УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 р.Справа № 820/6463/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Лаптій О.Ю.,

представника позивача Якимової І.І.,

представника відповідача Ковальчука Т.О.,

прокурора Мухи А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. по справі № 820/6463/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, за участю Прокуратури Харківської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Сіріус-1", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 25.06.08 р. № 0000070843/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 року, позовні вимоги задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові від 25.06.08 р. № 0000070843/0, стягнуто з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (61166, м. Харків пр. Леніна, 20, код ЄДРПОУ 32239577, 3 (три) грн. 40 коп. - судового збору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2013 року вищезазначені судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування прийнятого рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не було встановлено правові підстави та повноваження на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" до адміністративного суду з даним позовом, а також чи є оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що породжує саме для ТОВ "Сіріус-1" настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливає на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 25.06.2008 р. №0000070843/0.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме вимог абз.3 п.п. 1.3 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006 р. №398-V, п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Прокурор також просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між НАК "Надра України", ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" і ТОВ "Сиріус-1" укладений Договір про спільну діяльність № 17-2000 від 19.05.2000 р.( зі змінами та доповненнями) метою якого є геологічна розвідка та науково-дослідна розробка окремих блоків свердловин № 17, № 19 та № 151 Сахалінського родовища Харківської області. У процесі здійснення геологічного вивчення та науково-дослідної розробки учасниками за Договором про спільну діяльність № 17-2000 здійснюється видобуток природного газу з подальшою його реалізацією на промислових споживачів.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові проведено документальну невиїзну перевірку з питання правильності нарахування рентної плати за видобуті природний газ і газовий конденсат за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року по договору про спільну діяльність № 17-2000 від 19.05.2000року, укладеного між ТОВ "Сіріус-1", НАК "Надра України", ДП НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія".

За результатами перевірки складено акт № 1375/43-010-580310445 від 25.06.2008 року, в якому визначено порушення позивачем п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 30.11.2006 року з урахуванням вимог п. 4 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 22.03.2001 року.

На підставі зазначеного акту Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000070843/0 від 25.06.2008 року, в якому донараховано податкові зобов'язання по рентній платі за видобуту нафту, природний газ і газовий конденсат в сумі 8 851 049,10грн., в тому числі 5 900 699,40грн. основний платіж та 2 950 349,70грн. штрафні санкції.

Позивач, не погодившись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ТОВ "Сіріус-1" були всі підстави, передбачені чинним законодавством України, ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. та довіреністю б/н від 13.05.2008 р. для звернення до адміністративного суду з даний адміністративним позовом, оскільки ТОВ "Сіріус-1" є оператором спільної діяльності за ДСД №17-2000 від 19.05.2000р. на підставі якого позивачу було надано повноваження і права щодо ведення спільних справ Учасників ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р., а у відповідача не було законних підстав здійснювати донарахування позивачу податкових зобов'язання зі сплати рентної плати за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат за 2007 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

На час виникнення та існування спірних правовідносин діяв Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII в редакції Закону України від 22.02.2006 р. № 3456-ІV (далі - Закон № 1251-XII), яким визначалися принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1251-XII, встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону № 1251-XII, будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Одним із принципів побудови та призначення системи оподаткування, закладених у Законі № 1251-XII, згідно з статтею 3 цього Закону, є принцип єдиного підходу, зміст якого полягає у забезпеченні єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Також, ч. 3 ст. 1 Закону № 1251-XII встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1251-XII, розуміється обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Стаття 4 Закону № 1251-XII дає визначення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) як юридичних і фізичних осіб, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що не можуть встановлюватися у Прикінцевих положеннях законів України про внесення змін до деяких законів з питань оподаткування, а тим більше у Порядках, затверджених актами Уряду України, податки і збори (обов'язкові платежі), платники таких податків і зборів (обов'язкових платежів), об'єкти оподаткування, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі їх ставки, строки та порядок їх сплати, тощо, оскільки це порушує норми Закону України № 1251-XII, в тому числі порушує загальні засади побудови та призначення системи оподаткування, до яких Законом України № 1251-XII віднесено принцип «єдиного підходу».

Крім того, ст. 14 Закону України № 1251-XII містить вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і в п. 9 до них віднесені «рентні платежі». Відповідно до п. 7 ст. 1 вказаного Закону, податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» застосований термін «рентна плата», який у ст. 14 Закону України № 1251-XII не передбачений. Отже «рентна плата» не може вважатись податком, збором, обов'язковим платежем, оскільки її справляння не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», як це вимагає норма ч. 7 ст. 1 цього Закону; вона введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», який вносить зміни до законів про оподаткування і сам по собі не є законом про оподаткування, як цього вимагає ч. 8 ст. 1 Закону «Про систему оподаткування»; ставки та механізм її справляння встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», який вносить зміни до законів про оподаткування і не є законом про оподаткування та Постановою КМУ № 256, тобто нормативними актами, які не є законами про оподаткування, як це передбачає ч.3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування».

Визначення поняття, розмірів та порядок сплати рентних платежів за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат в Україні, контроль за правильністю їх обчислення і сплати та відповідальність платників таких платежів були встановлені Законом України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» від 05.02.2004 р., дія якого у 2004 - 2006 рр. зупинялася законами України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» № 1801-IV від 17.06.2004 р., «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-IV від 23.12.2004 р., «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. На 2007 рік дію Закону України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» зупинено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» № 398-V від 30.11.2006 р. Крім того, зазначеним Законом встановлено, що у 2007 р. суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату і нафти на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, вносять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до Державного бюджету України рентну плату за природний газ, нафту і газовий конденсат у зазначених в ньому ставках із застосуванням коригуючого коефіцієнта, який визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та враховує динаміку зміни цін на нафту по відношенню до встановленого цим порядком базового періоду.

Оскільки у постанові Кабінету Міністрів України № 1850 від 29.12.2006 р. відсутня будь-яка інформація про те, що вона прийнята саме на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006 р. №398-V, судом першої інстанції зроблений правильний висновок щодо відсутності підстав пов'язувати ці нормативні акти, на виконання вимог п. 3 Розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» № 398-V від 30.11.2006 р. Кабінетом Міністрів України не прийнято відповідного нормативного акту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 22.03.2001 р. був затверджений Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, який поряд з іншими положеннями визначав: платників рентної плати (п. 2); об'єкт оподаткування (п. 3); порядок визначення рентної плати (відповідно до обсягу видобутої вуглеводневої сировини) з врахуванням застосування коригуючого коефіцієнту (з посиланням на постанову КМУ № 599 від 04.04.2000 р.) (п. 4); порядок складання податкових розрахунків (п. 6); порядок сплати авансових платежів рентної плати до Державного бюджету (п. 7); порядок остаточної сплати рентної плати за звітний період (п. 7); місце сплати рентної плати (за місцезнаходженням корисних копалин) (п. 7); відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність внесення до Державного бюджету рентної плати (п. 8); контроль за правильністю обчислення, своєчасністю внесення до Державного бюджету України рентної плати (п. 9).

Оскільки ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування, не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування, тому постанови Кабінету Міністрів України, які є підзаконними нормативними актами, не можуть вважатися законами про оподаткування.

Термін «рентна плата» введено Указом Президента «Про встановлення рентної плати за нафту, природний газ, що видобуваються в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України № 256, її ставки запроваджені законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і вона визначена в якості платежу до загального фонду державного бюджету, а порядок та умови її сплати визначені законами та нормативними актами України, які не є законами України про оподаткування. Таким чином «рентна плата» згідно з класифікацією доходів бюджету, яка передбачена Бюджетним Кодексом України, відноситься до інших неподаткових надходжень.

Закон України «Про систему оподаткування», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006 р. та постанова Кабінету Міністрів України № 256 від 22.03.2001 р., якою затверджений Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, припускають неоднозначне, множинне трактування порядку регулювання справляння зборів (обов'язкових платежів), а саме рентної плати за видобуті в Україні нафту, природний газ і газовий конденсат у 2007 році, тобто виникає конфлікт інтересів.

В п. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на наведене, за правилами наведеної норми відповідач, здійснюючи перевірку позивача щодо рентної плати за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат за 2007 р. повинен був застосувати положення ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» та не мав законних підстав здійснювати донарахування позивачу податкових зобов'язання зі сплати рентної плати за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат за 2007 р.

Вищезазначені обставини спростовують доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції приписів абз.3 п.п. 1.3 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006р.», невірного застосування положень п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», безпідставності висновку про те, що рентна плата не є податковим зобов 'язанням.

Також, колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги та вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано застосовано норми матеріального права, а саме ст. 19 Господарського кодексу України та положення Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом», газодобувні підприємства HAK «Нафтогаз України», HAK «Надра України», ВАТ «Укрнафта» та інші господарські товариства, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, а також господарські товариства, понад 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» реалізують природний газ власного видобутку (у тому числі видобутий у процесі виконання договорів про спільну діяльність) виключно HAK «Нафтогаз України», що здійснює реалізацію зазначених обсягів природного газу суб'єктам господарювання, які мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, для потреб населення.

Разом з тим, згідно з умовами ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. в редакції Додаткової угоди від 16.01.2003 року, спільною господарською метою Сторін визначено, зокрема, реалізацію та постачання видобутої та придбаної вуглеводневої сировини (природного газу, газового конденсату, нафти, пропан-бутану та ін.) з метою отримання прибутку. При цьому TOB «Сіріус-1» як Уповноважена сторона Договору - оператор спільної діяльності, зобов'язаний реалізовувати видобуту вуглеводневу сировину (природний газ, газовий конденсат, нафту, пропан-бутан та ін.). Внески і частки Сторін складають наступну пропорцію: частка ДП «Полтавнафтогазгеологія» HAK «Надра України» - 30%, частка TOB «Сіріус-1» - 70%.

Згідно з умовами ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. в редакції Додаткової угоди №202/07 від 27.07.2007 р., саме Оператор (TOB «Сіріус-1») вчиняв правочини від імені Учасників, пов'язані з веденням Спільної діяльності, в порядку, визначеному даним Договором, та виконував інші дії, спрямовані на виконання даного Договору в межах наданих повноважень, в тому числі здійснював реалізацію видобутих вуглеводнів.

Враховуючи те, що згідно з умовами ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. в редакції Додаткової угоди від 16.01.2003 р. та Додаткової угоди №202/07 від 27.07.2007 р., продукція, отримана в результаті ведення спільної діяльності, повинна була реалізовуватися Оператором - TOB «Сіріус-1», а не ДП «Полтавнафтогазгеологія» HAK «Надра України» чи власне HAK «Надра України», на Оператора не поширювали свою дію норми вищезазначеного Порядку забезпечення споживачів природним газом.

Згідно з частиною 1 статті 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Статтею 22 Господарського кодексу України визначено особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки згідно з частиною 2 статті 22 Господарського кодексу України є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Частиною 5 статті 22 Господарського кодексу України встановлено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно з частиною 7 статті 22 Господарського кодексу України, держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.

Згідно з підпунктом 4 пункту 3 Розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язок визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу, проте, на сьогоднішній день цей обов'язок не виконано.

Так як вклад Оператора у Спільну діяльність за ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. у 2007 році становив частку, що перевищувала 50%, що унеможливлювало застосування до Оператора засобів державного регулювання господарської діяльності, що застосовуються до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також оскільки саме на Оператора Учасниками було покладено обов'язок здійснення реалізації видобутої в межах Спільної діяльності вуглеводневої сировини, колегія суддів вважає такими, що не поширювали свою дію на Оператора спільної діяльності за ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. норма підпункту 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» та норма абзацу 2 пункту 4 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом».

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення від 25.06.08 р. № 0000070843/0.

Щодо висновків колегії суддів Вищого адміністративного суду України, які слугували підставою скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд, стосовно правових підстав та повноважень на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" до адміністративного суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1135 ЦК передбачено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.

Згідно з частиною 2 статті 1135 ЦК, у відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

З матеріалів справи вбачається, що на дату подання адміністративного позову та до 11.07.2012 року ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. діяв у редакції Додаткової угоди №202/07 від 27.07.2007 року із змінами, внесеними Додатковою угодою від 01.12.2007 року. Учасниками спільної діяльності за ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. у цей період були ТОВ "Сіріус-1", ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та НАК "Надра України".

Згідно з вищенаведеними нормами ст. 1135 ЦК України та положеннями ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. в редакції Додаткової угоди №202/07 від 27.07.2007 р., ТОВ "Сіріус-1" як оператору спільної діяльності за цим договором були надані повноваження і права щодо ведення спільних справ Учасників ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р., в тому числі відкривати окремий рахунок спільної діяльності, вести окремий бухгалтерський баланс, призначений для обліку активів і пасивів, пов'язаних із веденням спільної діяльності, в тому числі вкладів Учасників, а також для обліку господарських операцій зі спільної діяльності і фінансових результатів, включаючи прибутки та збитки.

Згідно з положеннями ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. в редакції Додаткової угоди №202/07 від 27.07.2007 р. "Визначення основних термінів", Виконавчим директором спільної діяльності є особа, уповноважена Учасниками на вчинення певних дій, пов'язаних з оперативним керівництвом та представництвом інтересів Учасників перед третіми особами, яка діє на підставі довіреності. Така довіреність була видана 13.05.2008 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" в особі Виконавчого директора спільної діяльності за ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. Лісничого Антона Анатолійовича на строк дії ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р.

Вказаною довіреністю, крім іншого, було уповноважено Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" в особі Виконавчого директора спільної діяльності за ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. Лісничого Антона Анатолійовича представляти інтереси учасників ДСД № 17-2000 від 19.05.2000 р. у підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" є належним позивачем по даній адміністративній справі, з огляду на наявність підстав, передбачених чинним законодавством України, ДСД №17-2000 від 19.05.2000 р. та довіреністю б/н від 13.05.2008 р. для звернення до адміністративного суду.

З урахуванням викладеного та на підставі положень ч. 5 ст. 227 КАС України, згідно якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи., переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, ч.5 ст.227, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014р. по справі № 820/6463/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бегунц А.О.

Судді Бенедик А.П. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 14.04.2014 р.