 р. та від 01.01.2012 р. з однаковими умовами.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено факт поставки товару згідно умов договору від 01.01.2012 р. на суму, яку просить стягнути з відповідача 1, оскільки не вказав, за якою конкретною накладною згідно умов договору відповідач 1 отримав товар та не розрахувався за нього.

Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла по договору № 1511 від 01.01.2012 р., в якому вказані конкретні умови поставки та оплати товару, стягнув суму, що виникла з поставки товару в межах інших відносин, що існували між сторонами, в яких відповідач 1, ще не є боржником.

Посилаючись на ст.174 Господарського кодексу України скаржник зазначає, що в межах позадоговірних відносин щодо поставок товару відповідач 1 не є боржником, оскільки не настав момент оплати товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що 01.01.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір дистрибуції № 15411 (надалі - договір). Згідно п.14.7 договору, після його підписання всі попередні переговори, переписка, попередні угоди та протоколи про наміри, які стосуються цього договору, втрачають юридичну силу. Те, що договір дистрибуції від 01.10.2011 р. втратив чинність підтверджується тим, що часткову оплату за видатковою накладною АТ-0014957 (19.06.13) на суму 4213,42 грн. було проведено відповідно до банківської виписки від 13.08.2013 р. на суму 45000,00 грн. де вказано призначення платежу - плата за товар згідно договору від 01.01.2012 року. Позивач зазначає, що у видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи бухгалтерією товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" помилково вказано, що товар постачається на виконання договору дистрибуції від 01.10.2011 року.

Крім того позивач зазначає, що між товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не було позадоговірних відносин, а той факт, що при оплаті за поставлений товар, як призначення платежу вказувався не договір а відповідна видаткова накладна, означає, що відповідач 1 визначив, що ці кошти повинні піти саме для оплати цього поставленого товару. Крім того, борг, який стягнуто з відповідача 1 виник на підставі поставленого товару по видатковим накладним в яких в умовах продажу помилково вказано договір від 01.10.2011 р. замість договору від 01.01.2012 р.

Відповідач 2 товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" не подав відзив на апеляційну скаргу, в судові засідання явку представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Так, ухвали апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду та про відкладення розгляду справи, надіслані за наявною у матеріалах справи адресою - м.Рівне, вул. Князя Володимира, 112А, повернуті поштовим відділенням із відміткою про закінчення терміну зберігання /а.с. 138-139, 162-164 у т.2/. Отже, відповідач 2 обізнаний про розгляд даного спору господарським судом.

Враховуючи, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Тому невручення процесуального документа, направленого судом стороні за належною адресою, та повернення рекомендованої кореспонденції поштою по закінченню терміну зберігання не свідчить про невиконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників процесу про вчинення процесуальних дій, оскільки матеріали справи містять докази вчинення судом необхідних дій, направлених на завчасне повідомлення сторін, зокрема, відповідача 2 про час і місце розгляду справи.

Позивач подав письмове клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Сторони не забезпечили явку представників у судове засідання.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення на /а.с. 159-164 у т.2/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено наступне.

У судових засіданнях місцевого господарського суду представники позивача та відповідача 1 підтвердили, що між товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено два договори дистрибуції під номером № 15411 від 01.10.2011 р. та від 01.01.2012 р. з однаковими умовами. Однак, копія договору від 01.10.2011 р. до матеріалів справи представниками сторін не подана.

Копія договору дистрибуції від 01.01.2012 року, укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (Дистрибутор) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (Постачальник) міститься на /а.с. 10-14 у т.1/. Згідно предмету останнього Постачальник зобов'язується передати на умовах цього договору продовольчу продукцію у власність Дистрибутора, а Дистрибутор зобов'язується прийняти товар у власність та сплатити за нього обумовлену грошову суму, згідно видаткових накладних.

За умовами пунктів 9.2. та 9.4. договору розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку Дистрибутора на рахунок Постачальника, які вказані у цьому договорі. Дистрибутор зобов'язується оплачувати конкретну партію товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання товару, що підтверджується видатковими накладними. Пунктом 10.1. договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, Дистрибутор сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.01.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (Поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (Кредитор) укладено договір поруки /а.с. 15-16 у т.1/. Згідно п.п. 2.1., 2.2. останнього підставою зобов'язання, забезпеченого порукою за цим договором, є майнові зобов'язання Боржника (Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1) по оплаті товарів, що поставляються Кредитором Боржнику згідно усної домовленості та видаткових накладних. Предметом вищезазначених договірних зобов'язань є поставка Кредитором Боржнику товару, за що останній має сплачувати ціну поставленого товару Кредитору.

За умовами п.3.1. договору поруки відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 5.1 договір поруки набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року. Останній підписаний уповноваженими особами товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" та скріплений відбитками печаток сторін.

Отже, матеріали справи свідчать, що між сторонами існували господарські відносини щодо поставки товарів, що підтверджується належними та допустимими доказами.

На підтвердження позовної вимоги про стягнення заборгованості позивач надав видаткові накладні: АТ-0014957 від 19.06.2013 р., АТ-0014963 від 19.06.2013 р., АТ-0015540 від 26.06.2013 р., АТ-0015543 від 26.06.2013 р., АТ-0015542 від 26.06.2013 р., АТ-0015544 від 26.06.2013 р., АТ-0015560 від 26.06.2013 р., АТ-0015546 від 26.06.2013 р., АТ-0015664 від 26.06.2013 р., АТ-0016051 від 03.07.2013 р., АТ-0016052 від 03.07.2013 р., АТ-0016053 від 03.07.2013 р., АТ-0016167 від 03.07.2013 р., АТ-0016567 від 10.07.2013 р., АТ-0016568 від 10.07.2013 р., АТ-0016639 від 10.07.2013 р., АТ-0016670 від 10.07.2013 р., АТ-0016582 від 10.07.2013 р., АТ-0018154 від 31.07.2013 р., АТ-0018155 від 31.07.2013 р., АТ-0019233 від 14.08.2013 р., АТ-0020196 від 28.08.2013 р., АТ-0020198 від 28.08.2013 р., АТ-0020199 від 28.08.2013 р., АТ-0020206 від 28.08.2013 р. /а.с. 64-81 у т 1/. У даних накладних у графі "Умова продажу" міститься інформація, що продаж здійснюється на підставі договору №15411 від 01.10.2011 р.

Станом на 31.07.2013 р. сторонами було проведено звірку взаємних розрахунків. Згідно підписаного позивачем та відповідачем 1 акту звіряння початкове сальдо становило 90 172 грн. 18 коп., сальдо кінцеве та відповідно борг фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перед товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" станом на 31.07.2013 р. становив 118 351 грн. 07 коп./ а.с. 62 у т 1/. Після цього позивачем було поставлено товар відповідачу 1 згідно накладних АТ-0019233 від 14.08.2013 р., АТ-0020196 від 28.08.2013 р., АТ-0020198 від 28.08.2013 р., АТ-0020199 від 28.08.2013 р., АТ-0020206 від 28.08.2013 р. (перелічені вище) на загальну суму 36 326 грн. 18 коп. А відповідач 1 в свою чергу здійснив оплату за товар в сумі 45 000 грн. 00 коп., що підтверджено банківською випискою від 13.08.2013 р. /а.с. 85-86 у т.1/. Таким чином, заборгованість фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перед позивачем по оплаті товару згідно перелічених вище накладних склала 109 677 грн. 28 коп.

Отже, на час вирішення спору судом заборгованність в сумі 109 677 грн. 28 коп. підтверджена доказами у справі, не спростована відповідачем/скаржником, тому позовна вимога про стягнення цієї суми боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин. Згідно з ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів сплати боргу відповідач 1 суду не подав.

Щодо позовної вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" 1000,00 грн., колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1,2 ст. 554 ЦК України).

Доказами, наявними у справі, підтверджується, що 01.01.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (Поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (Кредитор) укладено договір поруки, за п. 2.1. якого підставою зобов'язання, забезпеченого порукою за цим Договором, є майнові зобов'язання Боржника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по оплаті товарів, що поставляються Кредитором Боржнику згідно усної домовленості та видаткових накладних. За умовами п.3.1. договору поруки відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" про стягнення з відповідача 1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 108 677 грн. 28 коп. - основного боргу, 658 грн. 94 коп. - інфляційних втрат та 1 578 грн. 76 коп. - 3% річних, та стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 - 1 000 грн. 00 коп. - основного боргу.

Щодо стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 6507 грн. 81 коп. пені, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Крім того, відповідно до ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідачу 1 на суму боргу в розмірі 109 677 грн. 28 коп. позивачем нараховано пеню в сумі 6 507 грн. 81 коп.

Відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Всупереч вищевказаному сторонами не надано належних та допустимих доказів дотримання вимоги щодо письмової форми забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, а саме пені. Зокрема, не надано договір №15411 від 01.10.2011 р., на який сторони покликаються у накладних на поставку товару у даному випадку. Відтак, не вбачається можливим встановити, чи була в останньому обумовлена пеня, її розмір та умови нарахування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 р. у справі № 918/2/14 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 року у справі № 918/2/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 918/2/14 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.