ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 902/1147/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6, 4. ОСОБА_7

на рішення та постановугосподарського суду Вінницької області від 10.09.2013 Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2013

у справі902/1147/13

за позовом до про1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6, 4. ОСОБА_8, 5. ОСОБА_7 Товариства з обмеженою відповідальністю "Екран-Сервіс" визнання права на відмову від одностороннього правочину

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 звернулися до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання за ними права на відмову від одностороннього правочину про їх вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екран-Сервіс" (надалі - ТОВ "Екран-Сервіс").

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.09.2013 (суддя Матвійчук В.В.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 (судді: Савченко Г.І., Миханюк М.В., Павлюк І.Ю.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просять прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 16, 116, 148, 210, 214 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх, відповідно до підпункту 1.10 пункту 1 Статуту ТОВ "Екран-Сервіс" зі змінами, зареєстрованими реєстраційною палатою Вінницької міської ради від 30.12.2003, учасниками товариства є 23 особи, зокрема, позивачі в справі.

Відповідно до пункту 5.4 Статуту ТОВ "Екран-Сервіс" учасник може вийти з товариства, попередивши про це інших учасників не пізніше ніж за 2 місяці до дня виходу.

Протягом 2004-2005 років ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 (позивачі в справі) подали нотаріально посвідчені заяви про відступлення належної їм частки в статутному фонді і майні ТОВ "Екран-Сервіс" учаснику цього ж товариства ОСОБА_9 та про вихід з товариства.

У липні 2007 ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7 нотаріально оформили та подали загальним зборам ТОВ "Екран-Сервіс" заяви про відмову від відступлення належної їм частки в статутному фонді і майні ТОВ "Екран-Сервіс" учаснику цього товариства ОСОБА_9 та про відкликання своїх заяв про вихід з ТОВ "Екран-Сервіс".

Згідно з рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом від 21.08.2007 № 10, вирішено взяти до уваги та погодитися з рішенням учасників (зокрема, позивачів в справі) про вихід з товариства та передачу належних їм часток іншому учаснику товариства ОСОБА_9 тощо. 29.08.2007 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства; моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Так, відповідно до статті 148 ЦК України (у редакції на момент виникнення спірних відносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Указане право закріплено також у статті 116 ЦК України, статті 88 ГК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства".

За висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14.03.2011 у справі № 3-12гс11, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства; при цьому, заява учасника товариства про його вихід із товариства з обмеженою відповідальністю потребує нотаріального посвідчення.

Чинним законодавством не передбачено право учасника товариства відмовитися від використаного ним раніше права вийти з товариства (нотаріально оформлена заява, подана до товариства). Вихід учасника з товариства зумовлює припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. Правовим наслідком виходу учасника є виникнення у товариства обов'язків щодо здійснення з ним розрахунків на його вимогу.

Зокрема, відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції на момент виникнення спірних відносин) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про вихід позивачів зі складу учасників товариства в установленому порядку.

Господарські суди також з урахуванням приписів статей 1, 12 ГПК України, статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України дійшли обґрунтованого висновку, що заявлена позивачами вимога про встановлення певного факту (визнання за ними права на відмову від односторонніх правочинів про їх вихід з товариства) не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки вказана вимога є встановлення факту, що має юридичне значення; цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків господарських судів, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України.

Отже, суди попередніх інстанцій у порядку статей 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно і повно розглянули в судовому процесі всі обставини справи, дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у справі № 902/1147/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10.09.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 у справі № 902/1147/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк