Судове рішення #36418
19/7-04

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 липня 2006 р.                                                                                   

№ 19/7-04  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь  В.В. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “ЮФ “Захист”, м. Київ (далі –ПП “ЮФ “Захист”)   

на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2005 та

постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.02.2006

зі справи  № 19/7-04

за позовом ПП “ЮФ “Захист”

до відкритого акціонерного товариства “Птахофабрика “Київська”, с. Пухівка Броварського району Київської області (далі –Птахофабрика)

про стягнення 403 226, 97 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Яніцького М.В. (директора),

відповідача –  не з’яв.


За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України


ВСТАНОВИВ:


Позов подано про стягнення заборгованості в сумі 403 226, 97 грн. з надання юридичних послуг.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.07.2005 (колегія суддів у складі: суддя Бабенко К.А. –головуючий, судді               Агрикова О.В. і Христенко О.О.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.02.2006 (колегія суддів у складі: суддя Швець В.О. –головуючий, судді             Андрейцева Г.М. і Рибченко А.О.), у позові відмовлено повністю. У прийнятті зазначених рішення та постанови господарські суди виходили з недоведеності позивачем надання ним відповідачеві юридичних послуг.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП “ЮФ “Захист” просить оскаржувані  рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з Птахофабрики 403 176, 97 грн. заборгованості та суму судових витрат зі справи. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваної постанови апеляційної інстанції з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення “Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” (пункт 1.2 статті 1, пункт 2.4 статті 2), статті 36 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), а також розглядом даної справи апеляційним господарським судом у незаконному складі колегії суддів.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- сторонами укладено угоду про надання юридичних послуг від 03.07.2000 (далі –Угода; т.1, а.с. 6,7);

- 17.07.2000 сторонами укладено доповнення до Угоди (т.1, а.с. 10);

- згідно з пунктом 1 Угоди (з урахуванням доповнення до неї) її предметом є: надання ПП “ЮФ “Захист” Птахофабриці платних юридичних послуг із захисту її інтересів у провадженні зі справи про банкрутство; надання юридичної допомоги з питання визнання недійсним договору позики від 03.09.1996 № 3.1-46 (далі –Договір позики), укладеного Птахофабрикою та закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу “Перший Український міжнародний банк” (далі –Банк), стягнення дебіторської заборгованості з юридичних осіб –боржників Птахофабрики;

- відповідно до пункту 2.5.4 Угоди (з урахуванням доповнення до неї) Птахофабрика зобов’язується прийняти від  ПП “ЮФ “Захист”  результати його діяльності на умовах, зазначених у пункті 1.1 Угоди шляхом складання актів виконаних робіт;

- пунктом 2.5.5 Угоди визначено, що Птахофабрика зобов’язується проводити оплату відповідних послуг у розмірі 1000 грн. за місяць та 5 % від суми, реально повернутої чи захищеної на користь Птахофабрики в результаті претензійно-позовної та представницької діяльності ПП “ЮФ “Захист” з господарськими боржниками та кредиторами; реально повернутою вважається сума, яка “поступила” на розрахунковий рахунок Птахофабрики або на відповідну суму передано майно на адресу                             Птахофабрики, а реально захищеною вважається та сума, яка могла бути стягнена кредиторами з Птахофабрики (пункт 2.5.6 Угоди);

- згідно з Договором позики Птахофабрикою від Банку отримано кредит у сумі 1 400 000 дол. США; Птахофабрикою кредит погашено в сумі                      620 316, 46 дол. США, а залишок становить 779 683, 54 дол. США;

- у зв’язку з цим Банк подав до арбітражного суду заяву про визнання його кредитором у справі про банкрутство від 11.11.1998 № 311-98 (т.1, а.с. 192, 193) з майновими вимогами в сумі 2 108 802, 86 дол. США, що в перерахунку за курсом Національного Банку України становило                          7 226 867, 40 грн.

- ухвалою арбітражного суду Київської області від 01.03.99 зі справи № 19/3б-99 визнано майнові вимоги Банку до Птахофабрики в сумі                                    7 226 867, 40 грн.;

- постановою арбітражного суду Київської області від  20.09.2000 зі справи № 19/3б-99 Птахофабрику визнано банкрутом, а Банк визначено одним з її ліквідаторів;

- ПП “ЮФ “Захист” зазначає, що в результаті його правової допомоги  рішенням арбітражного суду м. Києва від 27.04.2001 зі справи № 5/170 (т.1, а.с. 71-73) визнано недійсним Договір позики та було проведено реституцію,  внаслідок чого Птахофабрика заощадила за Договором позики                            1 510 983, 84 дол. США;

- із зазначеного рішення арбітражного суду м. Києва зі справи                    № 5/170 вбачається, однак, що позовну вимогу стосовно проведення реституції було залишено без розгляду;

- 18.06.2003 між Птахофабрикою та її кредиторами укладено мирову угоду, за якою заборгованість Птахофабрики перед кредитором – Банком, що його ухвалою господарського суду Київської області від 29.01.2003 зі справи № 19/3б-99 було замінено як кредитора на товариство з обмеженою відповідальністю “РозДон” (далі –ТОВ “РозДон”), в сумі 7 226 867, 40 грн. погашатиметься протягом періоду часу з липня 2004 року по червень 2006 року; ухвалою господарського суду Київської області від 27.06.2003 зі справи № 19/3б-99 зазначену мирову угоду затверджено, а провадження зі справи про банкрутство припинено;

- відтак не вбачається зменшення майнової відповідальності Птахофабрики перед кредиторами –Банком і ТОВ “РозДон”, оскільки як на момент звернення Банку до арбітражного суду з заявою про визнання його кредитором майнові вимоги до  Птахофабрики становили 7 226 867, 40 грн., так і на момент припинення провадження зі справи про банкрутство названа сума не змінювалася, що підтверджено й висновком судово-бухгалтерської експертизи (т.2, а.с. 6-8); оскільки розмір заборгованості не змінився, то господарська операція (дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів або зобов’язань) здійснена не була, а тому акт виконаних робіт від 16.07.2001 не може бути належним доказом надання ПП “ЮФ “Захист” Птахофабриці юридичних послуг відповідно до Угоди;

- господарський суд неодноразово витребовував у ПП “ЮФ “Захист” документи бухгалтерського обліку щодо здійснення ним господарських операцій за відповідний період, однак таких документів не надано; Птахофабрикою господарському суду надано обігові відомості її сумарного обліку за відповідні періоди, з яких не вбачається наявності кредиторської заборгованості перед ПП “ЮФ “Захист”, у зв’язку  з чим позовні вимоги не доведено;

- господарським судом не взято до уваги висновок судово-бухгалтерської експертизи від 24.09.2004, оскільки цей висновок складено за результатами дослідження акта виконаних робіт, який не може вважатися належним доказом надання юридичних послуг за Угодою.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відносини сторін у даній справі є цивільними, виникли до набрання чинності ЦК України  (до 01.01.2004) і продовжують існувати після набрання ним чинності, а отже, до цих відносин застосовуються положення ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України:

- зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку;

- зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі з договорів та інших правочинів.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що відносини сторін у справі, які виникли у зв’язку з укладенням Угоди, підпадають під ознаки цивільно-правового зобов’язання, за яким одна сторона (ПП “ЮФ “Захист”) зобов’язалася надавати іншій стороні –Птахофабриці платні юридичні послуги (юридичну допомогу) з певних питань, а Птахофабрика –приймати результати відповідної діяльності контрагента та проводити оплату послуг.

В силу зазначеного зобов’язання ПП “ЮФ “Захист” має право вимагати від Птахофабрики виконання її обов’язку, в тому числі щодо оплати.

Попередніми судовими інстанціями встановлено факт підписання сторонами акта виконання певних робіт (надання юридичних послуг з боку ПП “ЮФ “Захист” Птахофабриці) згідно з Угодою, однак відповідний документ не був ними прийнятий як належний доказ на підтвердження позовних вимог з огляду на приписи статті 1 і частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме:     

- первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи;

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

- зобов’язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;

- інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо;

- господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до преамбули названого Закону він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Даний Закон не є актом цивільного законодавства, не регулює відносин, що склалися між сторонами у зв’язку з укладенням та виконанням Угоди, а питання щодо ведення сторонами бухгалтерського обліку господарських операцій взагалі не є предметом доказування в даній справі, до якого входять обставини, пов’язані з наданням (чи ненаданням) позивачем юридичних послуг (допомоги) відповідачеві. Проте, безпідставно застосувавши до відносин сторін зі справи зазначені приписи Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (і не застосувавши норми ЦК України), господарські суди у вирішенні даного спору зазначених обставин не встановили, не з’ясували, до якого виду договірних зобов’язань (підрозділ 1 розділу ІІІ ЦК України) відноситься укладена сторонами Угода, не здійснили оцінки наявних у матеріалах справи відповідних доказів, поданих на підтвердження здійснення позивачем юридичних дій від імені та за завданням відповідача шляхом надання йому юридичних послуг, зокрема, шляхом представництва в суді, складання процесуальних документів тощо.

Відтак попередні судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.  

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Що ж до посилання скаржника на розгляд даної справи апеляційним господарським судом у незаконному складі суду, то його не може бути взято до уваги з урахуванням такого.

Скаржником зазначено, що колегією суддів місцевого господарського суду за участю судді Андрейцевої Г.М. винесено ухвали від 06.04.2004 та від 13.04.2004 (у скарзі помилково вказано –2005 року) та за її ж участю апеляційною інстанцією прийнято постанову зі справи. Однак згаданими ухвалами спір не вирішувався по суті (перша з них стосується прийняття справи господарським судом до провадження, друга –відкладення розгляду справи), вони не перевірялися (і не могли бути перевірити чи скасовані) в апеляційному чи касаційному порядку, і отже, участь у винесенні цих ухвал судді Андрейцевої Г.М. не перешкоджала розглядові нею у складі колегії суддів апеляційної скарги з даної справи.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене,  всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють  спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України    

                        

ПОСТАНОВИВ:


1. Касаційну скаргу приватного підприємства “ЮФ “Захист” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.07.2005 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.02.2006 зі справи  № 19/7-04 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.


Суддя               В.Селіваненко


Суддя                В.Джунь


Суддя                                                                                                Б.Львов


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація