ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю  представників сторін:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду  міста Києва від 10.07.2008 р. у справі № 4/88 (суддя: Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. (судді: Андрієнко В.В., Вербицька О.В., Малетич М.М.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 25975,55 грн. орендної плати з урахуванням індексації,  805,49 грн. пені; стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету 259,75 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позов третьої особи задоволено: стягнуто з відповідача на користь третьої особи 47741,7 грн. боргу, 477,42 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не  погоджуючись  із  зазначеною постановою,  відповідач  звернувся  до Вищого господарського суду України  з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню,  виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди, 27.11.2002 р. позивач  та відповідач уклали договір оренди  індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (нежитлового приміщення) (надалі –договір). Відповідно до умов п.1.1 договору позивач (орендодавець) передає через балансоутримувача, а відповідач (орендар) приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, в тому числі виробничі приміщення цеху № 8, площею 4571 м2 для виробничих потреб орендаря.

Згідно п. 3.1 договору, орендна плата встановлюється на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України та становить за базовий місяць (травень 2002 року) 4834 грн. (без ПДВ).  Сторони  у п. 3.3 договору погодили наступний порядок сплати орендної плати, яка щомісячно коригується на індекс інфляції: не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, 70 відсотків орендної плати без ПДВ перераховується до державного бюджету, 30 відсотків орендної плати з ПДВ сплачується балансоутримувачу (третій особі). Відповідно до п. 5.2 договору, відповідач зобов’язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно п.10.1 договір укладено строком на 5 років з моменту підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення.

03.02.2003 р. Державне підприємство "Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів" (балансоутримувач) та відповідач підписали акт приймання-передачі орендованих приміщень.

Господарськими судами на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що відповідач всупереч умовам договору систематично не сплачував орендну плату позивачу і третій особі. Наслідком порушення договірних зобов’язань відповідачем стало утворення у нього заборгованості по орендній платі перед позивачем на суму (з урахуванням індексації) 25975,55 грн. та перед третьою особою –на суму 47741,7 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог позивача та третьої особи, суди обох інстанцій визнали необґрунтованими посилання відповідача на невикористання орендованого приміщення з незалежних від нього причин, що  на думку скаржника звільняє його від плати  за оренду, оскільки зазначена причина –відключення електроенергії у зв'язку з несплатою, не є підставою  для звільнення від плати в розумінні змісту ст. 762 Цивільного кодексу України.

Окрім того,  господарські суди зазначили, що у відповідності до вимог чинного законодавства України, балансоутримувач направляв на адресу відповідача попередження про часткове припинення постачання електроенергії у зв’язку зі значною заборгованістю відповідача за послуги по спільному використанню технологічних мереж балансоутримувача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з даними висновками господарських судів і вказує на відсутність підстав для звільнення орендаря від слати орендної плати, оскільки, згідно п. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підстави звільнення наймача від орендної плати встановлено ч. 6 ст. 762 ЦК України, та яка передбачає звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використано через обставини, за які він не відповідає.

Визначення в якості таких обставин результатів господарської діяльності відповідача за його правовідносинами з третіми особами (за договором про постачання електричної енергії) суперечить ст. 286 ГК України; інших обставин, які б не залежали від діяльності відповідача та позбавляли б його можливості користуватися орендованим майном, судом не встановлено.

Окрім того, необґрунтованими є посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарськими судами при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі не взято до уваги наявність підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь третьої особи 17423,57 грн. заборгованості по орендній платі, оскільки, на дану суму відповідачем було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 06.03.2007 р. у справі № 10/70 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів третьої особи, відносно якої була порушена процедура банкрутства. У цій частині дана ухвала залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 р.

Враховуючи наведене та дати надсилання скаржником на адресу третьої особи заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог (14.05.2007 р., 07.06.2007 р., 14.06.2007 р., 27.07.2007 р., 10.08.2007 р.), господарський суд касаційної інстанції зазначає, що суди правомірно не прийняли до уваги дані заяви в якості доказів частково погашення відповідачем заборгованості з орендної плати перед третьою особою.

Посилання скаржника на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2008 р. у справі № 3/83 є безпідставним, оскільки зазначена постанова скасована постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2008 р.

За  таких  обставин,  апеляційний  господарський  суд  дійшов правомірного висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано і законно задовольнив позовні вимоги позивача та третьої особи щодо стягнення заборгованості по орендній платі.

Проте, дійшовши вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення платежу,  господарські суди обох інстанцій не звернули уваги, що пеня обрахована за рік, у той час як відповідно до частини шостої ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано; розрахунок індексу інфляції та відсотків здійснено позивачем без урахування строку позовної давності.

Крім того, під час розгляду даної справи місцевий господарський суд припустився порушень норм процесуального права.

Зокрема, як правомірно зазначає скаржник у касаційній скарзі, місцевий господарський суд в порушення вимог процесуального законодавства, розглянув не всі заявлені позовні вимоги. Зазначивши у резолютивній частині рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд не вказав на подачу заяв позивача та третьої особи про збільшення позовних вимог та не  вирішив питання щодо їх прийняття.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 26 ГПК України треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору, повинні на загальних підставах подати позов до однієї або двох сторін, про прийняття якого та вступ третьої особи у справу з таким статусом суд виносить відповідну ухвалу. Однак, з матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд, в порушенні вимог ст.ст. 4-2, 26 ГПК України, ухвалу про залучення Державного підприємства "Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів" в якості третьої особи з самостійними вимогами виніс на підставі відповідного клопотання позивача, не отримавши позовної заяви від третьої особи. При цьому, в порушенні вимог ч. 2 ст. 26 ГПК України, судом не вирішено питання про прийняття позовної заяви третьої особи. Суд апеляційної інстанції на вищезазначені порушення уваги не звернув та доводи скаржника не спростував.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог ст.ст. 84, 105 ГПК України, приймаючи рішення суд першої інстанції в рішенні, а апеляційний господарський суд в постанові повинні вказати обставини справи, встановлені судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими суд відхилив доводи та клопотання сторін, законодавство, яким суд керувався. Проте, оскаржувані рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів у даній справі зроблені в порушення ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а прийняті господарськими судами у даній справі рішення та постанова не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України  касаційна  інстанція  не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені  у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу  одних  доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

З огляду на викладене, рішення господарського суду  міста Києва від 10.07.2008 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. у справі № 4/88 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну  скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду  міста Києва від 10.07.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. у справі № 4/88 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя                                                                                  Н. Дунаєвська

                                                                                                                                                                               Судді          :                                                                                                 М. Михайлюк

                                                                                                       Н. Мележик